Значення сенсорних систем. Будова аналізатора

Тема: Значення сенсорних систем для організму людини. Зорова сенсорна система.

Лабораторна робота №4. Будова ока людини.

Мета: формувати знання студентів про сприйняття організмом інформації з навколишнього середовища; особливості будови зорової сенсорної системи; розкрити поняття “аналізатори”; обґрунтувати правила гігієни зору та профілактичні заходами; розвивати увагу, уяву, пам’ять, логічне мислення; реалізувати аспекти санітарно-гігієнічного, естетичного виховання..

Тип заняття: Засвоєння нових знань.

Форма: Лекція з елементами бесіди

Міжпредметні зв ́язки: фізика.

Матеріали та обладнання: таблиці,презентація.

Основні поняття та терміни: органи чуттів, , сенсорні системи, аналізатор, акомодація, адаптація, колбочки, палички, сітківка, зіниця, райдужка,.

Хід заняття:

І. Актуалізація опорних знань

1. Як можна орієнтуватися у зовнішньому світі?

2. Які органи чуттів для цього необхідні?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Проблемні запитання:

- Чому так важливо збирати та аналізувати інформацію?

- Яку роль грає інформація в житті людини?

- Яка інформація важлива для людини?

- Що повинно бути в організмі людини для цього?

- Скільки їх необхідно бути? Скільки їх є у людини?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План.

1. Значення сенсорних систем для організму людини.

2. Зорова сенсорна система: будова, функції.

3. Порушення зору. Профілактика порушення зору у дітей і підлітків.

4. Ембріологія ока. Вікові особливості зорових рефлекторних реакцій. (самостійна робота тезисний конспект)

Значення сенсорних систем. Будова аналізатора.

Мозок людини безперервно одержує інформацію про всі зміни навколишнього середовища та про внутрішній світ організму. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами – сенсорними системами. (Sensus від лат.- відчуття ). Ці системи називаються ще органами чуттів

Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором,або сенсорною системою(від лат. sensus - відчуття, сприйняття). Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв’язаних відділів:

1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів. До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового - аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального - ділянки кори півкуль великого мозку.

Периферичний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами.

Екстерорецептори (від лат. exter – зовнішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, смаку.

Інтерорецептори (від лат. interior – внутрішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму.

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

Пропріорецептори (від лат. proprius – власний, особливий, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м’язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Таким чином, у людини є такі органи чуття: зору, слуху, відчуття положення тіла в просторі, смаку, нюху, шкірної чутливості, м‘язово-суглобове чуття.

Розповідь про вклад І.П.Павлова у вивчення сенсорних систем.

(Розібрати значення кожної ланки аналізатора).

2. Зорова сенсорна система

“ З усіх органів чуттів людини око – найвищий дар і чудовий витвір природи. Поети оспівували його, філософи прославляли, а фізики намагалися наслідувати йому, як неперевершеному зразку оптичних приладів. М.Горький писав: “ Нічого не може бути страшніше, ніж лишитися зору. Це забирає у людини 9/10 світу. Це дійсно, тому що 90% інформації дає нам “сонячний орган” – око. Саме по собі – око – це шедевр приладобудування. Навіть неозброєним оком людина побачить свічку на відстані 30 км.

- зорова система – найінформативніша – 90% інформації;

- сприйняття різних предметів, їх колір, форму, величину, відстань до них, розташування в просторі,

Орган зору — око — складається з очного яблука й допоміжного апарату.

З очного яблука виходить зоровий нерв, що з'єднує його з головним мозком. Очне яблуко має форму кулі, більш опуклої спереду. Воно лежить у порожнині очної ямки й складається з внутрішнього ядра і трьох оболонок, що його оточують: зовнішньої, середньої та внутрішньої. Зовнішня оболонка називається волокнистою, або фіброзною. її задній відділ являє собою капсулу кольору вареного білка — білкову оболонку, або склеру, що захищає внутрішнє ядро ока й допомагає зберегти його форму. Передній відділ представлений більш опуклою прозорою рогівкою, через яку в око проникає світло. Середня оболонка багата на кровоносні судини й тому називається судинною. У ній виділяють три частини: передню — райдужку, середню — війчасте тіло, задню — власне судинну оболонку. Райдужка має форму плоского кільця, колір її може бути блакитним, зеленувато-сірим або коричневим залежно від кількості й характеру пігменту. Отвір у центрі райдужки — зіниця — здатна звужуватися й розширюватися. Величину зіниці регулюють спеціальні очні м'язи, розташовані в товщі райдужки, вони можуть звужувати й розширювати зіницю. Позаду від райдужки знаходиться війчасте тіло — круговий валик, внутрішній край якого має війкові відростки. У ньому закладений війчастий м'яз, скорочення якого через спеціальну зв'язку передається на кришталик, і він змінює свою кривизну. Власне судинна оболонка — велика задня частина середньої оболонки очного яблука — містить чорний пігментний шар,що поглинає світло, що поглинає світло. Внутрішня оболонка очного яблука називається сітківкою, або сітчастою оболонкою. Це світлочутлива частина ока, що покриває зсередини судинну оболонку. Вона має складну будову. У сітківці розташовані світлочутливі рецептори — палички і колбочки. Внутрішнє ядро очного яблука складають кришталик, склоподібне тіло і водяниста волога передньої та задньої камер ока.

Кришталик має форму двоопуклої лінзи, він прозорий та еластичний, розташований позаду зіниці. Кришталик заломлює світлові промені, які входять в око, і фокусує їх на сітківці. У цьому йому допомагають рогівка і внутрішньо очні рідини. За допомогою війчастого м'яза кришталик змінює свою кривизну, набуваючи форми, необхідної то для «далекого», то для «ближнього» бачення. За кришталиком розташоване склоподібне тіло — прозора желеподібна маса. Порожнина між рогівкою та радужкою складає передню камеру ока, а між радужкою і кришталиком — задню камеру. Вони заповнені прозорою рідиною — водянистою вологою — і сполучаються між собою через зіницю. Внутрішні рідини ока перебувають під тиском, який визначають як внутрішньо очний тиск. При підвищенні його можуть виникнути порушення зору. Підвищення внутрішньо очного тиску є ознакою тяжкого захворювання ока — глаукоми.

Допоміжний апарат ока складається із захисних пристосувань, слізного і рухового апарату. До захисних утворень належать брови, вії та повіки. Брови охороняють очі від поту, що стікає з чола. Вії, розташовані на вільних краях верхньої та нижньої повік, захищають очі від пилу, снігу, дощу. Основу повіки складає сполучнотканинна пластинка, що нагадує хрящ, ззовні вона покрита шкірою, а зсередини — сполучною оболонкою — кон'юнктивою. З повіки кон'юнктива переходить на передню поверхню очного яблука, за винятком рогівки. При зімкнутих повіках утворюється вузький простір між кон'юнктивою повіки й кон'юнктивою очного яблука — кон'юнктивальний мішок. Слізний апарат представлений слізною залозою і сльозовивідними шляхами. Слізна залоза займає ямку у верхньому куті латеральної стінки очниці. Декілька її проток відкривається у верхнє склепіння кон'юнктивального мішка. Сльоза омиває очне яблуко й постійно зволожує рогівку. Руху слізної рідини у бік медіального кута ока сприяють кліпальні рухи повік. У внутрішньому куті ока

сльоза накопичується у вигляді слізного озера, на дні якого видно слізний сосочок. Звідси через слізні точки (точкові отвори на внутрішніх краях верхньої та нижньої повік) сльоза потрапляє спочатку в слізні канальці, а потім у слізний мішок. Останній переходить у носослізну протоку, якою сльоза потрапляє в порожнину носа.

Поиск по сайту: