Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Невирішені проблеми антропогенезу



Вище було розглянуто один із найбільш вірогідних сценаріїв походження та еволюції людини. Однак серед сучасних антропологів не існує єдиної думки стосовно цього процесу. Є кілька версій еволюції людини, кожна з яких підтримується більшою чи меншою кількістю прибічників. Це стосується не тільки початкових етапів антропогенезу, а й завершального, про що йшла мова вище.

Така ситуація спричинена тим, що кількість знайдених кісткових решток більшості видів гомінідів досить незначна. До того ж ці знахідки мають фрагментарний характер. Наприклад, у можливого раннього попередника людини сахельантропа (Sahelanthropus tchadensis) виявлено лише череп і то неповний, а у орроріна (Orrorin tugenensis) – всього кілька кісток скелета і зубів. Хоча на цей час удалося знайти 109 кісток, які належали 36 особинам ардіпітеків (Ardipithecus ramidus), однак лише в одному випадку це був досить неповний скелет – кістки верхніх і нижніх кінцівок, тазові кістки, фрагменти черепа. У кеніантропа плосколицього (Kenyanthropus platyops), рештки якого виявлені в кінці ХХ століття і який вважається суперником австралопітека афарського у справі започаткування роду Homo, знайдено тільки череп та кілька фрагментів скелету. Правда, на пізньому етапі антропогенезу справи значно кращі. Тут у видів роду Homo знайдено майже цілі скелети десятків особин.

В антропологічних дослідженнях використовуються виключно морфологічні ознаки викопних кісткових решток за неможливості мати інші дані. До того ж ці рештки, як уже зауважено, носять вкрай фрагментарний характер, внаслідок чого скласти достовірне уявлення про зовнішній вигляд, особливості пересування та життєдіяльності попередників людини у більшості випадків практично неможливо.

Існує кілька методик датування знахідок, але вони недосконалі, бо дають суперечливі значення, внаслідок чого дані різних авторів стосовно одного і того ж виду викопних попередників людини можуть відрізнятися на 0,2 і навіть на 0,5 млн. років. Це призводить до можливості численних версій тлумачення одних і тих же даних, що і спостерігається в дійсності. Доводиться визнати, що за такої ситуації оправданим буде лише констатувати наявність тих чи інших видів попередників (не предків) людини у той чи інший період еволюційної шкали часу (мал. 2.34).

Мал. 2.34. Попередники людини сучасного біологічного типу на еволюційній шкалі часу (пояснення в тексті)

 

Ще однією важливою проблемою антропогенезу є невизначеність факторів та механізму еволюції людини. Оскільки сучасні антропогенетичні уявлення базуються на синтетичній гіпотезі еволюції, то чинниками антропогенезу вважаються мутаційна мінливість, природний добір та праця. Однак результати численних наукових досліджень у галузі біології за останні 20-30 років поставили під сумнів еволюційну дієвість цих чинників.

Мутації не можуть бути джерелом еволюційної мінливості. По-перше переважна більшість із них має шкідливий і навіть летальний характер для організму. Лише незначна доля мутацій вважається нейтральною щодо життєздатності організму. По-друге, якщо навіть уявити, що можуть бути корисні мутації, то для того, щоб призвести до виникнення якогось нового органу, наприклад ока, необхідне одночасне здійснення мутацій щонайменше сотень генів, які спричинюють формування такого органу. Те ж саме можна сказати і про формування відповідної під’язикової кістки та голосового апарату людини, які роблять можливою членороздільну мову. В дійсності, навіть при наявності мутагенного чинника, відбуваються випадкові мутації окремих генів, які ніяк не пов’язані між собою. Але якщо навіть допустити таку можливість, то такий результат трапиться у поодиноких особин популяції. Однак дані палеонтології свідчать про те, що нові форми організмів з’являлися на шкалі еволюційного літопису немов би зразу і масово. Перехідних форм між попередніми і наступними видами не виявлено. У представників виду за час його існування не спостерігається мінливості, яка б виходила за межі виду.

Джерелом мінливості може бути міжвидова чи міжродова гібридизація. Але вона можлива лише в результаті спрямованих зусиль експериментатора, бо у природі існують численні перешкоди для здійснення цього явища. Однією із перешкод є неможливість запліднення. Якщо ж запліднення і відбулося, то порушується розвиток зиготи в новий організм. Якщо і вдається одержати зрілий гібрид, то він виявляється безплідним. За всю багатовікову історію селекції тільки у ХХ столітті вченим удалося одержати три життєздатні міжродових гібрида – рафанобрассика (гібрид між редькою та капустою), пшенично-пирійний гібрид та тритикале (гібрид між пшеницею та житом). Однак ці гібриди не можна назвати новими видами чи родами організмів, бо вони нездатні існувати самостійно в дикій природі. Вони можуть існувати лише в культурі за умови постійного штучного добору селекціонера чи насіннєвода. При відсутності цієї умови такі гібриди з часом розщеплюються на вихідні форми, які краще пристосовані до умов існування.

Згідно з синтетичною гіпотезою еволюції, рушійним чинником еволюції є природний добір, у основі якого лежить боротьба за існування. Якби це було так, то нині на Землі існували б тільки бактерії – найбільш просто організовані, а отже і найкраще пристосовані до різноманітних умов існування організми. Це було підтверджено експериментально. Отже природний добір не є чинником еволюції органічного світу. Він діє лише в межах виду, бо забезпечує виживання здорових, а отже і найбільш пристосованих до життєвих умов цього виду особин. Ці особини будуть спроможні давати більшу долю здорових потомків, що забезпечить існування та процвітання виду. Це стосується і видів людського роду. Хіба людина неандертальська не була краще пристосована до суворого клімату останнього зледеніння, ніж людина розумна, яка прийшла із Африки? Чому ж тоді залишилася ця остання, а неандертальська вимерла?

Тепер щодо тези про роль праці у перетворенні мавпоподібного предка на людину. Вона теж не витримує критики. Адже для того, щоб бути спроможним виготовити якесь знаряддя, у мавпоподібного предка людини спочатку мали з’явитися відповідні анатомічні особливості будови передньої кінцівки разом із відповідними змінами у будові та функціях головного мозку. Потуги працювати не можуть бути чинником таких змін, адже набуті ознаки не успадковуються.

Останнім часом значна частина антропологів схиляється до думки, що в еволюції людини визначальну роль відіграли соціальні чинники – розвиток сумісної трудової діяльності та удосконалення суспільних відносин. Але знову ж таки: для того, щоб розвивалася сумісна трудова діяльність і удосконалювалися суспільні відносини, необхідні відповідні зміни у нервовій системі предка людини, які б забезпечили його відповідну поведінку.

Таким чином, розмаїття уявлень про хід та чинники еволюції людини свідчить про те, що ця проблема залишається невирішеною.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.