Міжнародна міграція робочої сили: види, причини та

Фактори розвитку

Міжнародна міграція робочої сили(labor force migration) — переселення працездатного населення з одних держав до інших строком більше, ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона включає два основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Імміграція(immigration) – в'їзд працездатного населення до приймаючої країни.

Еміграція(emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів окремої країни. Може бути додатним, що свідчить про привабливість країни, або від’ємним, що вказує на надлишок робочої сили й непривабливість країни.

«Відплив умів» («brain drain») – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (re-emigration) – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

За часом і характером переміщення робочої сили виділяють постійну, тимчасову, сезонну, маятникову, заміщуючу, ротаційну, репатриативну, диференційовану, добровільну та примусову.

Постійна міграція – переїзд на постійне проживання до іншої країни. Переважала до Першої світової війни.

Тимчасова міграція – міграція, що передбачає повернення мігранта на батьківщину після певного строку перебування в при­ймаючій країні. Здебільшого має ротаційний характер.

Сезонна міграція – міграція, що передбачає періодичне за­лучення іноземних робітників для виконання робіт, які мають сезон­ний характер.

Ротаційна міграція – міграція, що передбачає регулярну заміну мігрантів в країні перебування вихідцями з однієї місцевості.

Згідно з класифікацією ООН мігрантами, що працюють у краї­ні перебування на постійній основі вважаються особи, що залиша­ються в країні перебування більше одного року. Тимчасовими або сезонними мігрантами є особи, що прибувають до країни в’їзду для того, щоб знайти сплачувану роботу на термін, що не перевищує одного року.

Маятникова міграція – міграція, що передбачає періодичне перетинання мігрантом кордонів країни у випадку, коли він має по­стійну роботу в іншій країні, але залишається жити на Батьківщині (жителі прикордонних територій, фахівці, що працюють вахтовим методом).

Репатриативна міграція – міграція, що передбачає повер­нення мігрантів, які виїздили в іншу країну на постійне проживан­ня назад на Батьківщину.

Заміщуюча міграція – міграція, що передбачає заміщення емі­грації національної робочої сили міграцією з менш розвинених країн.

Диференційована міграція – міграція окремих груп населення: етнічних, соціальних, статевих, вікових.

За рівнем легалізації міграційні потоки поділяють на легальні, із частковою легалізацією і нелегальні.

Легальна міграція – міграція робочої сили на контрактній ос­нові з наданням мігрантові повної легалізації.

Напівлегальна міграція – міграція, що передбачає легалізацію перебування на території країни мігрантів і нелегальний (тіньовий) характер трудової діяльності.

Нелегальна міграція – міграція робочої сили в обхід відповід­ного національного законодавства й міжнародних домовленостей.

Залежно від рівня кваліфікації мігрантів говорять про «відплив умів», міграцію кваліфікованої робочої сили та міграцію некваліфікованої робочої сили.

За способами забезпечення говорять про організовану – добро­вільну та примусову (що здійснюється за участю держави, громадських організацій або спеціалізованих підприємницьких структур) і неор­ганізовану (індивідуальну, самодіяльну) міграцію. Організовані форми міграції набули розповсюдження після другої світової війни та передбачали цілеспрямований добір, підготовку та переміщенні робочої сили з економічно відсталих регіонів Європи (Італія, Юго­славія, Туреччина) до країн, що відчували значну нестачу в некваліфікованій робочій силі (Німеччина, Франція).

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають націо­нальні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, що функціо­нує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів і послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у вигляді трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили викликана чинниками внутріш­нього економічного розвитку кожної окремої країни й зовнішніми чинни­ками: станом міжнародної економіки в цілому й економічними зв’язками між країнами. У певні періоди чинниками й рушійними силами міжна­родної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні й інші соціальні фактори. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти ли­ше як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) в якості основної виділяють еко­номічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу:

· дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістич­ного народонаселення, закону нерівномірності економічного роз­витку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію в розміщенні людського ресурсу в покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;

· суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяль­ності й ін.;

· циклічним характером глобального економічного роз­витку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

· асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерів­номірністю розгортання НТР й структурними кризами.

Крім того, міжнародна трудова міграція зумовлена й неекономіч­ними факторами: політичними, військовими, етнічними й ін.

3. Історія й особливості сучасної міжнародної міграції робочої сили

Можна виділити кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили.Початок першого пов’язується з відкриттям та освоєнням американського континенту. Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів із Афри­канських країн. Із XVI до кінця XIX ст., за підрахунками дослід­ників, було вивезено близько 12 млн. жителів африканського кон­тиненту.

Другий етап безпосередньо пов'язаний із промисловою революцією в Європі в останній третині XVIII – середині XIX ст. Нагромадження капіталу та зміни в його органічній структурі стали передумовами «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

Ø економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу й відсутності резервів залучення робочої сили;

Ø колонізації малозаселених районів землі та втягуванню в систему світового господарства нових країн.

Третій етап – 80-ті рр. XIX ст. – початок Першої світової війни.

У цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в межах світового господарства.

Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на ро­бочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи, їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці з сіль­ської місцевості. У цей період основну частку міграційних потоків складають мігранти з Італії та Східної Європи. За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку ХХ ст. основу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

Четвертий етап – період між двома світовими війнами.

Особливостями цього етапу є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, у тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.

Це зумовлювалося наступними причинами:

· наслідками світової економічної кризи 1929-1933 рр., що виявилися у зростанні безробіття в розвинених країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів.

· Замкнено-тоталітарним характером розвитку СРСР, що виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

П’ятий етап – розпочався після Другої Світової війни і триває донині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці й капіталу, процесами інтернаціоналізації й інтеграції.

Його характерними рисами є:

Ø зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема в Європі й Африці;

Ø зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву «втеча розумів»;

Ø посилення державного й міжнародного регулювання трудової міграції.

Специфіка сучасного етапу розвитку міжнародної міграції робочої сили значною мірою визначається глобалізаційними процесами, що відбуваються у світовій економіці. Міграцією охоплено більшість країн світу.

На сьогоднішній день сформувались наступні напрямки міжнародної міграції робочої сили:

· міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн;

· міграція в межах промислово розвинених країн;

· міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

· міграція наукових працівників і кваліфікованих фахівців із промис­лово розвинених країн до країн, що розвиваються;

· міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинених країн;

· міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

Табл. 2.8 –Сучасні центри тяжіння робочої сили

4. Наслідки міжнародної міграції робочої

Наслідки міжнародної міграції робочої сили доволі різноманітні. Вони виявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні вигоди й втрати обом сторонам, хоча, як показує аналіз, вигід більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах-експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Світ в цілому виграє, оскільки свобода міграції дозволяє людям переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший чистий дохід у світове виробництво.

Табл. 2.9 – Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили для

країн-експортерів

Табл. 2.10 – Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили для

країн-імпортерів

У межах світового господарства міграція робочої сили забезпечує більш раціональне розміщення світових трудових ресурсів. Одночасно вона створює умови для вирівнювання цін на робочу силу як фактор виробництва. Формуються передумови для уніфікації форм господарського життя в масштабах світової економіки в цілому, зростає обсяг сукупного світового ВВП.

Поиск по сайту: