Стаціонарні і тимчасові можуть бути

Тема 5. Міграція населення

Планув

1. Суть і причини міграції.

2. Види міграцій та їх характеристика.

3. Механізм регулювання міграційних процесів.

4. Організаційно-правова система управління міграцією.

Тези:

1. Чисельність населення та трудові ресурси України формуються як за рахунок природного приросту, так і міграцій

Міграції— це складне соціально-економічне явище, змістом якого є переселення, переміщення населення, пов'язане зі зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього.

Характер, напрями та інтен­сивність міграцій визначаються зміною структури економіки і продук­тивних сил,соціальною і трудовою мобільністю населення.

Розвитокринкових відносин зумовлює активізацію територіальних переміщень населення. Процеси міграції стали окремим і специфічним фактором формування національного ринку праці.

Причини міграції можуть бути:

· економічні,

· національні,

· релігійні,

· політичні,

· екологічні

Особливе місце серед причин і мотивів міграції населення посідає

· якість навколишнього середовища,

· стихійні лиха,

· різний рівень економічного розвитку регіону,

· галузева структура народ­ного господарства,

· наявність розгалуженої транспортної мережі,

· розви­ток соціальної інфраструктури (можливості одержання освіти, культури, підвищення матеріального добробуту тощо).

Міграційні процеси населення впливають на розвиток трудового по­тенціалу. Оскільки суб'єктами міграції є переважно люди з високою пра­цездатністю,

· в місцях їх виїзду відбувається зменшення чисельності і по­гіршення якості структури трудових ресурсів;

· у місцях, куди прибувають мігранти, загострюється демографічна ситуація. Міграції призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності території і супроводжуються збільшенням або скорочен­ням чисельності населення, зміною його статево-вікового, сімейного та .етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як в місцях виїзду, так і в місцях поселення мігрантів.

Характер впливу міграційних потоків на демографічну ситуацію і тру­дові ресурси залежить як від кількісного, так і від якісного складу мігрантів. Наслідки міграції населення оцінюються як з боку вибуття, гак і з боку прибуття.

Різниця між чисельністю населення, що виїхало, і чисельністю, що приїхало,складає механічний приріст населення.

Зміна в характері міграційних процесів обумовлена рядом факторів:

· скороченням обсягів матеріального виробництва,

· національними інте­ресами,

· поверненням репресованих народів в Україну, зокрема, татар­ського населення.

Міграційні процеси не лише змінюють загальний обсяг пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці, а й впливають на її якість через неоднакову участь у міграційному русі носіїв різних харак­еристик, що мають відношення до оцінки трудових ресурсів..

Міграція — це переселення ( переміщення) населення, пов'язане зі зміною постійного місця проживання як у межах однієї країни, так і з однієї країни в іншу. Залежно від ознак, за якими їх класифікують, міграції можутьбути:

· зовнішніми і внутрішніми для даної країни,

· стаціонарними І тимчасовими (сезонними, маятниковими, епізодичними).

Зовнішні міграції – це переміщення населення між країнами або групами країн. Для їх характеристики використовуються поняття ‘’еміграція’’ – виїзд населення із країни) та ‘’імміграція’’ – в’їзд у країну).

Внутрішні міграції – переміщення населення в межах країни, між регіонами, населеними пунктами (часто за схемою – місто – місто; село – місто; місто – село; село – село.

Залежно від тривалості перебування людей на іншій території виділяють стаціонарну (безповоротну, постійну) та тимчасову міграції

Стаціонарні і тимчасові можуть бути

· внутрішніми та

· міждержавними.

Сезонні міграції - це тимчасові міграції, для яких характерне тимча­сове (сезонне) територіальне переміщення мігрантів.

Залежно від при­чин, що їх зумовлюють, виділяють

· економічну сезонну міграцію (не­обхідність забезпечення робочою силою певних галузей народного гос­подарства на період сезонного збільшення робіт) і

· соціально-культурну сезонну міграцію (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм).

Сезонні міграції спостерігаються в межах областей, між областями, населеними пунктами. В них бере участь населення всіх регіонів України - як міське, так і сільське.

Типовими сезонними міграціями є поїздки населення західних та північних областей на збір зернових, баштанних га інших культур в області українського степу. Це міграції, що зумовлені економічними причинами.

Але є також сезонні міграції, зумовлені соці­ально-культурними мотивами. Так, чимало жителів України виїжджає на відпочинок, лікування тощо.

Маятникова міграція— це регулярне переміщення населення із одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця про­живання.

Маятникові міграції зумовлюються невідповідністю між розмі­щенням виробництва і розселенням населення. Головний напрям цих міграцій — із села в місто, із малого міста у велике місто. Найбільше маят­никові міграції спостерігаються в приміських зонах великих міст, у міських агломераціях.

Маятникові міграції сприяють збалансованому та раціональ­ному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вони впливають на соціальну мобільність населення, на зміну соціальної структури сільського населення.

На сучасному етапі в межах України виділяють два райони інтенсив­них маятникових міграцій:

Першийі— це район Донбасу, де знахо­диться найбільша в Україні Донецько-Макіївська міська агломерація.

Другий район інтенсивних маятникових міграцій — області західного ре­гіону України-Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівець­кі». Головною причиною розвитку інтенсивних маятникових міграцій у названому регіоні є висока густота сільських і міських поселень та спри­ятлива вікова структура.

Трудові міграції- це переміщення населення з метою працевлашту­вання. За характером розрізняють трудові міграції:

· довгострокові (до 3-х років),

· короткострокові (від 3-х місяців до одного року),

· вахтові (до од­ного місяця).

Епізодичні міграції - це ділові, культурно-побутові та інші поїздки, мм здійснюються не тільки регулярно,але йнеобов'язково у тих самих напрямах.

За формами організації міграції бувають двох видів:

· організовані (легальні) та

· неорганізовані (нелегальні).

Організовані (легальні)здійснюються за допомогою держави, економічної підтримки (повернення депортованих народів, переселення з Чорнобильської зони).

Неорганізо­вані або нелегальні, здійснюються силами самих мігрантів, без будь-якої підтримки з боку держаки, вони часто контрабандні.

Міграція кваліфікованої робочої сили є об'єктивним процесом, що притаманний майже всім відкритим державам.

Характерними рисами сучасного розпитку цього процесу є,

· по-перше, скорочення його мас­штабів, а

· по-друге, формування різноспрямованих потоків: не лише з країн, що розвиваються, в економічно розвинуті країни, а й зворотного напрямку та між країнами рівного економічного розвитку. Це принци­пово змінює оцінки перспектив міграційного обміну кваліфікованою робочою силою між Україною та іншими державами.

Щодо економіч­но розвинутих країн (Америки чи країн Європи), то очевидно, що на умовах зворотної трудової міграції в такий обмін буде втягнуто не мен­ше 25—30% кваліфікованої робочої сили віком від 20 до 40 років.

Але ймовірний і досить масштабний обмін кваліфікованими спеціалістами між Україною та державами СНД, Балтії, Східної Європи, Африки, Латинської Америки. Нині непрямими оцінками РВПС України пито­ма вага кваліфікованих робітників сягає 40-45 % всіх мігрантів, тобто близька 370 тис. чол. щороку виїздить з України або приїздить до неї на тривалий час.

Зу­силля України мають бути спрямовані на підтримку тих спеціалістів, які ба­жають набути високу кваліфікацію та залишитися в країні (через систему кредитів, податкових пільг тощо).

Іншими обставинами, що спонукають людей різко змінювати жит­тєве середовище, є економічні причини: можливість суттєвого підвищен­ня власного добробуту членів родини, здобуття якісно нового, кращого статусу, ніж у країні -донорі.

Саме економічні мотиви є причиною знач­ної частини міжнародного міграційного руху ..

Міграція має вплив на демографічну ситуацію в країні.Оцінка впливу можливої еміграції з України на її економічний і де­мографічний розвиток неоднозначна. Все залежить від масштабів і на­прямів процесу, від того, є міграція зворотною чи незворотною, які групи населення беруть у ній участь.

Кількість людей, що беруть участь в зовнішніх міграціях, може знач­мо впливати на зміну чисельності населення в Україні. Якщо кількість людей, які від'їжджають з держави, більша тієї, що в'їжджає, створюєть­ся негативне сальдо міграції. У протилежному випадку - позитивне.

Сучасні зовнішні міграції мають політичні або соціально-економічні мотиви. З політичних і соціальних причин залишають Україну євреї. Після здобуття Україною незалежності створюються умови для повернення на Батьківщину українців, які проживали за межами своєї історичної бать­ківщини.

Це ж стосується й інших народів, які проживали колись в Ук­раїні. Значними є потоки мігрантів за межі України і з-поза її меж в Ук­раїну.

Велика кількість людей приїжджає з Далекого Сходу, Сибіру, півночі Росії. Ці люди вийшли на пенсію і хотіли б на старості пожити в сприят­ливих кліматичних умовах півдня України.

Серед емігрантів з України переважає молодь. Майже 75 % від їх кількості - люди у віці до 30-ти років, серед іммігрантів майже 10 % -люди передпенсійного віку. Це переважно військовослужбовці. Україна, як і інші держави світу, повинна найближчим часом урегулювати міграційніпотоки. Необхідно встановити імміграційні кво­ти, зокрема, в південні регіони країни.

До 1991 року Україна була закритою зоною і не здійснювала самостійної міграційної політики Тільки в1995—1997 роках було створено ряд державних органів для регулювання міграцій:Держкомкордон, Державний Комітет у справахнаціональностей і міграції, напрацьована правова база.

Всістаціонарні імміграції мають здійснюватися тільки наіснуючій правовій базі. За даними Держкордону України, щомісячнодержавний кордон перетинають більше 3 млн іноземців. Тільки0,12 % з них мають напрацевлаштування в Україні.

Нерегульованість міграційних потоків дає негативні наслідки, а саме:

· погіршення криміногенного стану,

· загрозу економічній безпеці,

· втрату інтелектуального трудового потенціалу.

В останні роки в Україні значно зросла чисель.ність нелегальних іммігрантів - це «транзитники», «біженці», "'туристи» тощо.

Це вимагає створення відповідної правової бази, а також широкої контролюючої мережі з боку держави і коорди­нації зусиль міграційної служби, МЗС, МВС та Мінпраці України. Вже нині з міжнародних інформаційних джерел відомо, що країни Заходу ма­ють намір протистояти імміграційній «навалі» з країн СНД.

Зростання міграційних потоків і можливі негативні наслідки цього явища вимагають керованості, ефективність якої зумовлює необхідність прийняття державної міграційної програми.

Міграційна політика держави повинна формуватись на таких прин­ципах:

· зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, наро­щуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту населення;

· захист національного ринку праці;

· залучення до країни, в разі необхідності, іноземних фахівців, ро­бітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування;

· соціально-правовий захист мігрантів.

Пріоритетною складовою державної міграційної політики України на сучасному етапі є регулювання зовнішніх міграцій, які посилюють криміногенну та економічну небезпеку.

При управлінні зовнішньою міграцією доцільно орієнтуватись на такі напрями:

• постійні міграції в Україні не повинні бути стихійними, їх треба су­воро регламентувати на державному рівні з тим, щоб не створювати пере­думов для зародження в майбутньому конфліктів на міжетнічному грунті;

• встановлення квот на постійний в'їзд тих, хто прибуває в Україну. Такі квоти є у всіх країнах світу.

Актуальним для України є досягнення та підтримка бажаних про­порцій міграційного обміну населення між регіонами, зокрема, обсягів, професійно-кваліфікаційної та статево-вікової структури і напрямів міграційних процесів. Тому першочерговими мають бути захисні (адмін­істративні) заходи їх регулювання.

Головними напрямками внутрішньої міграційної політики є:

· забезпечення свободи територіального пересуван­ня населення;

· оптимізація міжрегіонального перерозподілу трудових ре­сурсів;

· запобігання виїзду високоосвічених громадян з України шляхом нееквівалентного обміну за якісним складом.

Парадокси вітчизняних міграцій: потоки мігрантів, які прибувають із-за меж України, особливо неле­гальних, направляються в райони, найбільш сприятливі для життя, — Крим, Одеса, Київ, Закарпаття, регіони Придніпров'я.

Загальна кількість мігрантів, що прибувають в Україну з-поза її меж, дуже велика. Щоміся­ця державний кордон перетинає понад 3 млн іноземців.

Досвід свідчить, що значна їх частина приїздить до нашої країни у службових, приватних справах або в статусі туристів, поповнює лави тих, хто створює нелегальні економічні структури і ринки праці.

Механізм регулювання міграційних потоків (особливо зовнішніх, які посилюють криміногенну та економічну небезпеку) передбачає:

· укладання двосторонніх міждержавних угод з трудової міграції з виділенням обсягів міграційних потоків, їх статево-вікової та кваліфіка­ційної структури, рівня здоров'я, соціального захисту та термінів кон­трактів;

· ратифікацію міжнародних угод і Конвенцій Міжнародної Органі­зації Праці з трудової міграції парламентом. У першу чергу це стосується Конвенції № 97 (1949) «Про трудящих мігрантів» та № 143 П975 р.) «Про зловживання в області міграції та про забезпечення для трудящих— мігрантів рівних можливостей і повернення», де передбачені основні нор­ми умов праці, розмір заробітної плати, побутового та житлового забез­печення, транспортування та соціального страхування працівників;

· розробку вітчизняної нормативно-правової бази у сфері регулю­вання трудової міграції;

· відпрацювання механізму контролю за виконанням відповідних законодавчо-нормативних актів, за діяльністю посередницьких приват­них фірм, за виконанням країною-партнером положень угод у частині гарантій умов зайнятості, соціального захисту трудових мігрантів;

· здійснення експертизи оцінок стану на ринку праці в регіонально галузевому розрізі центрами зайнятості населення щодо вивчення со­ціально-економічних наслідків трудової міграції;

· боротьбу з нелегальною міграцією, прихованим вербуванням та контрабандою робочої сили;

· виділення на рівні держави пріоритетних у частині використання трудових мігрантів регіонів, галузей, окремих підприємств та видів міграції (сезонні роботи, вахтовий метод);

· формування інформаційної бази для населення країни, яка через засоби масової інформації надавала б достовірні дані для мігрантів з ос­новних питань їх переїзду, життя та роботи.

Поряд із створенням умов для переходу нелегальної трудової міграції в регульованунеобхідно розробити заходи щодо стимулювання закріп­лення окремих професійних груп вітчизняних працівників за постійним місцем роботи. Серед основних напрямків зниження регіональної мо­більності робочої сили у відповідних регіонах можуть бути:

· надання пільг з оподаткування при створенні робочих місць;

· стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток ви­робництва тощо.

Основні завдання управління міграцією полягають у:

· регулюванні міждержавного руху населення;

· регулюванні імміграційних процесів (трудових, стаціонарних, руху біженців) та стримуванні нелегальної імміграції (виїзду);

· регулюванні еміграційних процесів, стримуванні нелегальної трудової міграції;

· регулюванні внутрішніх міграцій.

Україна за останні роки уклала міждержавні угоди щодо регулю­вання трудової міграції з

· Європейськими країнами: Польщею, Молдовою, Росією, Вірменією, Азер­байджаном, Литвою, Португалією,

· з деякими країнами Латинської Америки.

Слід відзначити, що «продаж» надлишкової робочої сили на деякий час іншим державам, побудований на міжнародних засадах, з успіхом використовує цілий ряд країн:

· Туреччина,

· Югославія,

· Китай,

· Польща,

· Таїланд,

· Індонезія.

· Філіппіни та інші.

Це допомагає їм зменшувати напругу на внутрішньому ринку праці і покращувати якість трудових ресурсів.

Тези:

1. Територіальний обмін населення - закономірний процес в епоху глобалізації. Він сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об'єднанню людей за національністю, релігійною та родинною ознаками. Це виключно важливо у теперішній час, коли на історичну батьківщину повертається ба­гато репресованих народів.

Але ці процеси вимагають державного регу­лювання на основі повної і точної інформації.

2. В Україні поки що не створена ринкова система управління міграційними процесами, яка б дала змогу через застосування системи економічних механізмів досягти бажаного стану.

Існуюче в Україні інформаційне забезпечення міграційних процесів має розрізнений, неповний та несистемний характер.

3. Проблемами міграції в Україні займаються ряд міністерств та відомств:

· Міністерство праці та соціальної політики,

· Міністерство закордонних справ,

· Міністерство внутрішніх справ (МВС),

· Державний комітет у справах охо­рони державного кордону,

· Комітет з національностей і міграції,

· Міністерство статистики,

· Міністерство фінансів,

· Міністерство освітні науки та

· Державний Центр зайнятості.

Для ефективної роботи цих ві­домств необхідно створити автоматизовану систему постійного моніто­рингу міграційних процесів (СПМ МП), основними завданнями якої мають бути:

· нагромадження і структурування інформації про масштаби, напря­ми та характер територіальних переміщень населення;

· виявлення і відстеження тенденцій зовнішніх та внутрішніх, стаціонарних і трудових міграцій;

· визначення причинно-наслідкових зв'язків міграцій з економічними, соціальними і демографічними процесами в країні і світі для підготовки можливих варіантів коригування державної міграційної політики, зокрема, в сфері праці;

· прогнозування міграційних ситуацій і моделювання міграційної поведінки людей в контексті соціально-економічного розвитку держа­ви;

· підготовка аналітичної інформації, необхідної для розробки та реалізації заходів міграційної політики щодо територіального збалансу­вання попиту і пропозиції робочої сили в залежності від стану регіональ­них ринків праці.

Функціонування систем інформаційного забезпечення міфаційних процесів в Україні поки що не відповідає вимогам часу, у зв'язку з чим необхідно запровадити моніторинг.

Моніторинг- це постійне довготривале спостереження (відстежен­ня) певних процесів, спрямованих на інформаційне, експериментальне забезпечення механізму вироблення стратегії й тактики практичних дій.

Державне регулювання міграції в Україні здійснюється в системі по­ваги до прав людини. Це законодавчо закріплено в Декларації про неза­лежність України, де визнано право людини на вибір місця проживання. «Закон про громадянство» виключає дискримінацію громадян щодо одержання громадянства України в законодавчому порядку.

В 1993 році був прийнятий «Закон про біженців», а в 1994 р. — «Закон регламентування в'їзду та виїзду», визначений правовий статус іноземців, які легально пе­ребувають в Україні і мають ті самі права та обов'язки, що і громадяни України.

В Україні є певні можливості(гроші, кадри, заклади) за короткий час і без зростання соціального напруження пере­підготувати і перерозподілити частину вітчизняної робочої сили.

Для України постає проблема вдосконалення еміграційної політики, яка має стати осно­вою державного регулювання експорту власної робочої сили за кордон.

Еміграційна політика — це законодавча, фінансова, адміністративна діяльність держави у сфері управління процесами трудової міграції.

Державна еміграційна політика має бути спрямована на:

· розширення можливостей працевлаштування власної робочої сили;

· захист прав та інтересів працівників — мігрантів у країнах-реципієнтах;

· зниження рівня збитків, пов'язаних з виїздом національної робо­чої сили за межі країни.

· Для запобігання відтоку кваліфікованих фахівців дефіцитних спеці­альностей та кадрового «пограбування» різних галузей народного госпо­дарства в державній еміграційній політиці мають застосовуватись різні обмеження, до яких належать:

· ліміт надання закордонних паспортів (використовують Бірма, В'єтнам, Південна Корея);

· запровадження еміграційних квот;

· заборона виїзду працівників окремих категорій;

· встановлення термінів обов'язкової роботи в країні після завер­шення освіти за державний рахунок;

· визначення пріоритетних державних регіонів за категоріями зай­нятості. У деяких країнах рівень квот на виїзд встановлюється для кож­ного регіону окремо залежно від рівня його економічного розвитку й си­туації на внутрішньому ринку праці;

Поиск по сайту: