Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні центри міжнародної міграції робочої сили

Основні потоки мігрантів завжди спрямовувалися з країн із низькими доходами до країн з більш високими доходами. Протягом усього повоєнного часу напрямки міжнародної міграції безупинно змінювалися відповідно до змін економічних умов.

Джерелами еміграції у світовій економіці є країни, що розвиваються, а також постсоціалістичні держави; центрами імміграції стають розвинуті країни, де не лише висока оплата праці, комфортні умови життя, але й кращі умови для реалізації творчих здібностей та наукових досліджень. Імміграція регулюється державними органами. Країни-імпортери охоче приймають фахівців, учених, представників творчих професій, бізнесменів, для яких квоти прийому збільшуються.

США, Канада, Австралія, Західна Європа є основним напрямком імміграції як низькокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. До США щорічно легально іммігрують 740 тис. осіб, емігрують 160 тис., отже, чиста імміграція (міграційне сальдо) становить 580 тис. осіб.

Нафтодобувні країни Арабського Сходу з дефіцитом трудових ресурсів і високою оплатою праці також залучають робочу силу з арабських і азіатських країн на важкі низькооплачувані та інші роботи. Різко зріс приплив іммігрантів до нових індустріальних країн Південно-Східної Азії у зв’язку з їхнім бурхливим розвитком, а також до Південної Кореї й Малайзії.

США, Канада й Австралія. США як найбільша економічно розвинута країна сучасного світу є основним центром міграції як низькокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, ніж у всі інші країни, разом узяті. Головні потоки низькокваліфікованої робочої сили спрямовуються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, зокрема Західної Європи, Латинської Америки, Росії, Індії і т. д.

- Кількість міжнародних мігрантів у Північній Америці зросла від 47 млн у 2000 р. до 57,5 млн у 2010 р.

- Загальна кількість мігрантів у США у 2010 р. склала 42,8 млн.

США залишаються найбільш привабливою для мігрантів країною у світі (близько 20 % загальної кількості мігрантів).

- Частка жінок у загальній кількості мігрантів у США сягає 40 %.

- У 2010 р. у Канаді було 7,2 млн іммігрантів, або 21 % загальної кількості населення.

Європейський регіон. За оцінкою Міжнародної організації праці, на цей регіон припадає більше чверті іноземної робочої сили світу. Середній щорічний приріст іноземної робочої сили становить тут 600 тис. осіб, а разом із членами родин - не менш ніж 1,3 млн. У 80-ті роки відбулися певні зміни в структурі зайнятості іноземних робітників. Однак приплив у країни ЄС практично не сповільнився. Лідерство в Європі за масштабами імміграції утримують Німеччина, Франція, Великобританія.

- У 2010 р. кількість мігрантів у Європі та Центральній Азії становила 72,6 млн, або 1/3 усіх міжнародних мігрантів у світі.

- Жінки-мігранти становлять 52,3 %, Східна Європа демонструє найвищий показник у світі щодо жінок-мігрантів - 57,3 %.

- Росія відіграє велику роль як центр еміграції й імміграції одночасно (в абсолютному вимірі).

- Основні міграційні коридори Європейського регіону пролягають у Східній Європі та Центральної Азії: Росія - Україна; Росія - Казахстан; Білорусь - Росія; Узбекистан - Росія

Характеристика основних центрів міжнародної міграції робочої сили
Центри, до яких спрямовуються трудові ресурси Кількість трудових мігрантів та міста/ країни найбільшої концентрації
США, Канада Постійно працюючі іммігранти становлять 5 % (5-12 млн) загальної кількості всього працюючого населення
Західна Європа Кількість працюючих іммігрантів - 4-7 млн. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції
Близький Схід (країни-експортери нафти) У середньому тут працює 3 -5 млн. іммігрантів, найбільше - в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії
Латинська Америка Кількість іммігрантів - 3-8 млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела
Австралія Традиційний центр міграції (іммігранти становлять 2-3 % усіх працівників)
Азіатсько-Тихоокеанський регіон Основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур

 

Найбільш розвинуті західноєвропейські країни, і насамперед країни ЄС, притягають робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав - сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торговельні та інші зв’язки. Приплив іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювався на рівні 180 тис. осіб на рік. Більше того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається спільний ринок робочої сили, що забезпечує свободу переміщення працівників між країнами Європейського Союзу й уніфікацію трудового законодавства.

Близький Схід. Нафтодобувні країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані роботи. Робітники приїжджають головно із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більш ніж половину робочої сили Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману становлять іноземні працівники.

- Загальна кількість міжнародних мігрантів у Азії у 2010 р. склала 27,5 млн - 13 % світового показника мігрантів;

- 4 з 10 світових коридорів міжнародної міграції припадають на Азію: Бангладеш - Індія (3,5 млн); Індія - Об’єднані Арабські Емірати (2,2 млн); Філіппіни - США (1,6 млн); Афганістан - Іран (1,6 млн).

- Кількість біженців у Азії зросла від 2,9 млн у 2005 р. до 3,9 млн у 2010 р., що дорівнює 25 % загальної кількості біженців у світі.

- Зростає кількість жінок-мігрантів: у 2010 р. - 48 % усіх мігрантів.

- Суттєво збільшується міграція з метою одруження в Східній Азії: в Південній Кореї кількість іммігрантів, що одружилися, зросла з 75 тис. у 2005 р. до 110 тис. у 2007 р.

Інші країни, що розвиваються. Новий феномен 90-х років - інтенсифікація трудової міграції між самими країнами, що розвиваються. Звичайно потоки працівників спрямовуються в ті країни, що швидше просуваються шляхом економічних реформ. Так, у Латинській Америці сезонні робітники і робітники складальних підприємств мігрують в Аргентину і Мексику. В Африці до півдня від Сахари на І<от-д‘Івуар, Нігерію і ПАР припадає більш ніж половина припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в Перській затоці в 1991 р. близько 1 млн єгиптян залишили Ірак, 800 тис. єменців виїхали із Саудівської Аравії і близько 500 тис. палестинських і йорданських працівників залишили Кувейт, куди на їхнє місце приїхали іммігранти з Індії та Єгипту.

Латинська Америка.

- Латинська Америка і країни Карибського басейну є регіоном еміграції, на частку якого припадає 15 % загальної кількості міжнародних мігрантів у світі;

- Частка жінок-емігрантів зросла з 48,1 % у 1980 р. до 50,1 % у 2010 р.

- Регіон має один із трьох найвищих показників щодо кількості населення, яке перебуває за межами країни (internally displaced), - наприклад, для Колумбії цей показник становить 6 % (2, 5 млн).

Нові індустріальні країни. У зв’язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Лідирують у цьому процесі Південна Корея і Малайзія. Практично всі країни, у які іммігрує більш як 25 тис. осіб на рік, - високорозвинуті держави з ВНП понад 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції - країни, що розвиваються, передусім Мексика та країни Азії.

Загальна сума грошових переказів у 2009 р. становила 414 млрд дол., з яких 325 млрд припадає на грошові перекази до країн, що розвиваються, і ця сума перевищує докризовий рівень.

За статистичними даними ЮНКТАД, у 2005 - 2010 рр. кількість емігрантів у світі збільшилася від 195 до 214 млн. За прогнозом

ЮНКТАД, у 2050 р. загальна кількість емігрантів у світі перевищить 400 млн.

Із середини 90-х років сума грошових надходжень від емігрантів у країни, що розвиваються, завжди була вищою, ніж отримана ними офіційна допомога на розвиток.

У 2009 р. грошові надходження від емігрантів у країни, що розвиваються, у всьому світі склали 316 млрд дол., у найменш розвинутих країнах - понад 5 % ВВП країни, у деяких державах вони перевищили прямі іноземні інвестиції.

На початку XXI ст. у процесі міжнародної інтелектуальної міграції з’явилися нові риси й особливості.

Характерні ознаки сучасної міжнародної інтелектуальної міграції

По-перше, на зміну "відпливу умів" прийшла їхня міграція. Хоча США залишаються загальновизнаним центром притягання для професіоналів, кваліфіковані фахівці їдуть на тимчасову роботу і в деякі країни, що розвиваються.

По-друге, рух кваліфікованих фахівців відбувається не тільки "до капіталу", а й "одночасно з капіталом чи слідом за ним". Цей процес тісно пов’язаний з діяльністю міжнародних корпорацій, що мають мережу філій у всьому світі.

По-третє, міграція професіоналів часто набирає форми "полювання", переманювання провідних спеціалістів з різних сфер науки, менеджменту, винахідництва.

По-четверте, міграція професіоналів пов’язана з інтеграцією системи вищої освіти, яка уможливлює продовження навчання студентів у багатьох регіонах світу. Закінчивши курс навчання, випускники часто залишаються на тривалий період для роботи в країні навчання, а іноді назавжди пов’язують із нею своє життя.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.