СЕРЕДОСТІННЯ (mediаstinum)

Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.

Середостіння (mediаstinum) оточене такими стінками:

- спереду – грудниною (sternum);

- ззаду – грудним відділом хребтового стовпа (compartimentum thoracicum columnae vertebralis);

- з боків – правою та лівою середостінними плеврами (pleurae mediastinales dextra et sinistra), що є частинами пристінкової плеври (partes pleurae parietalis);

- знизу – діафрагмою (diaphragma);

- верхньою межею є верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior).

Умовно горизонтальна площина (planum horizontale), що проведена від з’єднання ручки груднини (manubrium sterni) з її тілом (corpus sterni) до хряща між IV-V грудними хребцями (vertebrae thoracicae), ділить середостіння (mediаstinum) на верхнє середостіння (mediastinum superius) та нижнє середостіння (mediastinum inferius).

У верхньому середостінні (mediastinum superius) розміщені:

- загруднинна залоза (thymus);

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- дуга аорти (arcus aortae);

- частина трахеї (pars tracheae);

- верхній відділ грудної частини стравоходу (pars superior partis thoracicae oesophagi);

- частина грудної протоки (pars ductus thoracici);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- блукаючi та діафрагмові нерви (nervi vagi et phrenici).

Нижнє середостіння (mediastinum inferius) ще поділяється на:

- переднє середостіння (mediastinum anterius);

- середнє середостіння (mediastinum medius);

- заднє середостіння (mediastinum posterius).

Переднє середостіння (mediastinum anterius) розміщене між тілом груднини (corpus sterni) і

передньою стінкою осердя (серцевої сумки). В ньому знаходяться:

- внутрішні грудні артерії та вени (aa. et vv. thoracicae internae);

- пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли (nodi lymphoidei parasternales et prepericardiaci);

- нижня частина загруднинної залози (pars inferior thymi).

У середньому середостінні (mediastinum medius) знаходяться:

- серце (cor), вкрите осердям (pericardium);

- діафрагмові нерви (nervi phrenici);

- внутрішньоосердні відділи великих судин.

Заднє середостіння (mediastinum posterius) знаходиться між задньою стінкою осердя (paries

posterior pericardii) і хребтовим стовпом (columna vertebralis). У ньому розміщені:

- грудна частина аорти (pars thoracica aortae);

- непарна і напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- нутрощеві нерви (nn. splanchnici);

- блукаючі нерви (nn. vagi);

- стравохід (oesophagus);

- грудна протока (ductus thoracicus);

- лімфатичні вузли (nodi lymphoidei).

У хірургії середостіння (mediastinum) умовною лобовою площиною (planum frontale), проведеною

по задній стінці трахеї (paries posterior tracheae) і головних бронхів (bronchi principales), поділяють на:

- переднє середостіння (mediastinum anterius);

- заднє середостіння (mediastinum posterius).

У передньому середостінні розміщені:

- серце (cor);

- висхідна частина аорти (pars ascendens aortae);

- дуга аорти (arcus aortae);

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- трахея (trachea);

- елементи кореня легень (elementa radicis pulmonum);

- діафрагмові нерви (nervi phrenici);

- загруднинна залоза (thymus).

У задньому середостінні розміщені:

- стравохід (oesophagus);

- низхідна аорта (pars descendens aortae);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior);

- парна та напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);

- нутрощеві нерви (nn. splanchnici);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- грудна протока (ductus thoracicus);

- блукаючі нерви (nn. vagi).

Сегмент легені – частина легені яка вентилюється сегментарним бронхом (бронхом третього порядку) та кровопостачається артеріями та венами третього порядку. Сегментні бронхи галузяться дихотомічно на внутрішньосегментні (субсегментні) бронхи (bronchi intrasegmentales) - це 3-12-й порядок розгалуження. Дистальні внутрішньосегментні бронхи розгалужуються на часточкові бронхи (bronchi lobulares) - це 13-16-й порядок розгалуження, їх діаметр дорівнює приблизно 1 мм. У часточці часточковий бронх галузиться на 15-20 кінцевих (термінальних) бронхіол (bronchioli terminates) діаметром 0,3-0,5 мм та довжиною до 1200 мкм - це 16- 20-й порядок розгалуження. Кінцеві бронхіоли є останніми гілками бронхового дерева, в їх стінках відсутні хрящі. Площа перетину кожного бронха, що галузиться, менша, ніж сума площ перетину його гілок. Зі зменшенням калібру бронхів при їх розгалуженні, у волокнисто-хрящово-м'язовій оболонці поступово зменшується частка хрящової тканини збільшується частка гладких міоцитів. Поступово змінюється форма бронхових хрящів, утворюються окремі хрящові пластинки різної форми і величині що з'єднуються між собою щільною волокнистою перетинкою. В малих бронхах діаметром приблизно 1 мм та кінцевих бронхіолах хрящі відсутні. Гладі м'язи, що розміщені між підслизовою основою і хрящами, утворюють два спіралеподібні шари, один яких спрямований за годинниковою стрілкою, а другий - проти годинникової стрілки. Така конструкція м'язів бронхів забезпечує зміну їх діаметра та довжин під час дихання. Бронхи мають подібну до трахеї будову, їхня стінка утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, волокнистом'язово-хрящовою та адвентиційною. За діаметром та особливостями будови стінок бронхи поділяють на головні, великі, середні, Maлі та кінцеві бронхіоли. Подаємо особливості їх будови. У слизовій оболонці головних бронхів, на відміну від трахеї, є м'язова пластинка, що складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього шарів гладких міоцитів. Ця пластинка розміщена між слизовою оболонкою і підслизовою основою. Слизова оболонка складок не утворює. Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М'язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, гладкі міоцити розташовані спіралеподібно, тому при їх скороченні слизова оболонка утворює поздовжні складки. Власна пластинка слизової оболонки складається з двох шарів. У внутрішньому тонкому шарі переважають колагенові волокна, багато кровоносних капілярів та лімфоїдних вузликів. Зовнішній сполучнотканинний шар містить значну кількість поздовжньо орієнтованих еластичних волокон, що утворюють суцільну еластичну мембрану. Еластичні волокна забезпечують розтягування бронхів та їх повернення у попередній стан при диханні. У під- слизовій основі розміщені групами кінцеві відділи слизово-білкових бронхових залоз, які переважно розташовані в ділянках стінки бронхів, де хрящі відсутні. Волокнисто-хрящова оболонка утворена з окремих хрящових пластинок. Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболонки, зокрема епітелію, зменшується у порівнянні з великими бронхами, але її складки добре виражені. М'язова пластинка слизової оболонки добре розвинена. У волокнистом'язово-хрящовій оболонці є окремі острівці з гіалінового хряща, а місцями - з еластичного хряща. Натомість шар гладеньких м'язів потужніший, два його спіралеподібні пучки проходять у різних напрямках. У підслизовій основі є багато бронхових залоз та лімфоїдних вузликів. Малі бронхи мають діаметр від 2 до 0,5 мм. Слизова оболонка цих бронхів вкрита дворядним війчастим епітелієм, м'язова пластинка потужна; а її м'язові пучки мають подібне до середніх бронхів спрямування. У стінці малих бронхів відсутні хрящі та бронхові залози. Зовнішньою оболонкою малих бронхів є адвентиція. Кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) мають діаметр 0,5-0,3 мм і довжину до 1200 мкм. За будовою бронхіоли подібні до малих бронхів, але їх стінка тонша. Слизова оболонка вкрита одношаровим кубічним війчастим епітелієм, який розташований на тонкій базальній мембрані. М'язова пластинка добре розвинена, її гладком'язові пучки розташовані сіткоподібно, тому слизова оболонка складок не утворює. У тонкій підслизовій основі залягає гемокапілярна сітка. Адвентиційна оболонка дуже тонка. Кінцеві бронхіоли є останіми гілками бронхового дерева, що відповідає 18-20 порядку його розгалуження. За міжнародною анатомічною номенклатурою виділяють такі часткові і сегментні бронхи, що утворюються в легенях. Легеня (pulmo, грецькою рпеитоп) орган дихання. Виділяють праву і (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmo sinister). Легені займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись і правій та лівій її половинах, з боків від середостіння. Права легеня ширша і коротша, ніж ліва. Легеня має конусоподібну форму. В ній виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2-3 см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має три поверхні і два краї. Зовнішня опукла поверхня легені прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (fades costalis). Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовою частиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну по- верхню (fades mediastinalis). На ній помітне серцеве втиснення (impressio cardiaca), яке краще виражене на лівій легені. Нижня, ввігнута поверхня легені, прилягає до діафрагми, називається діафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду реброву поверхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri). Знизу ця вирізка обмежована виступом - язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь. Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами . Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris). Частка легені - це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно- нервовий комплекс. Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior). Ліва легеня має тільки дві частки: верхню частку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior). Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях і відокремлює верхню частку легені. Коса щілина починається в задньому відділі середостінної поверхні на 6-7 см нижче від верхівки легені (приблизно на рівні кінця остистого відростка ІІІ грудного хребця), переходить позаду на реброву поверхню і прямує косо донизу, вбік і вперед до нижнього краю легені на рівні переходу кісткової частини VI ребра в ребровий хрящ. Звідси коса щілина проходить по діафрагмовій поверхні присередньо і назад на середостінну поверхню і прямує вверх до воріт легені. На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), вона мілкіша і коротша. Ця щілина відходить від косої щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчується попереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки. Нижньою межею середньої частки є коса щілина. На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина - ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються . У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини. Ці структури оточені сполучною тканиною. Висота воріт легені дорівнює 5-9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів. Ворота правої та лівої легень топографічно різні. У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче і позаду нижня легенева вена (абревіатура БАВВ). У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура АБВВ). Внутрішня будова легені Кожна частка легені складається із сегментів (segmenti). Сегменти утворені з часточок (lobuli), а вони складаються з ацинусів (acinus), що за формою подібні до грона винограду. У легенях є шість трубчастих систем: бронхи, легеневі артерії та вени, бронхові артерії та вени, лімфатичні судини. Судини легень об'єднані в систему - внутрішньолегеневі кровоносні судини (vasa sanguinea intrapulmonalia). Більшість розгалужень цих систем проходять паралельно, утворюючи судинно-бронхові пучки, які є основою внутрішньої топографії легені. Відповідно до судин-но-бронхових пучків кожна частка легені складається з окремих ділянок, які називають бронхо-легеневими сегментами (segmenta bronchopulmonalia). Бронхолегеневий сегмент - це окрема анатомічна ділянка частки легені конусоподібної або пірамі- дальної форми, що вентилюється одним сегментним бронхом та його розгалуженнями і має власнийсудинно- нервовий комплекс. У кожному сегменті галузяться відповідна сегментна артерія та інші судини. Кожен сегмент відокремлений від сусідніх сегментів сполучнотканинними міжсегментними перетинками, в яких проходять сегментні вени. Верхівки сегментів спрямовані до воріт легені, а їх основи - до поверхні легені. Межі між сегментами на поверхні легені можна помітити за інтенсивністю "пігментації" міжсегментних перетинок. За міжнародною анатомічною номенклатурою в правій та лівій легенях є по 10 сегментів. Бронхо-легеневі сегменти правої легені: — верхня частка (lobus superior) складається з трьох сегментів: - верхівковий сегмент [С І], segmentum apicale [S І]; задній сегмент [С II], segmentum posterius [S II]; - передній сегмент [С III], segmentum ante-rius [S III]; — середня частка (lobus medius) складається з двох сегментів: - бічний сегмент [С IV], segmentum laterale [SIV]; - присередній сегмент [С V], segmentum mediate [S V]; — нижня частка (lobus inferior) складається з п'яти сегментів: - верхній сегмент [ С VI], segmentum superius [SVI]; - присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [С VII], segmentum basale mediate seu segmentum cardiacum [S VII]; передній основний сегмент [С VIII], segmentum basale anterius [S VIII]; - бічний основний сегмент [С IX], segmentum basale laterale[S IX]; - задній основний сегмент [С X], segmentum basale posterius [S X];Бронхо-легеневі сегменти лівої легені: — верхня частка (lobus superior) складається з п'яти сегментів: - верхівково-задній сегмент [С І+ІІ], segmentum apicoposterius [S І+ІІ]; - передній сегмент [С III], segmentum anterius [Sill]; - верхній язичковий сегмент [С IV], segmentum lingulare superius [S IV]; - нижній язичковий сегмент [С V], segmen-turn lingulare inferius [S V]; — нижня частка (lobus inferior) складається з п'яти сегментів: - верхній сегмент [С VI], segmentum superius [SVI]; - присередній основний сегмент, або серцевий сегмент [С VII], segmentum basale mediate seu segmentum cardiacum [S VII; - передній основний сегмент [С VIII], segmentum basale anterius [S VIII]; - бічний основний сегмент [С IX], segmentum basale laterale [S IX]; - задній основний сегмент [С X], segmentum basale posterius [S X]. Бронхо-легеневі сегменти побудовані з часточок (lobuli), яких у кожному сегменті приблизно 80, а у кожній легені - 800. Часточки розділені тонкими сполучнотканинними міжчасточковими перетинками. Часточка (lobulus) - це окрема анатомічна ділянка бронхо-легеневого сегмента, що вентилюється часточковим бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс. За формою часточка нагадує багатогранну піраміду висотою приблизно 20-27 мм і шириною основі 9-21 мм. Вершини часточок спрямовані до воріт легені, а їх основи - до поверхонь легені. Більшість часточок розташована в легені поверхнево, тому їх основи можна побачити на поверхні легені у вигляді багатокутних ділянок - сотоподібної поверхні. У вершину часточки заходить часточковий бронх (bronchus lobularis) діаметром приблизно 1 мм, а також проходять часточкові артерії, вени, лімфатичні судини і нерви. Часточковий бронх галузиться на 15-20 кінцевих бронхіол (bronchioli terminates) діаметром приблизно 0,5-0,3 мм, якими й закінчується бронхове дерево. Структурно-функціональною одиницею легень є легеневий ацинус (acinuspulmonalis), що складається з альвеолярного дерева (arbor alveolaris) та кровоносних капілярів (рис. 66). В ацинусі відбувається газообмін між повітрям і кров'ю. Ацинус є територією розгалуження однієї кінцевої бронхіоли. Кожен ацинус оточений тонкою сполучнотканинною перетинкою. Отже, в одній легеневій часточці приблизно розміщено 15-20 ацинусів, а в одній легені їх є приблизно 15000. Легеневий ацинус складається з п'яти частин: - альвеолярних бронхіол, або дихальних бронхіол (bronchioli alveolares; bronchioli respiratorii) I, II, і III порядків розгалуження; - альвеолярних ходів, або дихальних ходів (ductus alveolares; ductuli respiratorii) I, II, і III порядків розгалуження; - альвеолярних мішечків, або дихальних мішечків (sacculi alveolares; sacculi respiratorii); легеневих альвеол (alveoli pulmones); - кровоносних капілярів, які тісно прилягають до альвеол. Альвеолярні бронхіоли і альвеолярні ходи роздвоюються, тобто дихотомічно розгалужуються, до трьох порядків. Альвеолярні бронхіоли І порядку утворюються при роздвоєнні кінцевої бронхіоли. За будовою стінки та розмірами альвеолярні бронхіоли подібні до кінцевих бронхіол, мають довжину 1200 мкм і діаметр 0,5—0,3 мм. Структурною особливістю цих бронхіол є наявність в їх стінці маленьких комірок - легеневих альвеол (alveoli pulmonis). Альвеолярні бронхіоли I порядку роздвоюються на альвеолярні бронхіоли II порядку довжиною приблизно 800 мкм, але кількість альвеол в їх стінці збільшується. Ці бронхіоли роздвоюються на альвеолярні бронхіоли III порядку довжиною до 500 мкм, містять ще більше альвеол. Альвеолярні бронхіоли вистелені одношаровим кубічним епітелієм. Прошарок гладеньких міоцитів у стінці альвеолярних бронхіол дуже тонкий і несу-цільний. Стінки кінцевих і альвеолярних бронхіол оточені густою сіткою еластичних волокон, між якими розміщені пучки гладких міоцитів, тому при видиху бронхіоли не спадаються. Альвеолярні бронхіоли III порядку (інколи і II порядку) роздвоюються - дихотомічно галузяться на альвеолярні ходи І, II і III порядку. Діаметр альвеолярних ходів удвічі більший за альвеолярні бронхіоли і приблизно дорівнює 100 мкм. Альвеолярні ходи вистелені одношаровим плоским епітелієм. Альвеол дуже багато, вони тісно прилягають одна до одної. Вхід у кожну альвеолу з альвеолярного ходу оточений тонкими пучками гладких міоцитів. Кожний альвеолярний хід III порядку (інколи II порядку) дихотомічно розгалужується на два альвеолярні мішечки, кожний з яких складається з декількох альвеол. Легенева альвеола (alveola pulmonis) - це відкрита заповнена повітрям комірка, через тонку стінку якої відбувається газообмін. Альвеоли розділені між собою тонкими сполучнотканинними між альвеолярними перетинками товщиною 2-8 мкм. У кожній такій перетинці, що є фактичною стінкою двох сусідніх альвеол, розташована густа сітка кровоносних капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон, а також клітини сполучної тканини. Діаметр легеневих альвеол у дорослої людини дорівнює приблизно 280 мкм, а їх глибина становить 300^400 мкм. У немовлят діаметр альвеол не перевищує 150 мкм, а у старих людей досягає 300-400 мкм, бо зникають деякі міжальвеолярні перетинки. Вхід в альвеоли круглий, завдяки еластичним і ретикулярним волокнам, що оточують ці отвори. В стінці кожної альвеоли є 13—20 отворів діаметром 9-20 мкм - це пори Кона, за допомогою яких сполучаються сусідні альвеоли. У кожній легені є приблизно 300-350 млн. альвеол, а в обох легенях - 600-700 млн, тому загальна площа їх поверхонь коливається від 40 м2 при видиху до 120 м2 при вдиху. Доречно підкреслити, що загальна площа всіх кровоносних капілярів, які оточують альвеоли, становить приблизно 80 м2 . Альвеоли вистелені зсередини одношаровим плоским епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані. Епітелій складається з двох типів клітин: малих респіраторних (дихальних) епітеліоцитів - альвеолоцитів І типу, і великих секреторних епітеліоцитів - альвеолоцитів II типу. Усі ці клітини з'єднані між собою щільними замикальними контактами. Малих респіраторних (дихальних) альвеолоцитів найбільше, вони вкривають до 97,5 % поверхні альвеоли. Це плоскі клітини, їх ядерна частина має товщину 5-6 мкм, а цитоплазматична частина - всього 0,2-0,3 мкм. Вони мають широкі цитоплазматичні відростки-вуалі довжиною до 10 мкм. Саме ділянки цих відростків пристосовані для газообміну. До цих ділянок базальної мембрани прилягають кровоносні капіляри. Великі секреторні альвеолоцити розташовані переважно групами по 2-3 клітини в ділянках біля пор Кона. Це великі круглі клітини діаметром до 10 мкм з великим ядром. Апікальна поверхня цих альвеолоцитів виступає у просвіт альвеоли і вкрита короткими мікроворсинками. У цитоплазмі цих клітин є численні мітохондрії, рибосоми, лізосоми, елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі, мікротільця. Агранулярна (гладка) ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі синтезують фосфоліпіди, які нагромаджуються у 2-10 шаруватих осміофільних пластинчастих тільцях, які оточені мембраною. У агранулярній ендоплазматичній сітці та в комплексі Гольджі виробляються ліпопротеїни і накопичуються в мультивезикулярних тільцях. Потім обидва типи цих тілець зливаються, а новоутворений фосфолі- попротеїновий комплекс виводиться на поверхню секреторного альвеолоцита шляхом екзоцитозу. Цей продукт є основним компонентом сурфактанту, який у вигляді тонкої плівки вкриває альвеоли зсередини. Ці клітини виконують ще й камбіальну функцію. У стінці альвеоли є альвеолярні макрофагоцити, що мають моноцитарне походження і належать до макрофагічної системи організму. Вони виконують захисну функцію, фагоцитують сторонні частинки, антигени, сурфактант тощо. Макрофаги можуть мігрувати в просвіт альвеол і в тканину міжальвеолярних перетинок. Сурфактантний альвеолярний комплекс, або сурфактант - це тонка плівка, що вкриває альвеоли зсередини і контактує з повітрям, містить білки, полісахариди і фосфоліпіди. Сурфактант складається з двох фаз - мембранної та рідкої, або гіпофази. Мембранна фаза розташована поверхнево і складається з фосфоліпідів та білків. Безпосередньо поверхню альвеолоцитів вкриває рідка фаза, або гіпофаза, вона розташована глибше і побудована з розчинених у воді глікопротеїнів. Основна функція сурфактанту полягає в тому, що він, зменшуючи поверхневий натяг, запобігає злипанню альвеол під час видиху і забезпечує їх розширення при вдиху. Сурфактант запобігає проникненню рідини з капілярів в альвеоли, полегшує переміщення альвеолярних макрофагів та лімфоцитів, має бактерицидну дію і перешкоджає проникненню мікроорганізмів через стінки альвеол. Стінку, що відокремлює альвеолу від кровоносного капіляра, називають повітряно-кров'яним, або аерогематичним бар'єром. Аерогематичний бар'єр, через який відбувається газообмін - зовнішнє дихання, дуже тонкий - 0,2—0,5 мкм. Цей бар'єр складається з наступних компонентів: сурфактант, цитоплазматична частина респіраторних альвеолоцитів, базальна мембрана альвеоли, базальна мембрана гемокапіляра, цитоплазматична частина ендотеліоцитів. Особливості кровопостачання легень. Легені отримують до 10% всієї маси крові із двох джерел. Основний потік іде по судам малого круга кровообігу. Загальний стовбур легеневої артерії, лівий і правий стовбури, а також внутрішньо органі артерії еластичного типу є акумуляторами кінетичної енергії систолічних скорочень правого шлуночка. Завдяки амортизації потік крові неперервний, тиск низький. Судини малого кругу в основному виконують роль газообміну. Значно менший потік крові іде по судинам , що відходять від грудної частини аорти. Тиск в них високий. По цих судинах відбувається живлення легеневої тканини. Судини, які належать як до малого кола так і до великого, сполучаються між собою. Завдяки значній ємності судин легень, в них може скупчуватись великий об’єм крові 9до 700 мл). Кровоносні капіляри, які оточують альвеоли, утворюють густу сітку. Площа їх поверхні дорівнює 60 – 90 м2 . Межі легень: Межі легені визначають не тільки відносно поруч розташованих органів, але й у проекції її країв на зо- внішню поверхню тіла людини. Проектуючи передній край легені, мають на увазі її передню межу, а проекція нижнього краю визначає нижню межу легені. Верхівки правої та лівої легень попереду виступають на 2-3 см над ключицями, а позаду верхівка проектується на рівні остистого відростка VII шийного хребця. Від верхівки легені починається її передня межа. Задня межа обох легень проходить з боків грудного відділу хребта вздовж відповідно правої та лівої прихребтових ліній, починаючи від рівня головки II ребра до рівня шийки XI ребра. Межі правої легені Передня межа правої легені бере початок від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня правого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від правої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа правої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім, відхиляючись вбік і донизу, закінчується на рівні верхнього краю VI ребрового хряща по правій груднинній лінії. Від цієї точки починається нижня межа правої легені, яка йде на рівні VI ребра і перетинає його нижній край по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VII ребро, по середній пахвовій лінії VIII ребро, по задній пахвовій лінії - IX ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по правій прихребтовій лінії - XI ребро. Межі лівої легені Передня межа лівої легені, як і правої легені, починається від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня лівого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від лівої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа лівої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім повертає ліворуч, йде вздовж нижнього краю IV ребра до лівої пригруднинної лінії. По цій лінії передня межа лівої легені йде донизу і закінчується на рівні VI ребра. Такий вигин передньої межі лівої легені ліворуч відповідає межі її серцевої вирізки. Від цієї точки починається нижня межа лівої легені (проходить на 1 -1,5 см нижче аналогічної межі правої легені), вона йде вбік і донизу перетинає VII ребро по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VIII ребро, по середній пахвовій лінії - IX ребро, по задній пахвовій лінії - X ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по лівій прихребтовій лінії - XI ребро.

Поиск по сайту: