Форма розміри м’яза, а також напрямок його волокон залежать від виконуваної ним роботи. За формою розрізняють три основних види м’язів – довгі, короткі і широкі. Довгі м’язи розміщені переважно на кінцівках. Вони мають веретеноподібну форму. Деякі довгі м’язи починаються кількома голівками на різних кістках або в різних місцях однієї кістки, потім ці голівки з’єднуються і на другому кінці м’яза переходять у спільний сухожилок. Відповідно до кількості голівок такі м’язи називають двоголовими, триголовими і чотириголовими. Короткі м’язи розміщені між окремими хребцями і ребрами: тут частково збереглося сегментарне розміщення м’язів. Широкі м’язи розміщені переважно на тулубі і мають форму пластів різної товщини. Сухожилки таких м’язів являють собою широкі пластинки (апоневрози; м’язи живота). М’язову систему людини поділяють на групи відповідно до частин тіла. М’язи голови поділяють на дві групи – жувальні й мімічні. Жувальні м’язи представлені чотирма парами сильних м’язів, спільним для яких є те, що вони починаються на кістках черепа, а закінчуються на різних ділянках нижньої щелепи (власне жувальні, скроневі тощо). Під час скорочення вони підіймають нижню щелепу і рухають її вперед, назад або в боки, що забезпечує перетирання їжі зубами. Мімічні м’язи – це тонкі м’язові пучки, які одним своїм кінцем прикріплюються до кісток черепа, а другим вплітаються в шкіру, деякі вплітаються в шкіру обома кінцями (колові м’язи рота і ока). Скорочення мімічних м’язів зумовлює зміцнення шкіри, що визначає міміку обличчя. Прояв складних відчуттів – радощів, презирства, горя, болю тощо – визначається численними комбінаціями скорочень мімічних м’язів. Найбільшими мімічними м’язами є лобовий, щічний, колові м’язи рота і очей, надчерепний та ін. М’язи шиї приводять у рух голову і шию. Найдовший з них – грудино-ключично-соскоподібний, який двома своїми ніжками починається на грудині й ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої цього м’яза шия нахиляється в той чи інший бік з одночасним повертанням голови в протилежному напрямку. При скороченні обох м’язів голова підтримується у вертикальному положенні, у разі максимального скорочення їх вона відкидається назад. М’язи тулуба поділяють на м’язи грудей, спини, живота. М’язи грудей поділяють на м’язи грудей, що належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м’язи, підключичний та ін.), і власне грудні м’язи (зовнішні й внутрішні міжреберні м’язи). Великий і малий грудні м’язи здійснюють рухи верхніх кінцівок. Зовнішні й внутрішні міжреберні м’язи беруть участь у дихальних рухах. Зовнішні міжреберні м’язи підіймають ребра (вдих), а внутрішні – опускають їх (видих). М’язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м’язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, плече і опускають руки вниз. Глибокі м’язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М’яз-випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину. М’язи живота беруть участь в утворенні передньої й бічних стінок черевної порожнини. Прямі м’язи живота нахиляють хребет у боки. М’язи живота утворюють черевний прес, який сприяє утриманню органів порожнини в нормальному положенні. М’язи верхніх кінцівок поділяють на м’язи плечового поясу і м’язи вільної верхньої кінцівки. М’язи плечового поясу зумовлюють рухи верхньої кінцівки в плечовому суглобі. Найбільш розвинений дельтоподібний м’яз, що підіймає руку до горизонтального положення. Найбільш вираженими м’язами є двоголовий і триголовий. Перший, розміщуючись на передній поверхні плечової кістки, під час скорочення згинає руку в плечовому й ліктьовому суглобах. Він прикріплений двома верхніми сухожилками до лопатки, а нижнім – до передпліччя. Триголовий, розміщуючись на задній поверхні плечової кістки, є антагоністом двоголового і розгинає обидва суглоби. Від його верхнього кінця відходять сухожилки, один з яких прикріплюється до лопатки, а два інших – до задньої поверхні плечової кістки. Сухожилок нижнього кінця триголового м’яза проходить по задній поверхні ліктьового суглоба і прикріплюється до ліктьової кістки. М’язи передпліччя згинають і розгинають його, кисть і пальці, а також повертають передпліччя навколо осі. М’язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців. М’язи нижніх кінцівок поділяють на м’язи тазового поясу і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової ділянки починаються від кісток таза і прикріплюються до стегнової кістки. Серед них виділяють клубово-поперековий, великий, середній і малий сідничний м’язи. Вони зумовлюють згинання й розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед тощо. Крім того, вони підтримують тіло у вертикальному положенні, тому в людини розвинені краще, ніж у тварин. Двоголовий м’яз стегна згинає гомілку і розгинає стегно, чотириголовий – розгинає гомілку в колінному суглобі. М’язи, що приводять у рух стопу й пальці, розміщені на гомілці. Найбільший з них – литковий, який у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги. Він також згинає стопу. Передній великогомілковий м’яз розгинає стопу.
ВИСНОВКИ
Опорно-рухова система людини починає формуватися ще в зародженому стані. Ворушіння плода задовольняє потребу м’язів у рухах. Після народження потреба в рухах у дитини виявляється у невпорядкованих рухах рук і ніг. Однак такі рухи доцільні: вони привчають дитину координувати рухи кінцівок і тренувати м’язи. Поступово у дитини розвиваються узгоджені рухи і зростає сила м’язів. Як відомо, м’язи прикріплені до кісток своїми сухожилками. Систематична інтенсивна робота м’язів сприяє збільшенню їхньої маси, що, в свою чергу, стимулює ріст кісток. Слабким м’язам важко підтримувати тулуб у правильному положенні, в зв’язку з чим розвивається сутулість, викривлення хребта, порушення нормальної діяльності серцево-судинної системи, дихання, травлення. Отже, чим краще розвинені м’язи тіла, тим надійнішим стає скелет і міцнішим здоров’я. У дитячому віці не можна підіймати важкі вантажі або носити тісне взуття, оскільки це може спричинити неправильний розвиток стопи. Її склепіння вирівнюється – виникає плоскостопість.