Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Людина в середньовічній культурі



Найважливішим аспектом християнства як світогляду було особистісне розуміння абсолюту як особистісної структури Трійці та Боговтілення. Боговтілення стало не лише сходжен­ням Бога до людини, а й сходженням людини до Бога, що означувало нове місце людини в світомоделі. Це було звільнен­ня особистості від космологічної сліпої залежності, наділення її власною волею і водночас — відповідальністю перед вищим за своє моральне самовизначення. Поняття "особистість" утверджувалося саме в добу середніх віків у досвіді городян, лицарів, ченців-самітників.

У дихотомічному світі існування людини теж було двої­стим. Душа належала вічності, тіло — часові. Ідеалом був чернець, святий, аскет, відсторонений від земного і тому близь­кий до Бога, до Вічності. Подвиг самотності монахів утвер­джував можливість автономії людини. У земному житті люди­на відчувала причетність до цілого через належність до хрис­тиянської спільноти, станового колективу, професійного цеху. Тому й образи князів у літописах канонічні та імперсональні ("Повість временних літ"). Індивідуальний психологічний досвід не входив у тканину художнього тексту. Герої захід­ноєвропейського епосу — завжди виразники важливих інте­ресів соціуму. Карл Великий з "Пісні про Роланда" за будь-яких обставин — ідеальний мудрий правитель.

Герой середньовічної літератури обов'язково співпричетний до "горнього світу". Взагалі, сам простір книги вже був сак­ральним як простір божого одкровення в слові. Події житія, наприклад "Повісті про Бориса і Гліба", переносили героїв із земного світу у світ вічний, нетлінний, символічність якого потребувала будувати біографії за певною канонічною схемою: незвичайне народження, життя і прижиттєві страждання, мученицька смерть, чудеса, творені ними. На просторах кни­ги володарювала, як і в іконі, обернена перспектива, яка пе­ревертала звичну ієрархію світу й підпорядковувала життєві ситуації вічному інобуттю, чим і давала можливість читачеві доторкнутися до чистих висот "горнього світу".

Книжний світ впорядкований і сакралізований. Його часо­вий вимір від творення до руйнівного кінця в літописах, скажі­мо, в "Повісті временних літ", містив конкретні земні події, які в такому контексті позбувалися "временності" і ставали на­лежними до вічності. Його просторовий вимір від землі до неба потребував збереження непорушності космічної організації, тому, наприклад, прагнення Володимира Мономаха в його "Повчанні" до загального примирення, злагоди, усунення конфліктів було не лише відгомоном історичних бур. Як і в уні­кальній пам'ятці руської культури "Слово про Ігорів похід", що розгортається, за влучним аналізом М. Поповича, як схема сю­жету про блудного сина, повернення втікача з полону — Ігоря — після безславної поразки до Києва розглядається як відновлен­ня космічної рівноваги, тому й радіють йому всі "страни і гради".

Атмосфера міста зумовила появу вільної особистості. Тут формувався дух індивідуалізму, підприємливості, практичного глузду, самовпевненості та волі до перемог у житті. Цей дух відобразився в літературному жанрі фабліо (наприклад, "Про Віллана-лікаря"), невеличкої віршованої новели, яка услав­лювала практичність, кмітливість простого, хитруватого го­родянина, а також у скульптурі. Якщо, наприклад, скульпту­ра романського храму утверджувала слабкість і мізерність людини як перед ликом Вседержителя і Судії, перед підсту­пами диявольських істот, так і перед сповненим небезпеки і таємниць світом, то скульптура готичних соборів в одухотво­реній експресивності постатей акцентувала саме людські уст­ремління перед абсолютною владою божества.

Культ лицаря, окрім духу войовничості, зневаги до смерті, викристалізував такі цінності, як відданість, шляхетність, особиста гідність. Лицарський кодекс знайшов відображення в поемах про лицарів Круглого столу короля Артура, зокрема в "Повісті про Трістана та Ізольду", у творах Кретьєна де Труа ("Ланселот"), Вольфрама фон Ешенбаха ("Парсіфаль"), у по­езії трубадурів (Бернарт де Вентадорн, Бертран де Борн).

 

Висновки

Духовною основою європейської культури є християнство, яке заклало радикально нові підвалини уявлення про місце людини у світі. Християнство, що сформувалось у І ст. н. е., поклало початок культурі, яка визнавала в людині особистість, дивилась на неї як на уособлення божественного начала.

Дог­мат Боговтілення вплинув на усвідомлення самоцінності лю­дини, на яку падає відблиск божественного Абсолюту. В ос­нові духовного універсалізму християнства лежить виправдан­ня свободи людини, ідея невід'ємності її індивідуальних прав. Реальна земна людина в усій неповторності її особистих рис розглядається в християнстві як виняткова і незаперечна цінність. У цьому сенсі феномен європейської культури є не­віддільним від християнського світогляду.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.