M – вiддаленi метастази

Класифiкацiя раку молочної залози за системою TNM.

T–первинна пухлина

T_X,T₀ – стандартнi значення

Tis – преiнвазивна карцинома або хвороба Педжета соска без наявностi пухлинного вузла;

T₁ – пухлина до 2см у найбiльшому вимiрi;

T_1а – до 0,5см у найбiльшому вимiрi;

T_1в – до 1см у найбiльшому вимiрi;

T_1с – до 2см у найбiльшому вимiрi;

T₂ – пухлина до 5см у найбiльшому вимiрi;

T₃ – пухлина понад 5см у найбiльшому вимiрi;

T₄ – пухлина будь-якого розмiру з прямим поширенням на грудну стiнку або шкіру;

T_4a – поширення на грудну стінку;

T_4b – набряк, виразкування шкiри, сателiти у шкiрi молочної залози;

T_4c – критерій 4а і 4b разом;

T_4d – запальна форма раку;

N – регiонарнi лiмфатичнi вузли

N_X,N₀ – стандартнi значення;

N₁ – метастази у рухомих пахвових лiмфовузлах;

N₂ – метастази у фiксованих між собою пахвових лiмфовузлах;

N₃ – метастази у внутрiшнiх лiмфатичних вузлах на боцi ураженя;

M – вiддаленi метастази

М_хM₀ – стандартні значення;

M₁ – є вiддаленi метастази (враховуючи i метастази у надключичних лiмфовузлах).

Клініка.Розрізняють вузлову, дифузну форми, хворобу Педжета.

Вузловий ракзустрiчається найчастiше. Пальпується пухлина, яка розмiщена близько пiд шкiрою у виглядi вузла без чiтких контурiв, твердої консистенції з горбкуватою поверхню 0,5 - 2см, інколи пухлина досягає 10см та бiльше. Подальший розвиток пухлини веде до проростання її у шкiру, з наступним розпадом, утворенням ракової виразки, приєднанням iнфекцiї.

Дифузний рак включає декілька форм(набряково-інфільтративну, бешихоподібну, маститоподібну, панцирну). Пухлина росте у виглядi дифузного iнфiльтрату, який пронизує молочну залозу у всiх напрямках. Вiн часто захоплює цiлий квадрант або навiть всю залозу. Набряково-iнфiльтративна форма характеризується наявнiстю твердого iнфiльтрату у молочнiй залозi, який не має чiтких контурiв. У результатi блокади лiмфовiдтоку молочна залоза набрякає, збiльшується таопускається нижче здорової. Шкiра має вигляд лимонної шкiрки. У регiонарних зонах можуть пальпуватися метастатичнi лiмфатичнi вузли. Бешихоподiбнаформа – у молочнiй залозi формується твердий дифузний iнфiльтрат. Молочна залоза набрякша i збiльшена. Протiкає гостро з швидким метастазуванням. При цiй формi пухлина розповсюджується по лiмфатичних судинах шкiри. Шкiра розтягнута, блискуча, гiперемована (з розповсюдженням гiперемiї за межi залози), нагадує бешиху. Маститоподiбна форма характеризується наявнiстю в молочнiй залозi твердого iнфiльтрату без чiтких меж з набряком тканин та гiперемiєю шкiри. На мiсцi пухлини місцеве підвищення температури. Пухлина швидко iнфiльтрує всi тканини залози i розповсюджується на шкiру. При цьому виникають ділянки розпаду, приєднується вторинна iнфекцiя. Метастазує пухлина швидко у регiонарнi лiмфатичнi вузли, внутрiшнi органи. Панцирна форма – це пухлина, яка iнфiльтрує тканину молочної залози, шкiру та жирову основу. Молочна залоза деформується i стає значно меншою, нiж здорова. Вона тверда, горбкувата, з втягнутим соском та деформованою ареолою. У подальшому пухлинна iнфiльтрацiя розповсюджується на грудну стiнку, сусідню молочну залозу. На шкiрiпередньої грудної клiтки з’являються бiлi або рожеві вузлики, кiлькiсть яких все збiльшується. Вони зливаються мiж собою i окутують грудну клiтку твердим iнфiльтратом, як панцир.

Хвороба Педжета (рак соска молочної залози) зустрiчається у 0,5-3% випадкiв по вiдношенню до всiх злоякiсних новоутворiв цього органу. Захворювання протiкає поступово i може продовжуватись декiлька рокiв. Починається у виглядi екземи з появою мокрих або сухих кірочок, якi оточують сосок або ареолу соска. Пізніше сосок ущільнюється, зменшується i навіть зникає. Iнфiльтрацiя переходить на тканину молочної залози. У місці екзематозного ураження шкiри можна пальпувати твердий нерiвний iнфiльтрат. Метастазує у регiонарнi лiмфатичнi вузли.

Діагностика. РМЗ відноситься до захворювань, які можна діагностувати при фізікальному обстеженні: клінічному огляді та пальпації, це так звані візуальні локалізації новоутворів. Вирішальне значення мають об'єктивні ознаки, але не слід зневажати й анамнестическими даними. При цьому варто звертати особливу увагу на наявність патогенетичних ознак, що вважаються факторами ризику розвитку раку молочної залози.

Опитування дозволяє одержати інформацію про перші прояви захворювання та темпи його розвитку. Скарги хворих на раптово різке збільшення розмірів пухлини досить підозрілі на те, що почалося злоякісне переродження пухлини, але характерне для кіст молочної залози, що заповнилися тканевим вмістом, а також при так званих «листоподібних» фіброаденомах. Циклічні зміни величини й консистенції пухлини, виражені болючі відчуття у молочних залозах перед менструаціями більш характерні для доброякісних дисгормональних змін молочної залози.

Огляд обов'язково проводиться при хорошому освітленні на деякій відстані від оголеної по пояс обстежуваної спочатку з опущеними, а потім з піднятими на голову руками. При огляді звертаємо увагу на асиметрію положення молочних залоз, легке западання шкіри, іноді утворення «площадки» над пухлиною та більше втягування зморщеної шкіри у вигляді пупка. Частіше молочна залоза піднята й зміщена убік пухлини. При наявності набряку молочна залоза виявляється збільшеною і опущеною. Обмежений застій лімфи на проекції пухлини проявляється у своєрідному набряку шкіри у вигляді «лимонної кірки». Огляд дозволяє виявити більш розвинуту підшкірну судинну сітку ураженої залози або почервоніння й набряк шкіри при дифузійних формах пухлини. Можуть бути виявлені деякі ознаки пухлин молочної залози: a) зміна положення соска, він у більшій або меншій мірі відхиляється у бік пухлини; може бути потовщений або втягнутий; іноді (при пухлині типу Педжета) сосок й ареола виразкуються або покриваються сухими кірочками, під якими виявляється ерозія або виразка з валикоподібними краями; b) деформація ареоли за рахунок укорочення одного з її радіусів; c) втягнення шкіри різного ступеня; d) підшкірна судинна сітка більш розвинена.

Пальпація проводиться у вертикальному й горизонтальному положеннях обстежуваної, у середині місячного циклу. Пальпація дозволяє визначити точне розташування пухлини, розміри, границю, форму росту, консистенцію, характер поверхні, взаємовідношення з оточуючими тканинами й зміщення стосовно них. Проводять її спочатку легкими дотиками подушечок II, III й IV пальців, покладених долонною поверхнею на молочну залозу, що пальпується. Потім переходять до більш глибокої пальпації. Вона повинна бути безболісною. Невеликі потовщення й втягнення шкіри над пухлиною, невидимі при огляді, стають більше помітними при легенькому здавлюванні шкіри по сторонам пухлини і її зближенні до центру пухлини (симптом «морщинистості»). Ця ознака зустрічається й при інфікованих кістах. Пальпація молочної залози у горизонтальному положенні може значно полегшити діагностику пухлин, а також встановити відмінність їх від дисгормональної гіперплазії. У цьому положенні вся молочна залоза, стає більше м'якою, що дозволяє виявити невеликі ділянки ущільнення у них. Крім того, при горизонтальному положенні обстежуваної ділянки дисгормональні гіперплазії стають більш м'якими на дотик, або взагалі не визначаються, у той час як пухлинний вузол не міняє своєї консистенції у порівнянні з дослідженням стоячи. Обов'язковим компонентом огляду є ретельне обстеження пахвових, підключичних, надключичних ділянок і шийних лімфатичних вузлів. У певної категорії хворих схована (непальпуєма) форма захворювання молочної залози може бути виявлена по збільшених лімфатичних вузлах. Останнім часом велику увагу приділяють програмі самообстеження молочних залоз.

Самообстеження – доцільно проводити у два прийоми. Спершу перед дзеркалом оглянути молочні залози у прямій і боковій проекціях, з піднятими вгору і опущеними вниз руками. Огляд молочних залоз дозволить виявити зміни форми залози, кольору шкіри, деформацію, стан соска і ареоли. Другий прийом – пальпація молочних залоз під час купання. Намилена шкіра молочних залоз дає можливість виявити найменші патологічні зміни у товщі залози. Лежачи у ванні жінка пальпує ліву молочну залозу правою рукою, праву молочну залозу лівою рукою. При цьому необхідно пропальпувати за ходом годинникової стрілки всі сегменти молочної залози. При виявленні вузла, пацієнтці необхідно терміново звернутись до лікаря для виконання прицільної біопсії. Анкетування хворих на рак молочної залози, що проводилось у багатьох європейських країнах, показало, що абсолютна більшість пухлин молочної залози були виявлені саме пацієнтками, у зв’язку з цим, необхідно звернути особливу увагу на проведення заходів що до підвищення санітарно-гігієнічної культури жінок.

Клінічне виявлення ранніх форм раку молочної залози являє собою важке, але у багатьох випадках розв'язане завдання. Труднощі діагностичного завдання обумовлені не тільки стертістю клінічної картини, але й тим фактом, що при раку молочної залози (особливо у ранніх стадіях) немає якого-небудь постійного, обов'язкового симптому, так само як і відсутність будь-якої специфічної ознаки злоякісної пухлини не переконує у її відсутності. Тому нерідко лікарям доводиться прибігати до ряду додаткових (інструментальних) діагностичних методик: мамографія, дуктографія, сонографія молочної залози, регіонарних лімфатичних вузлів,органів найбільш частого метастазування пухлини (печінки, малого таза); морфологічних методів: пункційна аспіраційна біопсія із цитологічним дослідженням, трепанобіопсія із гістологічним дослідженням, ексцизійна біопсія, ексфоліативна цитологія; лабораторна діагностка: біохімічні показники крові, онкомаркери. Для оцінки поширеності пухлини необхідно виконання рентгенографії легенів, сканування кісток.

Рентгенологічні обстеження.Для діагностики ранніх стадій у розвинутих країнах світу застосовують мамографічний скрінінг. Методика передбачає обстеження всіх здорових жінок у віці понад 50 років (у країнах Європи з 40 років). В Україні сьогодні створюють умови, які дозволять широко впровадити умасштабах країни скрінінгові заходи. Досвід економічно розвинутих країн доказує, що рання діагностика раку молочної залози під час мамографічного скринінгу дозволяє знизити смертність на 30%.

Мамографіядозволяє діагностувати пухлини розміром до 1 см Виконується обов’язково у двох проекціях – прямій і боковій, для виявлення або виключення мультицентричного росту пухлини. Виконують мамограми на спеціальному рентгенологічному апараті – мамографі. Застосовують, як правило плівкові мамографи, проте широко впроваджують комп’ютерну, магнітнорезонансну та цифрову мамографію. Основними рентгенологічними ознаками раку молочної залози є: тінь з нерівними, променистими (зіркоподібними) контурами та вапняні включення у пухлині. Описують мамограми фахівці, що пройшли відповідні курси і мають досвід цієї роботи.

Дуктографія – це контрастування молочних протоків водорозчинно забарвленими контрастними препаратами. За допомогою цього методу можна не тільки виявити внутрішньопротокову патологію, але і уточнити локалізацію останньої та визначити границі сектору, який підлягає резекції.

Ультразвукове дослідження (сонографія) – це сучасний метод обстеження, який дозволяє обстежити досить велику кількість пацієнтів, нешкідливий для останніх, допомагає у діагностиці утворів, які не виявляються рентгенологічно, є методом вибору у вагітних жінок і у віці до 30 років. Для діагностики порожнистих пухлин молочної залози, наприклад, кіст, використовують УЗД. Ця методика передбачає пункцію кісти під контролем УЗД, евакуацію її вмісту та введення у порожнину склерозуючих речовин. Під контролем УЗД можливе виконання біопсії пухлини молочної залози, та дослідження реґіонарних лімфатичних вузлів (оцінка стану лімфатичних колекторів пахвової ділянки).З метою цитологічної верифікації виконують пункційну біопсію збільшених лімфатичних вузлів.

Додатковими методами обстеження на рак молочної залози є: комп’ютерна, ядерно-магнітно-резонансна томографія, якими визначають наявність чи відсутність ураження парастернальних лімфатичних вузлів. Проте вартість цих обстежень значною мірою затримують їх використання.

Морфологічний метод – пункційна та трепанобіопсія, яка є стандартом діагностики захворювань молочної залози.

Пункційна біопсія – цеметод, який дозволяє отримати матеріал пухлини для цитологічного дослідження. Його найчастіше застосовують для первинної верифікації діагнозу. Суть його полягає в отриманні біоптату за допомогою голок різної конструкції завдовжки 5-25 см, діаметром 1,5-0,4 мм. Вибір конструкції, діаметра і довжини голки залежить від глибини розміщення органа чи структури, що цікавить.

Трепанобіопсія дозволяє обстежити фрагмент пухлини гістологічно. Доведено, що проведення біопсії не відображається на результатах перебігу онкологічного захворювання, не спричинює метастазування пухлини. Крім вище названих методів морфологічної діагностики у практиці для диференційної діагностики проліферативних процесів у протоковій системі використовують ексфоліативну цитологію (мазок виділень із сосків). Ексцизійна біопсія із терміновим гістологічним дослідженням є заключним етапом діагностики. Метод у 99% випадків відображає характер захворювання. Виконують метод під загальним знеболенням під час операції, для можливості розширити обсяг оперативного втручання до радикального. Хвора завчасно має бути попереджена про можливість такої тактики.

Лабораторна діагностка. Біохімічні показники крові – лужна фосфатаза, трансамінази, Са⁺, креатинін, лактат дегідрогеназа та ін., можуть свідчити про активність процесу. Для оцінки ефективності лікування, спостереження за пролікованими хворими використовують вивчення онкомаркерів (СА 15-3, РЕА)

Диференційна діагностика.Вагоме значення відіграє цитологічне дослідження пунктата з ущільнення і виділень із соска. Рак молочної залози необхідно диференціювати з доброякісними новоутвореннями молочної залози (вузлові форми мастопатії, фіброаденоми, ліпоми, лімфогранульоми, ангіоматозні пухлини, саркоми). Потрібно диференціювати маститоподібні форми раку, набряково-інфільтративну форму раку молочної залози з гострим маститом. Мастит зустрічається у молодих жінок, пов'язаний з лактацією, має гострий і короткий початок, супроводжується болями і піддається протизапальному лікуванню.

Лікування.Суттєвий вплив на визначення лікувальної тактики справляє: вік та загальний стан хворого, розміри самого органа, стадія процесу, його локалізація у молочній залозі, гістологічна форма. Радикальне лікування раку молочної залози передбачає цілий комплекс діагностичних, лікувальних та адміністративних заходів і можливе лише в умовах спеціалізованих закладів. Результати лікування раку молочної залози у непрофільних лікувальних установах, як мінімум вдвічі гірші.

Лікування Т₁N₀M₀, Т₂N₀М_0. стадії – радикальна мастектомія, за Пейті-Дайсеном. Передопераційна променева терапія великими фракціями у даний час є методом вибору. Можливе виконання квадрантектомії, при локалізації пухлини у зовнішніх квадрантах молочної залози. При цій тактиці проведення післяопераційної променевої та хіміотерапії є обов’язковим.

Лікування Т₁N₁М_0, Т₂N₁-₂M₀ стадії передбачає виконання передопераційної променевої терапії великими фракціями з наступною радикальною мастектомією (у модифікації Пейті або Холстеда), післяопераційною променевою терапією, та 5-6 ад’ювантними курсами хіміотерапії з інтервалами 21-28 днів.

Лікування T₃N₀M₀, T₃N_1-2M₀ стадії – проведення комплексного лікування з гормонотерапією у окремих випадках: неоад’ювантна хіміотерапія, перед- та післяопераційна променева терапія.

Лікування T4a-cN₃M₁ стадії –проведення паліативної поліхіміотерапії, гормонотерапії, паліативної променевої терапії на поодинокі метастази у кістки або поодинокі метастази інших локалізацій. Хірургічне лікування четвертої стадії раку молочної залози носить симптоматичний (санітарний) характер.

Хіміотерапія. Застосовується у ІІІ-ІV стадії процесу як окремий вид лікування раку молочної залози. При I-IІ стадії хіміотерапія є компонентом комплексного лікування. Вона може бути неоад’ювантною, (або передопераційною), ад’ювантною (післяопераційною чи профілактичною) і "лікувальною" (в занедбаних випадках). Схема хіміотерапії підбирається з врахуванням органотропності препарату, індивідуальної чутливості пухлини до нього. При неможливості уточнення останньої, у схему включають препарати різних груп, що впливають на різні фази клітинного циклу, з різним механізмом антимітотичної дії. Враховується також час та експресія ускладнень, які можуть виникнути під час проведення хіміотерапії. При назначенні конкретної схеми, конкретній хворій враховують фактори ризику по прогресуванню хвороби, а саме: вік хворої, розміри первинної пухлини, наявність метастазів (регіонарних і віддалених), гормональний статус пухлини, експресію онкогенів та генів супресорів.

На даний час пройшли апробацію та використовується багато схем, які застосовують для лікування раку молочної залози: CMF, FAC, AC, CTF, AM, AP, AMC, CMFAV, VCAF та інші, назви яких формуються з перших латинських літер назви препарату (С-циклофосфан, М-метотрексат, А-адріобластін, F-фторурацил, Т-тіофосфамід, V-вінкрістін, вінбластін і т.д.).

Хіміотерапію першого ряду починають зі схеми CMF у дозах циклофосфан –200мг/м поверхні тіла в/м щоденно 8 днів, метотрексат 50 мг/м в/в в 1 та 8 добу і фторурацил 500 мг/м в ті ж терміни. У хворих з підвищеним ризиком продовження хвороби застосовують більш "агресивні" схеми із обов’язковим включенням протипухлинних антибіотиків, препаратів платини, та цитостатиків рослинного походження. Лікуючи метастатичний рак молочної залози, необхідно пам’ятати про органотропність, тобто вибіркову чутливість препаратів до різних органів і тканин. Тому препарати платини призначають при метастазах у легені; при метастазах у кістки –адріабластин, парлодел, бонефос; метастазах у печінку – циклофосфан, фторурацил, таксотер, фарестон. Проведення хіміотерапії на сучасному етапі неможливе без терапії супроводу, яка зменшує негативні наслідки – кардіоксан, навобан, лейкомакс, граноцит, бластолен, Т-активін.

Променева терапія застосовується у передопераційному і післяопераційному періодах. У завдання передопераційної променевої терапії входить: зниження ступеня злоякісності пухлини шляхом девіталізації найбільш анаплазованних клітин, інактивації радіорезистентних пухлинних клітин. Для досягнення цих завдань достатніми є сумарні дози 40-45 Гр, проведені впродовж 4-5 тижнів. Передопераційну променеву терапію частіше проводять великими фракціями -щодня по 5 Гр на молочну залозу з двох полів, всього 5 фракцій – 25 Гр. Операція на молочній залозі при такому методі опромінювання може бути здійснена на 2-3 день після його закінчення. Надключичну і парастернальну зони опромінюють через 10-14 днів після операції у класичному режиміпо 2 Гр щодня на кожну зону доводячи до сумарної дози 44 Гр. При набряково-інфільтративних формах раку застосовують класичний режим фракціонування дози на молочну залозу і всі зони регіонарного лімфовідтоку у передопераційному періоді.

Гормонотерапія –один з напрямків сучасної онкології, що найбільш динамічно розвивається. Основними критеріями для адекватного застосування гормонотерапії є гормональна чутливість пухлини, яка оцінюється підрахуванням процентного вмісту рецепторів естрогенів та прогестерону. Особливе значення для вибору адекватної гормонотерапії має визначення патогенетичної (гормональної) форми раку молочної залози, який вказує на переважання того чи іншого гормонального профілю в організмі, та дає певне уявлення про гормональну чутливість пухлини. Ясна річ, клінічне визначення вказаних форм не виключає більш точних методів дослідження, але значно зменшує кількість помилок при виборі методу лікування. Андрогенотерапія найбільш ефективна при яєчниковій формі раку молочної залози, яку проводять після оваріоектомії протягом 6 місяців. Під час променевої та хіміотерапії призначають преднізолон та тироксин. Препарати групи тамоксифену у менструюючих жінок не рекомендують, оскільки це може призвести до суттєвих порушень в гіпофізарно-оваріальній системі і поглибити гормональні порушення. Інволютивна форма із збереженням впливу естрогенів передбачає необхідність прийому антиестрогенів (наприклад тамоксіфену або фарестону

Імунотерапія.Показами для імунотерапії є порушення реактивності організму, обумовлена наявністю самої пухлини та використання хірургічного та хіміопроменевого лікування, що призводить до імунодепресії. До початку і у процесі лікування необхідне визначення іммунологічного статусу, зокрема, показників клітинного і гуморального імунітету. До імуномодуляторів відносять: цитокіни (інтерлейкіни, інтерферони), моноклональні антитіла.

Диспансерне спостереження та реабілітація.У перший рік щоквартально, другий рік – раз у півроку, а пізніше один раз на рік. Під час оглядів проводять пальпацію ділянки операції, мамографію здорової та збереженої після органозберігаючих операцій молочної залози, рентгенографію легень, ультразвукове дослідження печінки, огляд гінеколога, сканування кісток, аналіз онкомаркерів СА-15-3, РЕА.

Реабілітацію проводять у напрямку профілактики лімфостазів та контрактури плечевого суглобу. Хворих забезпечують зовнішніми протезами та проводять психо-соціальну реабілітацію. Як наслідок розвитку порушення лімфовідтоку від верхньої кінцівки після мастектомій та квадрантектомій з лімфаденектоміями виникають різного ступеня лімфостази. Для лікування лімфостазу І-ІІ ступеня застосовують консервативні заходи: пневмомасаж, гідромасаж, лікувальну фізкультуру, прийом антиагрегантів, антикоагулянтів, антиангінальних препаратів. Для профілактики розвитку та прогресування лімфостазу хворі дотримуються необхідних профілактичних правил: обмеження навантажень на хвору руку, оберігання від травматизації шкірних покровів та ін. У окремих випадках лімфостазівІІІ ступеня можна рекомендувати оперативне лікування, яке полягає у призначенні дренуючих операцій та накладенні лімфовенозних анастомозів.

Прогноз.Наявність метастазів у більш ніж 3 регіонарні лімфовузли значною мірою погіршує прогноз. При місцево розповсюдженому РМЗ п’ятирічне виживання складає 30%, а наявність віддалених метастазів на час первинного звернення визначає п’ятирічне виживання не більше 14%.

Рак щитоподібної залозиу даний час зустрічається не настільки рідко, як вважалось у минулі роки. За останні 30 років захворюваність на рак щитоподібної залози потроїлась за рахунок осіб молодого і середнього віку.

У структурі онкологічної захворюваності рак щитоподібної залози входить у другу десятку і належить до групи пухлин ріст яких постійно збільшується. На його частку припадає 1% від усіх злоякісних пухлин. Зацікавленість до цієї нозологічної форми пов’язана з катастрофою, яка відбулась на Чорнобильській АЕС та її наслідками. Захворюваність на рак щитоподібної залози в Ураїні складає серед жіночого населення 5,5 випадків на 100 тис. населення. У чоловіків захворювання залози виникає у 5 разів рідше, ніж у жінок. Хворіють люди віком 40-75 років, але спостерігається тенденція до омоложення. У районах поширення ендемічного зобу рак щитоподібної залози зустрічається у 3-10 разів частіше, ніж у районах, де зоб зустрічається рідко. Смертність від раку щитоподібної залози у 2004 році на Україні складала 0,8 випадків на 100 тис. населення. Найвища смертність спостерігається у Житомирській області (1,3).

Етіологія,її причинами є зниження функції щитоподібної залози і підвищення тиреотропної функції гіпофіза, спадкова схильність, лікування тиреостатичними препаратами, недостача аліментарного йоду в ендемічних районах, тривалий дефіцит деяких мікроелементів (мідь, кобальт) у навколишньому середовищі, іонізуюче опромінення.

Передракові захворювання. Вузловий зоб, дифузна гіперплазія, вузлова гіперплазія, аденома щитовидної залози.

Анатомія.Щитоподібна залоза є найбільшим органом внутрішньої секреції людини. Складається вона з двох часток і перешийку. У ряді випадків перешийок може бути відсутнім. Основний структурний елемент залози – фолікул, заповнений колоїдом. Частки щитовидної залози розташовуються з обох боків перших п’яти кілець трахеї. Права частка залози більша за ліву. Залоза має зовнішню і внутрішню капсули між якими існує щілинний простір, в якому проходять численні кровоносні судини.

Патологічна анатомія. Серед пухлин щитовидної залози зустрічаються: епiтелiальнi пухлини (фолiкулярний рак, папiлярний рак, плоскоклiтинний рак, недиференцiйований рак, медулярний рак); неепiтелiальнi (фібросаркома); змiшанi (карциносаркома, злоякiсна гемангiоендотелiома, лiмфома, тератома); вториннiпухлини. Частота високодиференційованих аденокарцином (фолікулярна, папілярная) складає 80 %.

Папілярна аденокарцинома зустрічається найчастіше (30-75%). Пухлина росте повільно. Характерна висока частота регіонарного метастазування, віддалені метастази зустрічаються рідше. Інвазивний ріст і метастазування папілярної аденокарциноми більш виражений у тих випадках, коли пухлина містить солідний компонент. Хворі на папілярний рак після радикального видалення пухлини можуть жити довго, зберігаючи працездатність.

Фолікулярна аденокарцинома зустрічається рідше (20%). Пухлина розвивається повільно і тривалий час залишається локалізованою. Регіонарні метастази при фолікулярній аденокарциномі виникають рідше, а віддалені – частіше. Агресивність пухлини збільшується при трансформації диференційованих форм у низько- і недиференційовані.

Медулярний раквідноситься до числа рідкісних морфологічних форм. Він займає проміжне положення між диференційованими та недиференційованими новоутворами щитоподібної залози. Однією із характерних ознак медулярного раку є діарея, зумовлена впливом гуморальних чинників, що секретує пухлина. Пухлина має тенденцію до прогресуючого росту. Часто спостерігаються регіонарні метастази, віддалені – рідше.

Недиференційований рак характеризується надзвичайно швидким і важким клінічним перебігом, бурхливим розвитком первинної пухлини і генералізованим метастазуванням. Дуже швидко вражаються гортань і трахея. Хворі гинуть від розладів дихання. Ці властивості характерні також плоскоклітинному раку щитоподібної залози. У хворих похилого і старечого віку, особливо у чоловіків, переважають низько- і недиференційовані пухлини з високим ступенем злоякісності.

Метастазування. Лімфогенне (реґіонарні лімфатичні вузли шиї, верхнього середостіння, над- і підключичні. Іноді метастази раку щитоподібної залози виявляються у лімфатичних вузлах пахвинної ділянки. Гематогенне (легені, печінка, кістки, проте можуть бути й в інших органах (нирка, серце, шкіра і т.д.). Метастази у легенях і кістках можуть з’являтися через декілька років після видалення основного пухлинного осередку.

Поиск по сайту: