Подеколи в лікуванні наркоманії застосовують нижченаведені методики
Полінаркоманії
Полінаркоманіяминазивають захворювання, при яких хворі вживають кілька наркотичних засобів одночасно або в певній послідовності, і від кожного у них сформувалася залежність.
Причини переходу до вживання двох або більше наркотиків:
• наркотик, який хворий вживав раніше, не сприяє досягненню бажаного ейфорійного ефекту через високу толерантність;
• стійке багатоденне безсоння;
• звичний наркотик стає важкодоступним, частіше через фінансові утруднення наркомана.
Клінічна картина хвороби включає ознаки, властиві кожному з уживаних засобів. Пацієнти з полінаркоманіями для полегшення абстиненції використовують алкоголь. Зокрема, хворі з опійною залежністю, спробувавши зробити це, входять у багатоденний запій. Спостерігають алкогольний абстинентний синдром із судомами. Якщо пацієнта спрямовують на стаціонарне лікування під час такого запою, то після усунення алкогольної інтоксикації може виявитися опійний абстинентний синдром. Зняття за допомогою вживання алкогольних напоїв опійного абстинентного синдрому — частіше вимушений крок через фінансові утруднення.
Одночасне вживання алкогольних напоїв і опіоїдів спостерігають рідко.
До поєднання алкогольних напоїв і барбітуратів для вираженого сп'яніння споживачі вдаються частіше. Але таке поєднання часто спричинює тяжкі отруєння. Гашиш і алкогольні напої можна споживати одночасно.
Лікування наркоманій
Лікування опійної залежностізазвичай проводять у стаціонарі. Невиражені форми залежності можна лікувати амбулаторно. Обирають одну з двох схем: або з повним скасуванням наркотику відразу, або з поступовою його відміною.
Режим відділення має забезпечити неможливість надходження в нього наркотиків. Для цього вживають певних заходів щодо підтримки режиму (перевірка передач, особистих речей хворого, щоб виключити збереження ним наркотиків таємно, та ін.).
Утримання хворого від наркотиків контролюють дослідженням його біологічних середовищ на їх наявність. Дотримання режиму відділення потребує значних зусиль від середнього та молодшого персоналу.
У разі поступової відміни наркотику хворий одержує медичні препарати, що містять наркотичну речовину, упродовж 5—10 днів, з поступовим зменшенням дози до повної відміни. Під час лікування з повною відміною наркотику після госпіталізації хворий не одержує наркотик для лікування, а через режимні заходи втрачає також можливість одержати наркотик нелегально.
Перший етап лікування — купірування абстинентного синдромузавдяки проведенню дезінтоксикаційної терапії у вигляді внутрішньовенного краплинного введення розчинів реополіглюкіну в кількості 400—1000 мл, ізотонічного розчину натрію хлориду, глюкози, призначення вітамінів групи В, аскорбінової кислоти, унітіолу, пірацетаму. Складність зазначених заходів полягає в тому, що часто вени пацієнта ушкоджені введенням наркотиків, і доводиться використовувати підключичний катетер для проведення внутрішньовенних інфузій.
Найважливішим заходом є призначення снодійних і заспокійливих препаратів, тому що безсоння хворі переносять дуже важко. Призначають сибазон, реланіум, феназепам як в ін'єкціях, так і у формі таблеток. Варто пам'ятати, що ці препарати підлягають особливому контролю за зберіганням, видачею і списанням. Уведення їх ін'єкційно потрібно проводити в присутності лікаря. Крім того, варто зауважити, що сон навіть у разі введення снодійних препаратів триває не всю ніч.
Для нормалізації настрою призначають амітриптилін та інші антидепресанти. Із цією самою метою можна використати карбамазепін. Нейролептичні препарати (аміназин, тизерцин тощо) застосовують рідше і переважно на ніч.
При болю в суглобах і м'язах призначають препарати, що поєднують аналгезивну та спазмолітину дію, — баралгін, триган, максиган та їхні аналоги.
Використовують і препарат трамал (або трамадол), хоча інструкція з його застосування не рекомендує цього.
Лікування діареї зазвичай не проводять. Показані фізіотерапевтичні процедури, теплі ванни, акупунктура.
Під час проведення ін'єкцій варто пам'ятати про поганий стан вен у споживачів ін'єкційних аркотиків і вжити заходів для запобігання контакту з кров'ю, тому що такі особи найчастіше є носіями ВІЛ і гепатитів Ві С.
Подеколи в лікуванні наркоманії застосовують нижченаведені методики.
Гемодіаліз — з використанням апарата «штучна нирка» як невідкладної допомоги під час лікування отруєнь наркотиками (передозування).
Гемосорбція — фільтрація крові крізь гемосорбент і подальше її повернення (реінфузія) у кров'яне русло з використанням артеріовенозного шунта.
Плазмаферез — полягає в забиранні 500—1000 мл крові. У цій крові відділяють клітини від плазми. Клітинну масу повертають у кров'яне русло, а замість плазми вливають таку саму кількість ізотонічних розчинів.
Піротерапія — призначення препаратів, що підвищують температуру тіла: пірогенал, 1 % олійний розчин сірки (сульфозин). Метод погано переноситься хворими; у разі призначення сульфозину потрібна письмова згода хворого. Наразі метод має в основному історичне значення.
Атропін-коматозна терапія. Метод запозичено з арсеналу психіатрії. Для виведення хворого зі стану абстиненції раніше застосовували варіант методу, при якому хворому призначали атропін у дозі, що спричинює атропіновий делірій, який купірували призначенням фізо-стигміну.
Метод дає змогу скоротити перебіг абстинентного синдрому, простий у виконанні, має низьку вартість, але його кардинальний недолік полягає в розвитку розладів, небезпечніших, ніж ті, для лікування яких його застосовували. Наразі атропін-коматозну терапію застосовують рідко.
Інсулінотерапія. Раніше інсулін призначали в невеликих дозах для відновлення маси тіла пацієнтів. Метод, як і будь-яке призначення гормональних препаратів, має низку протипоказань і не рекомендований до широкого застосування.
Після купірування абстинентного синдрому починається подальший етап лікування — психокорекційна робота з пацієнтом.Призначення лікарських препаратів стає не таким актуальним, хоча застосування снодійних і загальнозміцнювальних засобів продовжують.
Завдання цього етапу — сформувати у хворого установку на подальшу відмову від наркотиків, допомогти йому відновити свої соціальні зв'язки тощо. Для цього використовують бесіди із психологом, спеціальні методи психотерапії, лекції, зустрічі із хворими, які більше не вживають наркотики, та інші методи. Активну участь у цій роботі бере середній медичний персонал. Робота не завершується після виписування хворого з відділення, а триває в амбулаторних умовах.
Одним із нових для України методів є призначення замісної під-тримувальної терапії.Хворому підбирають оптимальну дозу препарату (метадон або інший препарат), після чого він тривалий час одержує його щодня. Надалі він може перейти на застосування іншого подібного препарату або взагалі відмовитися від їх уживання. Разом із вживанням замісних препаратів хворий за бажанням може одержати допомогу психолога, соціального працівника.
Метод застосовують не у всіх пацієнтів. Нині прийнято призначити його пацієнтам, у яких зазначають тривалий термін наркотизації або досвід безуспішного лікування іншими методами, або є супутні хвороби (туберкульоз, гепатити В і С, ВІЛ-інфекція).
Завданням методу замісної підтримувальної терапії є надання допомоги хворим, які не готові повністю відмовитися від наркотиків, зменшити шкоду від наркотизації, перевівши її в менш небезпечну форму, знизити криміногенність життя хворих, ризик поширення ВІЛ-інфекції в суспільстві.
Хворий, якому вже не потрібно витрачати на пошук наркотиків увесь час, може переглянути своє місце в суспільстві й зробити крок йому назустріч. Ця терапія може бути призначена також хворим, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Протирецидивну терапіюпризначають в амбулаторних умовах хворим, що припинили вживання наркотику, для запобігання поверненню до наркотизації. Частота її, тривалість курсу, вид лікування підбирають індивідуально. Практичний досвід підказує, що поновлення вживання наркотику провокують такі чинники: контакт зі знайомими, які продовжують вживати наркотики; ситуації, що травмують психіку; тривала астенія і безсоння, які стомлюють пацієнта. Це потрібно пояснити пацієнтові на початку амбулаторного спостерігання і надати практичні рекомендації щодо подолання зазначених ситуацій.
Найважливішим є психотерапевтичний вплив на хворого. Саме установка пацієнта дає змогу йому в усіх випадках залишатися поза наркотизацією. Для подолання астенії і безсоння показані курси загаль-нозміцнювальних препаратів і снодійних засобів (останні призначають
обережно). Можливий контроль за наркозалежним за допомогою пре-паратів-антагоністів опіоїдів із пролонгованою дією. Пролонговані препарати, що містять налорфін, при цьому блокують рецептори і (за твердженням виробників) унеможливлюють відчуття наркозалежним ейфорії навіть у разі вживання наркотику. Таким чином, ці препарати ніби позбавляють хворого мотивації до вживання наркотику.
Важливою умовою успішного лікування є ресоціалізаціяпацієнта. Оскільки він під час хвороби втрачає навички спілкування зі здоровими людьми, родинні почуття, працездатність тощо, йому простіше спілкуватися з такими самими, як він. Для ресоціалізації створюють реабілітаційні центри, працівники яких — особи, що вже припинили наркотизацію, — допомагають хворому перебороти труднощі переходу від колишнього життя до нового. Вони свого часу подолали ті самі перешкоди й готові поділитися власним досвідом, підказати шляхи вирішення проблеми. Коли стан хворого поліпшиться, він може сам брати участь у допомозі новим хворим; може згодом стати штатним працівником закладу. Є і реабілітаційні центри, що працюють в іншому режимі — «амбулаторному», тобто пацієнти їх відвідують без відриву від звичайного життя. Вони можуть бути наступним етапом реабілітації для хворих після центру з умовами життя, близькими до стаціонару. Пацієнт за бажанням може брати участь у наданні допомоги іншим людям і також стати штатним працівником.
Л і к у в а н н я залежності відканабіоїдів проводять за близькою схемою, але етап купірування абстинентного синдрому практично випадає, тому що хворий не відчуває настільки вираженого фізичного дискомфорту, як у разі залежності від опіатів. Однак етап психокорек-ційної роботи потрібен не менше, ніж у першому випадку.
У л і к у в а н н і залежності від психостимуляторів(амфетамі-нів і метамфетамінів) важливі дезінтоксикація й усунення наслідків марганцевого ураження центральної нервової системи. Серед нових методів лікування цього ураження — озонотерапія.
За допомогою спеціального апарату озоном збагачують ізотонічний розчин, який уводять краплинно. Метод має обмеження в часі, тому що озон швидко інактивується.