Вірусний артеріїт коней

Вірусний артеріїт коней (Arteriitis vіralis equorum) — гостра кон-

тагіозна хвороба однокопитних тварин, що характеризується гаряч-

кою, некрозом стінок дрібних кровоносних судин, ураженням очей,

катаральним або катарально-гнійним запаленням кишок, набря-

ками живота, кінцівок, легень і абортами у кобил.

Історична довідка. Захворювання вперше описали в США у 1957

р. Долл, Брайнс і Кроу під існуючою й нині назвою. До 1965 р. цю

хворобу реєстрували тільки на території цієї держави, а потім у

Швейцарії (1966), Франції (1978), Австрії (1969), Австралії (1969),

Польщі (1979), а також у країнах Африки. Збудник хвороби був ізо-

льований спочатку в США (1953 – 1957), а згодом і в Європі (Бюркі,

1965). Економічні збитки, яких завдає вірусний артеріїт коней, зу-

мовлюються масовими (50 – 80 %) абортами у кобил та високою ле-

тальністю (до 30 %) молодняку.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус із родини Togaviridae.

Віріони сферичної форми, діаметром 50 – 70 нм. В антигенному від-

ношенні вірус артеріїту коней однорідний, гемаглютинувальних

властивостей у нього не виявлено. З організму хворого коня виділи-

ти вірус артеріїту можливо лише в первинній культурі клітин нирок

або легень коня. Адаптовані штами репродукуються також у кліти-

нах інших видів тварин, зумовлюють ЦПД і накопичуються в до-

сить високих титрах. Вірус артеріїту зберігається при мінус 20 °С

впродовж 6 років, при 4 °С — 75 діб. Чутливий до ефіру, низького

значення рН, нагрівання та дії хлоровмісних препаратів. Інактиву-

ється при 37 °С через 48 год, при 57 °С — через 20 хв.

Епізоотологія хвороби. До вірусного артеріїту сприйнятливі

тільки однокопитні тварини, частіше хворіють чистопородні коні,

коні старшого віку та жеребні кобили. Лабораторні тварини й ку-

рячі ембріони до вірусу артеріїту не чутливі. Джерелом збудника

хвороби є клінічно та латентно хворі коні, які виділяють вірус з

усіма секретами й екскретами, зокрема з носовим слизом та

кон’юнктивальними виділеннями, зі спермою. Наявність вірусоно-

сійства та його тривалість не з’ясовані. Факторами передавання

збудника можуть бути абортовані плоди, навколоплідна рідина,

плодові оболонки, а також забруднені виділеннями хворих тварин

корми, вода, повітря та інші субстрати. Зараження відбувається

при безпосередньому контакті здорових коней з хворими, а також

аерогенним та аліментарним шляхами. Хвороба проходить спора-

дично або у вигляді ензоотичних спалахів. Супроводжується масо-

вими (50 – 80 %) абортами жеребних кобил, серозно-катаральним

ринітом і кон’юнктивітом, а також набряками в різних ділянках ті-

ла у молодняку.

Патогенез майже не вивчений. Вважають, що вірус вибірково

уражає ендотелій дрібних кровоносних судин, головним чином ар-

терії товстого відділу кишок, легень, лімфоїдних органів, у яких

спричинює запальний процес, зумовлює звуження, облітерацію і

тромбоз судин, різке порушення кровообігу. Внаслідок розладу ге-

модінаміки виникають некродистрофічні зміни та набряки в різних

органах і тканинах.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

1 – 5 діб. Перебіг хвороби завжди г о с т р и й. У хворий коней спосте-

рігаються септичні явища, гарячка, різке пригнічення, втрата апе-

титу, а також кон’юнктивіти, набряки в ділянці живота й кінцівок,

серозні виділення з носа. У багатьох тварин відмічають світлобо-

язнь, помутніння рогівки, кашель, коліки, утруднене дихання, сла-

бкість та хитку ходу. Жеребні кобили у 50 – 80 % випадків аборту-

ють на 10 – 23-тю добу після зараження. У молодих тварин виявля-

ються діарея, коліки, зневоднення організму. Хвороба триває 3 – 7

діб. Прогноз сумнівний. У разі тяжкого перебігу хвороби леталь-

ність може досягати 30 %, якщо перебіг відносно легкий, — не пере-

вищує 3 – 5 %.

Патологоанатомічні зміни. Проявляються явищами гемора-

гічного діатезу, особливо крововиливами в різних органах і слизо-

вих оболонках. Спостерігаються набряк легень, катарально-гемора-

гічний ентероколіт, дистрофічні зміни в нирках, печінці, інфаркти

селезінки. У абортованих плодів виявляють накопичення значної

кількості серозної рідини (до 300 мл) в плевральній порожнині, чи-

сленні крапчасті крововиливи в травному каналі, очеревині, плеврі,

трахеї, гортані, кон’юнктиві, на слизових оболонках носової й рото-

вої порожнин. Під час гістологічного дослідження мікроскопічні

зміни визначаються в дрібних артеріях і артеріолах майже усіх ор-

ганів, особливо в лімфовузлах, селезінці, нирках, артеріях ободової

та сліпої кишок. При цьому переважають некротичні ураження ме-

діального шару артеріальних стінок дрібних судин. У підслизовому

шарі кишок знаходять тромбоз судин, інфаркти. Аналогічні зміни,

хоча й менш виражені, спостерігають у венах.

Діагноз установлюють за допомогою клініко-епізоотологічних та

патологогістологічних показників, а також вірусологічних, сероло-

гічних та біологічних досліджень.

Лабораторна діагностика. В лабораторію направляють змиви з

носової порожнини та кон’юнктиви хворих і загиблих тварин, які

відбирають у перші 4 – 13 діб хвороби, а також сироватки крові.

Під час розтину трупів загиблих коней для дослідження відбира-

ють шматочки легень, селезінки, нирок та лімфовузли. Виділення

вірусу артеріїту проводять у первинній культурі клітин нирок ко-

ня, ідентифікацію ізольованого вірусу здійснюють за допомогою

реакції нейтралізації. Для серологічної діагностики використову-

ють парні сироватки крові, які відбирають на початку хвороби (5 –

10 діб) і через 10 – 14 діб досліджують за РЗК та РН. В окремих

випадках проводять біопробу на лошатах, яким патологічний ма-

теріал (кров, суспензію легень або селезінки від загиблих коней)

вводять підшкірно, інтраназально, інтратрахеально. Через 1 – 5

діб у експериментально заражених лошат спостерігається пропас-

ниця, утруднення дихання, депресія, кон’юнктивіти, запалення

повік, серозні виділення з носової порожнини, болісність у сугло-

бах, набряки в ділянці живота й кінцівок. Загибель лошат настає

через 10 – 18 діб після зараження. При розтині їх трупів виявля-

ють крововиливи на плеврі й серозних оболонках порожнин, на-

бряк легень, інфаркти й крововиливи в селезінці, осередки некро-

зу в нирках та печінці, катарально-геморагічний ентерит і коліт.

У крові інфікованих тварин визначають віруснейтралізуючі (титри

1 : 64 – 1 : 128) та комплементзв’язувальні антитіла, а також різко

виражену лейкопенію.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення а ф р и к а н с ь к о ї ч у м и к о н е й (висока захворюваність і

летальність, епізоотичне поширення, характерний набряк легень,

ідентифікація збудника) та р и н о п н е в м о н і ї (легке перехворю-

вання, аборти в останній період жеребності, виявлення специфіч-

них антитіл під час серологічної діагностики, встановлення внут-

рішньоядерних тілець-включень в інфікованих клітинах).

Лікування. У разі первинного виникнення вірусного артеріїту

коней лікування не проводять, тварин знищують. В ендемічних

осередках застосовують симптоматичні засоби (серцеві, тонізуючі),

антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати.

Імунітет вивчений недостатньо. Для специфічної профілактики

запропоновано вірусвакцину з атенуйованого культурального віру-

су. Коней щеплюють у будь-якому віці, за винятком кобил в остан-

ній період жеребності.

Профілактика та заходи боротьби. Запобіжні заходи проти віру-

сного артеріїту коней мають загальний характер і спрямовані на

запобігання занесенню збудника інфекції під час завезення коней

ззовні. У разі появи вірусного артеріїту в раніше благополучній

країні (регіоні) усіх коней неблагополучної групи негайно знищу-

ють, а приміщення і стайні, де ці тварини тимчасово перебували,

та прилеглу до них територію ретельно очищують і

дезінфікують. Абортовані плоди з оболонками, підстилку, гній, за-

лишки корму, конов’язі, предмети догляду за інфікованими тва-

ринами спалюють. Для дезінфекції застосовують 4 %-й гарячий

розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду, хлорне вапно,

що містить 2 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного

вапна.

Поиск по сайту: