Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Ранній гуманізм в Україні



Історичні передумови європейського Відродження та сутність ренесансного гуманізму

Головна причина того, що визначення «Відродження» поширюється на всю європейську культуру XV ст. й частково XVI ст., полягає у тому, що спільними були внутрішні тенденції культурного процесу. У цей час повсюди поширюється нове гуманістичне світосприйняття й зростає самоусвідомлення особистості. Світогляд Відродження був пройнятий безмежною вірою в гармонію світу, у силу й волю людини-героя, у те, що людина - міра всіх речей. Ідейне забарвлення ренесансній культурі надавав гуманізм.Гуманізм Відродження – це, у першу чергу, нове світосприйняття, усвідомлення всієї повноти величі людини, її здатності осягнути й обернути собі на благо все багатство й різноманітність природи. Ренесансний гуманізм - це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук. Термін «гуманізм» походить від латинського «humanus» – людяний, людський. З’явився новий комплекс гуманітарних наук – studia humanitatis. Крім граматики і риторики, що традиційно вивчалися у середньовічній системі освіти, цей комплекс увібрав у себе нові дисципліни: історію, етику, філософію, поетику, педагогіку. Цими галузями знань почав професійно займатися новий прошарок інтелігенції – гуманісти. Це були поети й філософи, філологи й історики, світські особи і церковнослужителі. Гуманізм відкинув усі зовнішні авторитети. Він протиставив їм самовизначення самодостатньої особистості. Ідеологічною основою нового художнього світосприйняття стала концепція абсолютної свободи богорівної особистості. Для гуманізму було характерне свідоме прагнення до вироблення нових соціально-етичних ідеалів. Своїм гаслом гуманісти проголосили шляхетність не за походженням, а за інтелектом. Вони шанували особисті заслуги, а не дворянські титули. Ознакою гуманізму було також критичне ставлення до тодішнього стану католицької церкви і, що особливо важливо, визнання неправочинності її монополії в інтелектуальній діяльності суспільства. Гуманізм категорично не заперечував церкву. Він стверджував пріоритет розуму по відношенню до авторитету віри. Отже, характерною ознакою гуманізму є прагнення до людяності, створення хороших умов життя. Гуманізм починається тоді, коди людина починає роздумувати про свою роль у світі, про смисл і мету свого життя.

Ранній гуманізм в Україні

В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму — патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом. В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл.1450— 1494 pp.) народився у Дрогобичі, навчався у Болонському та Краківському університетах — найбільших на той час гуманістичних центрах Європи. Дістав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, впродовж 1478—1482 pp. викладав тут математику й астрономію. У 1481 — 1482 p.p. був обраний ректором медичного факультету та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, викладав медицину й астрономію (1487— 1494 pp.). Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора — власну "Прогностичну оцінку року Божого 1483" (Рим, 1483 р.). У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст — Дрогобича, Львова, Феодосії (Кафи), а також Вільно і Москви. Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного затемнення: "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р." і "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490 p.). Праці Ю.Дрогобича знали у багатьох країнах Європи. Завдяки його творам світ не тільки дізнався про українські міста, а й зміг оцінити науковий потенціал українця — Ю.Дрогобич вперше довів залежність погоди від географічної широти, можливість передбачати по-годні катаклізми. Вважають, що його лекції у Краківському університеті могли слухати німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс і польський астроном Миколай Коперник.Павло Русин із Кросна (бл. 1474 — 1517 pp.) народився на Лем-ківщині, навчався у Краківському (від 1491 р.) та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається основоположником польської ренесансної поезії. Збірка його віршів опублікована у Відні 1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись Доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам'яті людей. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком. Його вихованцями були відомі ренесансні поети — Ян Вислоцький, Ян Дантишек, Ян Паноній.Лукаш з Нового Міста (помер близько 1542 р.) — педагог і філософ, народився біля Самбора. Навчався у Краківському (1513 — 1515 pp.) університеті, згодом працював тут; з 1517 р. — бакалавр, а з 1521 р. — доцент філософії та магістр вільних мистецтв. У останні роки життя переїхав на батьківщину, продовжував співпрацювати з Краківським університетом; 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії, написав також філософський трактат, який залишився неопублікованим. Мистецтво епістолографії — вміння писати листи — було для гуманістів дійовим засобом популяризації своїх поглядів, відстоювання соціальних, релігійних, національних прав і свобод. У лекціях з філософії Лукаш пропагував вчення Арістотеля, однак засуджував сліпе поклоніння авторитетам, пробуджував навички самостійного мислення слухачів. Належав до людей діяльних, творчих і освічених, яких вважав рушіями суспільного прогресу.Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566 pp.) — оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Народився в с.Оріхівка Перемишльського повіту Руського воєводства. Навчався у Краківському (1526 p.), Віденському (1527 p.), Віттенберзькому (1529 p.), Падуанському (1532 p.), Болонському (1540 p.), а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу — всього у різних університетах навчався 17 років. У 1543 р. повернувся в рідні місця, зайнявся суспільно-політичною діяльністю. Писав латинською та польською мовами, мати була українкою, тому Станіслав гордо писав про себе, що він Роксолан. Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу" (Краків. 1543—1544 pp.). Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Ідея його живе донині в концепції "європейського дому". 2. "Про целібат" (Краків, 1547) — лист до Папи з вимогою відмінити обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини, праву мати сім'ю і продовжувати рід. За це вченого відлучено від церкви, заборонено служіння, однак він одружився і виховував дітей. 3. "Настанови польському королеві Сигизмунду Августу" (1543 p. і 1548 p. — дві редакції) — гуманістичний твір про природу монархічної держави. Автор наголошує на виборності короля всім народом, влада короля не має бути спадковою, право володаря король має заслужити працею на користь народу, піклуванням про найнижчі верстви, їх освіту, добробут, мораль. Обґрунтовує теорію демократичної держави, де влада підзвітна народові. Оріховський розробляв її на основі античних зразків, розвивав ідею рівності народів, пошану до рідної мови і традицій культури. 4. "Літопис" (1554 p.), що охоплює п'ять років історії Польщі. 5. "Промова на похороні Сигизмунда 1" (Венеція, 1548 p.), введена до антології "Промови найвидатніших мужів" (Венеція, 1559 р.) і перевидана (Париж, 1566 p.; 1568 p. — Венеція, 1569 p. і 1586 p. — Кельн). Талант оратора та публіциста доповнювався талантом філософа, котрого цікавили питання війни і миру, етики й політики, релігійної толерантності. Відомо, що католикові, який паплюжив православ'я — віру його матері — Оріховський відповів двома гнівними трактатами, де відстоював гідність людини, її право на вільний вибір релігії та святий обов'язок шанувати віру предків.

На жаль, не збереглася важлива праця Оріховського "Природне право", де він виклав свої етичні й політичні теорії. Саме на основі природного права він полемізував з Папою, заперечуючи його втручання у світські справи, відстоював кредо відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Цікаві погляди Оріховського на історію як на діяльність людей — і народу, і видатних осіб. Історію як знання минулого він вважав чинником пробудження самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. В його працях помітна ідея договірного походження держави, міркування про демократію як торжество природного права. Дотримуючись поглядів прихильників станової монархії, Оріховський був одним із перших в Європі ідеологом освіченої монархії, хотів бачити в особі короля "філософа на троні". Природне право, на його думку, вище від людських законів. їх при потребі можна змінювати, а найголовнішим у громадському житті вважав принцип спільного блага, основні ідеї якого — патріотизм, служіння державі, громадська активність — грунтувалися на підпорядкуванні приватних інтересів спільному добру. Оріховський належав до кола найосвіченіших і найвидатніших людей Європи. Його учителями були Меланхтон і Мартін Лютер, а друзями — Альбрехт Дюрер, Ульріх фон Гутен, Лукас Кранах-старший та ін. До плеяди гуманістів належать також поет і політичний діяча Йосип Верещинський (1532—1598 pp.), який народився на Холм-щині, був київським католицьким єпископом (1589—1598 pp.). Він створив проект лицарської школи на Задніпров'ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві. З його ініціативи організовано друкарню у Фастові. Розуміння, що тільки власна держава може розв'язати проблеми українського населення, він намагався втілювати у державотворчих ідеях своїх політичних проектів (1590 р. і 1596 р.) про організацію самоврядування в Україні. Тут поряд з владою князя визнавалась влада гетьмана, якого обирало січове товариство. Верещинський одним із перших у польському суспільстві намагався долати негативне ставлення до козацтва, пропагуючи лицарство оборонців рідної землі.Прославився гуманістичними поглядами поет Шимон Шимо-нович (Симон Симонід) (1558—1629 pp.). Народився він у Львові, навчався у Краківському університеті. Відомий філолог, мав титул "королівського поета". В польській літературі Шимонович започаткував новий жанр — русинські пісні "Селянки", а також писав епітафії, драми, дрібні оповідання — фрашки. Відомий громадською діяльністю, зокрема організаторсько-педагогічною. Брав участь у заснуванні Замойської академії, підборі професорів, фундуванні друкарні. Його "Селянки" (1614 p.), написані під впливом "Буколік" Вергілія й італійської буколічної поезії доби Ренесансу та опубліковані в Замості з численними українізмами в мові, подають реальні картини побуту українського села. Вчений цінував пізнавальні можливості людського розуму, виступав за розвиток світського знання, акцентував на важливості виховання у громадян доброчесності й інших моральних цінностей. Оспівував красу рідної землі, звеличував фізичну працю простих людей, виступав за рівноправність усіх верств у державі — міщан, ремісників, купців. Селян вважав фундаментом держави. В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV —XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури — Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту — богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.Принагідно зауважимо, що поступово почали з'являтися переклади Святого Письма слов'яно-руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 pp.). євангеліє В.Тяпинського (1575 p.), В.Негалевського (1581 p.), Літківське Євангеліє, Псалми Давида (1582 p.), а також знаменита на весь світ Острозька біблія (1581 p.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма мовою, доступною широким колам освічених людей, прокладали шлях до розуміння Священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму — антитринітаріїв та социніан. Це засвідчують записи на полях Острозької біблії, датовані 20-ми роками XVII ст., а також "Нягівські навчання на Євангеліє" (друга половина XVI ст.), замітки на полях рукописної книги "Бесіди Іоанна Златоустого на послання апостола Павла до коринтян" (перша половина XVII ст.)". Автори записів критикували суспільну практику церкви, захищали православну релігію, відкидали обряди, зокрема вшанування ікон. Це засвідчує велику популярність реформаційних ідей в Україні XVI-XVII ст.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.