Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Функції національної політики . Націоналістична політика

4. Національне питання в Україні.

1.Сучасне людство налічує приблизно 2 тисячі різних народів (тільки в Україні 130 національностей, в Індії 845 мов та діалекту), а незалежних держав у світі налічується приблизно 200. Отже, більшість народів проживає в багатонаціональних державах . Всі ми живемо та будемо жити з людьми різних національностей. Ця обставина вимагає від нас особливої делікатності, відповідальності і терпимості.

В курсах історії, філософії, соціології вже розглядалися такі етнічні спільності як рід, плем’я, народність, нація.

Етнос- стійка сукупність людей, що склалась історично на певній території і має спільні риси та стабільні особливості:

- культури,

- психологічного складу,

- самосвідомість.

Етнічна самосвідомість– це усвідомлення своєї єдності або відмінності від інших подібних утворень .

Є такі етнічні угрупування : рід, плем'я, народність, нація .

Етнос може існувати у своїй державі, може бути розкиданим по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі.

Розрізняють такі дві тенденції розвитку етносу: диференціація (роз'єднання): Югославія, Чехословаччина, СРСР та ін.; інтеграція об'єднання): ЄС, Німеччина та ін.

Народи перебувають у вічному русі: етноси виникають, розвиваються, зникають. Є народи, які зникли – фінікійці, скіфи, половці та ін., а деякі виникли ще в стародавні часи – вірмени, грузини, греки... Якщо народності існували давно, то нації вирізняються в буржуазну епоху(англійська нація в ХУ1 ст., українська і російська – в ХУП – Х1Хст.

Природні передумови формування етносу:

- спільна територія,

- спільна мова,

- культура.

Існує два поняття нації: а) нація як народ, етнос, який переріс у націю (з племені, народності); б) нація – держава, яка з етносом не має нічого спільного (нація складається на основі певного етносу, до якого потім приєднуються представники інших етносів, що живуть на відповідній території та пов’язані між собою певним типом соціально-економічних відносин). Наприклад, у Франції живуть французи, німці, баски, британці, фламандці, корсиканці; в Англії – англійці, шотландці, ірландці, валлійці. Всі вони окремо „народи-етноси”, але не нації. А всі разом є членами французької чи англійської нації, оскільки нацією вважається сукупність громадян цих країн.

Етно-національні відносини- це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку – націями, народностями, національними групами та їхніми державними утвореннями. Розрізняють три типи етно-національних відносин:

- панування і підлеглості

- рівноправні

- прагнення до знищення ін. субє’ктів

В Етно-національних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справляють економічні і політичні чинники, причому політичні аспекти частіше стають вирішальними. Це зумовлено насамперед значенням держави як важливого чинника розвитку нації.

Головними в етно-національних відносинах єпитання :

- про рівноправність і підлеглість,

- про нерівність економічного і культурного розвитку,

- про міжнаціональну ворожнечу, розбрат, недовіру на національному ґрунті.

Поняття „Національне питання" і „національні відносини" багато в чому збігаються, але вони не ідентичні: друге значно ширше за перше .

Національні відносини- це відносини, які крім явищ з негативним характером, включають в себе явища і процеси, які характеризуються поняттям «дружба», «співробітництво», «взаємна допомога» та ін.

Національне питання – це сукупність політичних, економічних, правових, ідеологічних та ін. проблем, що виявляються в процесі відносин між народами, націям (це відносини національної нерівності, поділ націй на привілейовані та неповноправні, це атмосфера ворожнечі та ін.).

Національне питаннязавжди має конкретно-історичний зміст, що полягає у сукупності національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни . Наприклад, Жовтнева революція 1917 року сприяла розв'язанню багатьох аспектів національного питання в Росії ( Фінляндія і Польща - здобули незалежність). Проте, висновок, що в СРСР повністю розв'язане національне питання - неправильний - доказом є розпад СРСР. Так само, об'єднання Німеччини не розв'язало проблеми «осі» - «весі» . Тому не може бути повного і остаточного вирішення національного питання, і не може бути однаковим для всіх рецептів .

 

2. Політичні принципи вирішення національного питання:

- забезпечення вільного волевиявлення націй, рівноправність націй;

- реалізація їхніх законних прав на життя.

Йдеться про надання повної свободи націям для встановленням ними економічних, політичних, культурних та інших взаємовідносин з іншими націями - тобто це і є право на самовизначення. Національне самовизначення є загальновизнаною основоположною нормою міжнародного права ( закріплена в 2-й статті статуту ООН).

Самовизначення народів, націй неможливе без розв'язання проблеми національно-територіального розмежування. Політологи вважають, щоправо на самовизначення може бути реалізоване у двох формах:

відокремлення – це форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення під впливом волевиявлення народу, тобто нація може відокремитися від іншої і утворити свою незалежну державу ( СРСР, Чехословаччина, Югославія).

возз'єднання– форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає, що один народ (нація) може об'єднатися з іншим народом, нацією. Світовій практиці відомі три основні форми возз'єднання : унітарна держава, федерація, конфедерація. (див.тема «Політичне життя», питання 4).

Названі форми самовизначення можуть бути використані лише багато чисельними народами. А розв'язання цієї проблеми нечисельними народами значно ускладнюється (необхідні атрибути: національна бюрократія, сили безпеки, армія). Тому ефективна в цих випадках автономізація – тобто існування в загальнодержавній адміністративній структурі автономних районів і провінцій. Політична автономія є могутнім стимулом для розвитку економіки, культури, національної самосвідомості малих народів. Але є багато перешкод на цьому шляху (чисельність курдів в Туреччині складає 8,5млн., а їх і надалі вважаютьгірськими турками; курди в Ірані та Іраку).

Отже, історичний досвід свідчить, що реалізація народом свого права на самовизначення залишається одним із найбільш складних та актуальних завдань сучасності.

 

3. Вирішення національного питання вимагає від держави проведення національної політики.

Національна політика– це науково обгрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів; розв'язання суперечностей у сфері етно–національних відносин.

В СРСР національна політика здійснювалась без належного глибокого аналізу суперечностей, що призвело до краху СРСР.

Щоб здійснювати національну політику потрібно знати основні сфери виникнення національних протиріч:

Розглянемо на прикладі СРСР та ін. країн.

1. відносини між центральними органами і республіками, штатами, кантонами (Литва, Латвія, Естонія, Азербайджан, Вірменія - їхні законодавчі акти визнанні недійсними у Москві; Квебек і уряд Канади; північна Ірландія та англійський уряд);

2. відносини всередині союзних республік ( Азербайджан – Нагорний Карабах; Таджикистан – громадянська війна; Грузія – Південна Осетія, Абхазія; Росія – Чечня; Україна – Крим; Молдова - Придністров’я);

3. проблеми національних груп у республіках, штатах (25млн. росіян, які живуть за межами країни, а в Росії живуть російські німці; в Башкортостані – національні тертя між татарами і башкірами; в Дагестані - між аварцями, кумиками і лезгинами; в Північній Осетії - тертя між осетинами й інгушами);

4. відносини між союзними республіками, штатами (в СРСР – між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном – Киргизстаном, Росією – Україною);

5. проблеми розділених народів ( азербайджанці живуть в Азербайджані та Ірані; таджики – в Таджикистані та Афганістані; курди – в Туреччині, Іраку, Ірані; корейці – в Північній та Південній Кореї).

У національній політиці слід розрізняти стратегічні завдання (спільні завдання для всіх націй на певний історичний період) та поточні (більш конкретні, що випливають із сьогодення).

Розробляючи регіональну національну політику необхідно враховувати:

- географічні фактори, демографічні процеси,

- історичні особливості формування нації,

- національний склад населення,

- релігійність,

- особливості національної психології,

- національні традиції та звичаї

Основні функції національної політики:

- розробка ефективних методів вирішення міжнаціональних конфліктів;

- прогнозування таких конфліктів та запобігання їх.

 

Ефективною є така національна політика, яка відповідає демократичним принципам розв'язання національних проблем.

Основні принципи побудови національної політики в сучасних умовах:

- національна політика повинна базуватися на науковому аналізі і творчому осмисленні передового досвіду ;

- принцип стабільності територіальних кордонів суверенних держав;

- принцип органічної єдності політичної, економічної, духовної, національної, соціальної сфер розвитку суспільства;

- цілісність національної політики, врахування взаємозв’язку всіх її компонентів;

- здійснення спеціальних програм з розвитку, надання відповідної допомоги національним меншинам, які проживають в Україні;

- формування етики міжнаціональних відносин.

У національній політиці кардинальним є питання про співвідношення загальнолюдського й національного моментів. В СРСР панувала теза про пріоритет загальнолюдського над національним. Це призвело до ігнорування національного, обмеження прав республік.

У сучасних умовах доцільно робити акцент не на підпорядкуванні національних інтересів загальнолюдським, а на їх погодженні. Проте в національній політиці будь–якої багатонаціональної держави можуть бути випадки націоналізму.

Націоналізм– намагання забезпечити панівне становище своєї нації, задовольнити її інтереси без урахування інтересів інших народів або навіть за рахунок їхнього обмеження. Націоналізм одних може лише породити націоналізм інших.

У національній політиці слід відокремлювати національне і націоналістичне.

До національногоналежить прагнення нації зберегти самобутність, мову, традиції, уклад життя, історичну пам’ять.

Націоналістичне– це хворобливе, перекручене, доведене до крайнощів національне почуття.

За недостатнього рівня політичної і загальної культури, за вибуху пристрастей та емоцій у свідомість людей легко проникає бацила націоналізму.

 

4. Національне питання в Україні.

З 1991 року – нова сторінка в міжнаціональних відносинах народів СРСР.

З 1992 року – Україна незалежна і суверенна країна.

Прийнятий Закон „Про громадянство України.” Прийнята Декларація прав національностей України та Конституція України ( право на вільний розвиток національних меншин ). Договори прийняті між Україною і Росією. Проте в Україні певні політичні сили діють так, як робилося в тоталітарному СРСР тільки ніби з „протилежним знаком”. Якщо національна політика в СРСР будувалася на насильницькому злитті народів в один радянський народ, то тепер певні націоналістичні сили її будують на такому ж насильницькому їх розмежуванні або на асиміляції національних меншин національною більшістю. Не можна штучно прискорити хід етнічного розвитку людства.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.