Тема 13. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ТА ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ

Питання теми

Екологічний моніторинг міського середовища.

Екологічна експертиза і екологічний аудит

Основні терміни: екологічний моніторинг, екологічна експертиза, екологічний аудит.

Виконання екологічних міжнародних і національних законів перевіряють за допомогою систем екологічного контролю, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров’я людей в тому чи іншому районі планети або в окремій державі. В систему екологічного контролю входять різні види екологічного моніторингу та екологічна експертиза.

Екологічний моніторинг міського середовища. Екологічний моніторинг – це система спостережень, збору, обробки, передачі, зберігання та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

На території міст ведуться спостереження за:

1) якістю атмосферного повітря та джерелами його забруднення. Контролюється дотримання ГДВ підприємствами, відповідність складу атмосферного повітря на зовнішній межі санітарно-захисної і в житлових районах ГДК. Спостереження здійснює управління екології і природних ресурсів та його інспекції;

2) вмістом токсичних речовин у відпрацьованих газах автотранспорту та інших транспортних засобів. Контроль здійснюють спеціальні органи при допомозі Державтоінспекції;

3) рівнем впливу шкідливих фізичних факторів. Вимірюються рівні шуму, радіації, напруженості електричних полів, інтенсивності вібрації та інших фізичних впливів. Спостереження здійснюють санітарно-епідеміологічні станції;

4) впливом біологічних факторів, які пов’язані з роботою підприємств, що виробляють білкові препарати, ліки, дріжджі, інші продукти біотехнологій. Контролюється дотримання нормативів викидів в навколишнє середовище біологічно активних речовин і штамів мікроорганізмів. Спостереження здійснюють санітарно-епідеміологічні станції;

5) запасами і якістю підземних вод. Для цього створюють мережу свердловин для відбору проб. Спостереження здійснюють органи геологічного нагляду. Контроль якості підземних вод, які використовуються для питного водопостачання, здійснює санітарно-епідеміологічна станція;

6) гідрологічними і гідрохімічними параметрами водних об’єктів. Спостереження проводять гідрометричні пости, які розташовані у верхньому і нижньому створах за течією річки в межах міської зони;

7) станом морських вод в приморських містах. Спостереження здійснюють організації Держкомгідромету. Контроль санітарного стану пляжів і прибережної зони, які використовуються для рекреації, здійснюють санітарно-епідеміологічні станції;

8) якістю води у міських річках і водоймах в місцях їх рекреаційного використання. Спостереження здійснюють санітарно-епідеміологічні станції;

9) якістю води джерел централізованого і децентралізованого водопостачання. Контроль здійснює санітарно-епідеміологічна станція і підприємства, які забезпечують централізоване господарсько-питне водопостачання міста;

10) скидами стічних вод у каналізацію і поверхневі водні об’єкти, впливом скидів стічних вод на стан водних об’єктів. Контроль здійснює міська служба водовідведення, промислові підприємства, санітарно-епідеміологічні станції та інспекції екології і природних ресурсів;

11) рівнем ґрунтових вод і підтоплення міської території. Спостереження здійснює служба комунального господарства;

12) станом зелених насаджень міста і приміської зони. Ведуться спостереження за ступенем пошкодження рослин ентомошкідниками і в результаті фітохвороб. Також, ведуться спостереження за пошкодженням зелених насаджень в результаті дії викидів шкідливих речовин, зміни гідрологічного режиму, рекреаційного навантаження. Контроль здійснює міська комунальна служба;

13) санітарним станом території міста. Спостереження здійснюють санітарно-епідеміологічна станції;

14) захворюваністю жителів міста – медико-екологічний моніторинг. Спостереження здійснюють місцеві відділи охорони здоров’я.

В містах спостереження здійснюється у двох режимах – загальному і оперативному.

Загальний (стандартний) моніторинг – це система спостережень, яка здійснюється в нормальному режимі постійно. Інформація, яку отримують при таких спостереженнях, дає можливість оцінювати і прогнозувати стан навколишнього природного середовища, розробляти пропозиції для прийняття управлінських рішень.

Оперативний (кризовий) моніторинг проводиться при виникненні аварій із значними екологічними наслідками і в місцях підвищеного екологічного ризику. Спостереження здійснюють з максимальною частотою. Інформація, яку отримують, дає можливість оперативно реагувати і приймати рішення для обмеження і ліквідації наслідків кризових ситуацій та створення безпечних умов життя і здоров’я населення.

Координацію робіт організацій, які ведуть спостереження за станом навколишнього природного середовища, здійснюють органи екологічної безпеки. Метрологічне забезпечення вимірювань здійснюють організації Держстандарту України. Накопичення, обробку, узагальнення і аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища здійснюють управління екології і природних ресурсів та Державний комітет по статистиці.

На основі інформації про екологічний стан місцеві органи влади разом з науково-дослідними організаціями розробляють прогнози змін стану навколишнього середовища чи її складових для підготовки і реалізації попереджуючих і компенсуючих заходів.

Екологічна експертиза і екологічний аудит. Екологічна експертиза – це оцінка впливів на довкілля і здоров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

За українським природоохоронним законодавством, проведення експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля. Для будь-якого проекту нововведень технологій, для будівництва, реконструкцій тощо.

Основні завдання експертизи – сприяти дотриманню природоохоронного законодавства та оцінювати рішення щодо підтримки та відновлення довкілля.

При вирішенні екологічних проблем міста екологічній експертизі підлягають:

· проекти генеральних планів населених пунктів, промислових вузлів і схем районного планування;

· техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію, розширення і технічне переобладнання підприємств та інших об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

· діючі підприємства, інші об’єкти і комплекси, що є небезпечними для навколишнього природного середовища.

В останньому випадку, якщо ініціатором перевірки природоохоронної діяльності підприємства є адміністрація цього підприємства, діяльність має назву екологічний аудит.

Діють експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані. За призначенням вони бувають первинні і вторинні, за масштабами – локальні, районні, регіональні, державні, міждержавні. Процес експертизи передбачає оцінювання й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров’я людей, якості повітряного середовища, води, харчових продуктів, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Державна екологічна експертиза (як і інші види експертиз) має спиратись на принципи обов'язковості її проведення, наукової обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об’єктивності, позавідомчості, широкої гласності та участі громадськості.

Державну екологічну експертизу здійснюють експертні комісії Міністерства екології та природних ресурсів та його підрозділи на місцях, міжгалузеві комісії, а громадську експертизу – громадські комісії із залученням спеціалістів.

Висновок державної екологічної експертизи містить екологічну оцінку і можливість реалізації представлених на експертизу проектів. Підготовка висновку державної екологічної експертизи і прийняття рішень відносно реалізації розглянутого проекту здійснюється з врахуванням громадської думки.

Для обліку громадської думки відносно реалізації господарської діяльності, її соціально-екологічних наслідків проводиться громадська екологічна експертиза. Вона може здійснюватись в будь-якій сфері діяльності, яка потребує екологічного обгрунтування. Її проводять еколого-експертні колективи, які створені на добровільних засадах за ініціативою громадських організацій.

Висновок громадської екологічної експертизи висвітлюється в засобах масової інформації, направляється органи, що проводять державну екологічну експертизу, місцеві і центральні органи влади, замовнику проекту.

Останнім часом активно розвивається екологічний аудит. Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка "діагнозу" його "здоров’я", перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит організовується за ініціативою керівника або власника об’єкту чи виду діяльності і носить характер екологічного самоконтролю або екологічної самооцінки. Екологічний аудит виконується незалежно від державної екологічної експертизи. Він проводиться спеціалізованими аудиторськими організаціями, які мають відповідний кваліфікаційний сертифікат (ліцензії).

Висновок екологічного аудиту є основою для розробки перспективних екологічних програм, планів природоохоронних заходів, формування напрямків екологічної політики.

Чисте виробництво – найсучасніший з трьох використаних людиною способів зменшення забруднення природи (перший – розбавлення й розсіювання забруднень, другий – очищення відходів перед викиданням у повітря чи воду). Він передбачає: економію сировини, води та енергії; позбавлення від токсикантів в процесі виробництва; зменшення кількості й токсичності всіх відходів безпосередньо в ході виробничих процесів.

Необхідно зазначити, що найефективнішим з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане чіткій сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного управління природокористуванням – інформаційні, адміністративні, ринково-економічні на основі чинних екологічних законів, норм і правил, ефективного екологічного законодавства.

Таким чином, ми з’ясували, що екологічна безпека міст забезпечується не лише ефективним функціонуванням засобів захисту навколишнього природного середовища, а й правовими, організаційними, економічними і соціальними факторами.

Поиск по сайту: