Методи лінгвістичних досліджень. Будь-яка наука поряд з об'єктом вивчення повинна володіти певними дослідницькими

Будь-яка наука поряд з об'єктом вивчення повинна володіти певними дослідницькими методами. У філософському сенсі:Метод - шляхпізнанняі тлумачення будь-якого явища дійсності. У вузькому:Метод - це система дослідницькихприйоміві процедур, що сприяють цілеспрямованому вивченню об'єкта з тієї чи іншої точки зору. Базою лінгвістичного методу може бути або одна мова, або сукупність мов.

Інтуїція, якщо зібрати всі висловлювання про неї, виявляється воістину всюдисущою: вона дає напрямки досліджень, формує наочні уявні моделі об'єктів, тлумачить емпіричні дані, конструює фундаментальні поняття, загальні принципи теорії, виробляє гіпотези, стимулює вибір ефективних прийомів і методів дослідження. Важко назвати будь-який пізнавальний процес, що веде до нових наукових результатів, що самі діячі науки не пов'язували б з інтуїцією.

Інтуїція – це ірраціональна якість людини, яка дозволяє окреслити проблему, вирішення якої призводить до нових відкриттів та досягнень там і тоді, де і коли раціональні методи безсилі. Інтуїція використовується не для доказу чогось комусь, вона сприяє суб’єктивній пізнавальній діяльності дослідника, приводить в певних випадках до якісного прориву в процесі пізнання дійсності, яка нас оточує, допомагає у виборі вірного шляху вирішення задачі.

Вперше риси філософської проблематики в питанні про інтуїцію були відзначені в навчаннях Платона й Аристотеля.

Повноправну філософську концепцію інтуїтивне знання одержало в епоху раціоналізму XVII століття.

Декарт у своїх добутках дав наступне розуміння інтуїції: «Під інтуїцією я розумію віру в хибке свідчення почуттів і оманне міркування оманної уяви, але поняття ясного й уважного розуму настільки просте й виразне, що воно не представляє ніякого сумніву в тім, що ми мислимо, або, що те саме міцне поняття ясного й уважного розуму, породжуваного лише природним світлом розуму й завдяки своїй простоті набагато більше достовірне, чим сама дедукція»

Один з основоположників теорії творчості А. Пуанкаре прямо заявляв, що від рішення проблеми інтуїції залежить успіх у розкритті таємниці наукової творчості й в остаточному підсумку — прогрес науки.

Йдучи по історичних сходах розвитку інтуїції та на основі досліджень був знайдений шлях гносеологічного аналізу інтуїції як специфічної форми взаємодії почуттєвого й логічного пізнання.

Місце інтуїції в науковому пізнанні визначається сферою взаємодії почуттєвого й логічного пізнання. У цій взаємодії проявляється дія інтуїції як процесу — інтуїтивне пізнання.

Інтуїтивне пізнання — сфера людської діяльності стосовна до області як наукової, так і ненаукового пізнання.

До характерних рис наукової інтуїції можна віднести:

принципову неможливість одержання результату який шукався за допомогою почуттєвого пізнання навколишнього світу;

принципову неможливість одержання шуканого результату за допомогою прямого логічного висновку;

беззвітну впевненість в абсолютній істинності результату;

раптовість і несподіванка одержання отриманого результату;

безпосередня очевидність результату;

неусвідомленість механізмів творчого акту, шляхів, методів, які привели вченого від початкової постановки проблеми до готового результату;

надзвичайна легкість, неймовірна простота й швидкість пройденого шляху від вихідних посилок до відкриття;

яскраво виражене почуття самозадоволення від здійснення процесу інтуїції й глибокого задоволення від отриманого результату.

Крім того, механізм інтуїції має досить загальний характер, тобто присутній практично у всіх сферах людської діяльності. Інтуїтивні компоненти виявляються у багатьох професіях і різноманітних життєвих ситуаціях. У юриспруденції від судді потрібно знати не тільки "букву" а й "дух" закону. В філології інтуїція важлива для розвитку "мовного почуття". Дуже часто інтуїція виявляється в медицині, коли лікар може точно поставити діагноз "з першого погляду", ускладнюючи пояснити своє рішення.

Поиск по сайту: