Менеджмент різних шкіл і підходів

Таблиця3. Внесок у сучасну науку менеджменту різних шкіл і підходів

При цьому в "Практиці менеджменту" вперше було поруше­но питання про соціальну відповідальність бізнесу, яка в наш час стала самостійною сферою досліджень та викладання у провідних школах бізнесу США.

Спираючись на менеджмент як наукову дисципліну та знан­ня життя провідних корпорацій США, П. Друкер зробив ви­сновок, що успіхи останніх пов'язані з використанням одних і тих же методів ефективного управління бізнесом. До них він зараховував: децентралізацію прийняття оперативних рішень, оптимізацію чисельності управлінського персоналу, розвиток змісту праці, чітку усвідомленість своєї належності до кон­кретного бізнесу тощо. Аналіз найбільш важливих методів дав змогу розробити концепцію управління за метою, яка розгля­дається як найбільш суттєвий внесок ученого в теорію менедж­менту.

Дослідження протягом 70—90-х років процесу перетворен­ня знань у головну продуктивну силу привело до формулюван­ня ідеї про трансформацію сучасного суспільства в напрямку суспільства знань, яке стає результатом глобальних суспільних змін. Вплив цих змін, на думку вченого, буде здійснюватися за трьома напрямками.

По-перше, головною соціальною групою в посткапіталістичному суспільстві стають "працівники, які мають передові знан­ня". У розвинутих країнах вони вже складають близько трети­ни економічно активного населення. На відміну від найманих робітників епохи капіталізму саме вони (завдяки своїм знан­ням), а не техніка, котра ними використовується, відіграють провідну роль у підвищенні продуктивності праці. До таких працівників, які мають унікальні для конкретної організації знання, належать експерти в галузі нових технологій, високо­освічені спеціалісти, професійні менеджери.

Полем діяльності працівників, які мають передові знання, є вся організація, і ними неможливо керувати у звичному ро­зумінні цього слова, особливо ефективно контролювати.

Організації, де зайняті такі працівники (а це без винятку всі процвітаючі компанії), мають, на думку П. Друкера, здійсню­вати управління з урахуванням того, що лояльність праців­ників більше не можна забезпечити на основі грошової винаго­роди, її потрібно заробити, доводячи найманим працівникам, які володіють знаннями, що фірма надає їм виключні можли­вості для ефективної праці. Тому говорити сьогодні про управління працею — означає не розуміти нової якості робочої сили: сучасний менеджер повинен уміти управляти людськими ре­сурсами.

По-друге, нове суспільство, яке лише розпочинає формува­тися, є суспільством організацій, головна функція яких — про­дуктивне використання накопичених знань у процесі реалізації специфічних для кожної організації завдань. Усі самостійні об'єднання працівників, які мають передові знання, зосере­джують зусилля на переробці потоків інформації та використан­ні єдиних принципів в управлінні як діловими, так і некомерційними структурами.

За умови впливу знань та інформації на роль ключових економічних ресурсів провідного значення для конкуренто­спроможності компанії набуває фактор менеджменту. Для та­ких організацій характерні децентралізація управління, кот­ра дає змогу швидко перетворювати інформацію про зміни на ринку в адекватні дії; постійне оновлення знань кожні 4—5 років; побудова управління не за принципом бос — підлеглий, а за принципом команди однодумців, у яких відбувається ро­тація співробітників за різними підрозділами і менеджери не командують працівниками, а надихають їх на продуктивну працю.

Головним змістом праці менеджерів усе більше стає перетво­рення наявних знань у нові та раціоналізація внутрішньо-фірмових процесів створення, обробки й передачі інформації. Сьо­годні кваліфікація менеджерів є найважливішою перевагою будь-якої організації. Якщо ще в середині XX ст. на посаду про­фесійного менеджера можна було підготувати вмілого і творчо­го робітника, то сьогодні ця ідея звучить абсурдно. Нехтуван­ня питаннями реорганізації управління на сучасних принци­пах, сприяння підвищенню розумової праці взагалі — головна причина невдач різноманітних спроб реформації економіки України протягом 90-х років.

По-третє, характерною рисою організацій суспільства знань є налагодження безперервного інноваційного процесу. Голов­ною дійовою особою в сучасних соціально-ринкових системах став підприємець.

Ключові ознаки сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми, такі:

1) відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, в яких успіх підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зни­женням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управ­ління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на пер­ше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності до по­стійно змінюваного зовнішнього середовища, яке характери­зується як сукупність змінних, що перебувають за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищилося у зв'язку з ускладненням усієї системи су­спільних відносин, що становлять середовище менеджменту організації;

2) використання в управлінні теорії систем полегшує завдан­ня розгляду організації в єдності її складових частин, що непо­дільно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успі­ху підприємства знаходяться в зовнішньому середовищі (рин­ковому). Тому, щоб успішно функціонувати, виробнича систе­ма має виробити здатність пристосовуватися до змін у зовніш­ньому середовищі;

3) використання в управлінні ситуаційного підходу, відповід­но до якого вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні зовнішні фактори. Головною тут є ситу­ація, тобто конкретний набір обставин, котрі істотно вплива­ють на роботу організації тепер. Звідси випливає визнання важ­ливості специфічних прийомів, за допомогою яких визначають­ся найбільш важливі фактори, впливаючи на котрі можна ефек­тивно досягати мети;

4) визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством у цілому і перед окремими людьми, які працю­ють в організації. Підприємство — це насамперед соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу — людей.

Завдання менеджерів полягає в тому, щоб організувати ефек­тивну спільну працю, в процесі якої кожна людина зможе мак­симально використовувати свій потенціал. Тому нова управлін­ська парадигма в досягненні успіху важливого значення надає таким чинникам, як лідерство, стиль керівництва, кваліфіка­ція, культура, мотивація поведінки, взаємовідносини в колек­тиві і реакція людей на зміни.

Щодо зміни парадигми управління в Україні можна зазна­чити, що вона органічно пов'язана з радикальними перетворен­нями і реформуванням усіх аспектів життєдіяльності нашого суспільства. Найбільш важливими положеннями управління українською економікою можна вважати такі:

1) гнучке поєднання методів ринкового та державного регулювання соціально-економічними процесами як на мікро-, так і на макрорівнях;

2) формування й функціонування підприємницьких струк­тур як відкритих і соціально орієнтованих;

3) самоврядування на всіх ієрархічних рівнях;

4) поєднання ринкових і адміністративних методів управлі­ння на підприємствах.

Ефективність формування та реалізації нової управлінської парадигми може бути забезпечена при дотриманні принаймні двох головних умов: у ній необхідно врахувати особливості по­переднього розвитку і сучасний стан економіки, менталітет і особливості країни; в її основу має бути покладено принципи і механізм менеджменту країн із розвинутою ринковою економікою. Це дасть змогу в перспективі інтегрувати вітчизняне на­родне господарство в світову економічну систему, посісти гідне місце в ній.

Поиск по сайту: