Перші самостійні життєві кроки

Біографія

Віктор Близнець - дуже щира, делікатна, з ніжною душею, Людина, закохана у дитинство, у людей, у природу.« ... побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. ... Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя..... »

Віктор Близнець дуже яскраво пам’ятав геть усе з власного дитинства. Числені життєві ситуації та спонини ставали йому в нагоді - при написанні книжок. За словами його дружини «в літературу його привела не лише робота у дитячих видавництвах, а й, враження дитинства, покликання душі - чистої і наївної».

Дитячі та юначі роки

Народився Віктор Близнець у селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в селянській родині. Оскільки під час німецької окупації свідоцтво про народження хлопця загубилося, то дату появи на світ його мати визначила приблизно: «в голодовку перед Пасхою» - 10 квітня 1933 року.

Близнеці були багатодітною родиною селян-колгоспників, а Віктор був четвертою дитиною. Їх батьки спізналися ще в часи громадянської війни, батько росіянин, а мати українка - замість весільної подорожі молоде подружжя вирушило на Південний фронт — супроти Врангеля. І уже після війни батьки оселилися на Кіровоградщині й зажили мирним життям, плекаючи свою родину. Батько (найдорожча Вітькові людина) працював столяром, умів дуже гарно про все розповідати. І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, ... це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”. Мати пильно оберігала своє родинне вогнище, зналася на звичаях, побуті і повчала: "не свисти в хаті, не гойдай ногами, не тарахкоти ложками..."

Змалку, малий Вітько тягнувся до книжки, до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна, довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація (про неї, і про захмарене війною небо письменник розповість уже з часом — у своїй першій повісті «Паруси над степом»). І тільки-но закінчилося воєнне лихоліття, хлопець знову поновив навчання. Школа тоді була без книжок, зошитів, олівців. Пам’ятає, як його мама, сільська вчителька, фарбувала крохмалем газету і з пам’яті відтворювала сторінку букваря, бо в цілому селі не збереглося жодного. А ввечері ця газета знову фарбувалась, і писалися на ній літери, склади.

Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім уже була школа в сусідній Першотравенці, старшокласником - у Компаніївській середній школі. Вчився Віктор старанно, багато читав і потай пописував вірші. Був дуже здібним та допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.

Перші самостійні життєві кроки

По закінченню десятирічки, в 1952 році, Віктор Близнець подався до столиці і успішно склав іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Його однокурсниками і товаришами були Симоненко Василь, М.Сом, Тамара Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, у майбутньому, також письменники.

Після закінчення університету, у 1957 році, Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом «Комсомольскої правди», завідувачем відділу газети «Комсомольске знамя», завідуючим відділу шкільного життя журналу «Піонерія» (теперішній «Однокласник»), заступником головного редактора видавництва «Молодь».

Перебування у творчому та інтелектуальному середовищі та робота редактором видавництв, спонукала Віктора Близнеця до творчих спроб. Ще з дитинства його манила література, і він таки рішився спробувати щось самотужки написати, і це стало визначальним в його подальшому житті. Згодом, він поклав на папір свої переживання, спомини та мрії - і вийшла у нього підбірка оповідань, яка більше годилася для дитячої аудиторії. Невдовзі, Віктор рішився показати свою працю комусь із знаних авторів - ним виявився його старший наставник та друг Всеволод Нестайко.« ... І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він... сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання. Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. ... Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка «Ойойкове гніздо». »

І так, після перших публікацій у 1959 році, появилася на світ і перша книжка Віктора Близнеця - збірка оповідань «Ойойкове гніздо», що вийшла в 1963 році. Так українська громадськість дізналася про ім'я Віктора Близнеця - непересічного таланту у у сузір'ї українських прозаїків, які писали для дітей.

Поиск по сайту: