Відповідальність за розповсюдження в мережі Інтернет інформації, що не відповідає дійсності та порочить честь, гідність та ділову репутацію

Напевно ні для кого уже не є таємницею те, що на сьогоднішній день таке явище як всесвітня мереж Інтернет захопила увесь світ. Так, Інтернет уже давно став надбанням усього людства, оскільки уже мало хто уявляє собі життя без нього. Дійсно, всесвітня мережа Інтернет є безспірним фактором сьогодення, який суттєво впливає на різноманітні сторони життя. Однак варто зазначити, що хоча Інтернет і відіграє надзвичайно важливе значення у житті людства, у нього існує безліч негативних властивостей.

Перш за все хочеться зазначити, що першочергово Інтернет створювався як мережа для вільного поширення й одержання корисних для суспільства даних з урахуванням норм права та морально-етичних принципів, що забезпечують соціальну справедливість та рух у напрямі до свободи. Проте нажаль на сьогоднішній день Інтернет перетворився на повсякденний засіб передачі будь — якої інформації, не завжди достовірної, що досить часто призводить до порушення честі, гідності та ділової репутації.

З однієї сторони, можливість вільного висловлювання в мережі інтернет користувачам гарантовано Конституцією України, а саме ст. 34 гарантовано право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Встановлюється, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Однак така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порочити честь, гідність та ділову репутацію інших осіб, чого часто не відбувається. В таких випадках виникає запитання, як захистити свою честь, гідність та ділову репутацію у разі їх порушення у всесвітній мережі Інтернет, та хто буде нести відповідальність за таке порушення.

По — перше, право людини на честь і гідність, як і право на життя та здоров’я, належить до основних прав і свобод, оскільки виникає у людини від народження. Відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таке ж право надається і юридичним особам згідно ч.2 ст. 94 Цивільного кодексу України.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку. Отже у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду. В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.

Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, це наприклад подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи. Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дитиною «зрадника батьківщини», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності. Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. В цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому, вказані особи також вважаються такими, що насамперед, діють у власному інтересі, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Про це йдеться у ч.2 ст. 277 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Що ж стосується суб’єктів, які зобов’язані нести відповідальність за поширення недостовірної інформаії що порочить честь, гідність та ділову репутацію, то відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу. Про це також йдеться і у п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію”. В даному пункті зазначається, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов’язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об’єднання «Український мережевий інформаційний центр». Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв’язку з цим шкоду діловій репутації суб’єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи.
В той же час, якщо Інтернет сайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Окрім того, деякі питання виникають з приводу поширення неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію у випадку, коли вона набула свого поширення внаслідок помилки, що є результатом недосконалості чи тимчасового збою програмного забезпечення. Таке може мати місце у випадку, коли особа відправляла інформацію іншій особі, якої вона стосується, проте попри її волю, внаслідок збою в комп’ютерній мережі чи помилці при комп’ютерній розсилці інформації вона була доставлена іншим адресатам. В такому випадку правильно буде разом з особою, що поширила цю інформацію, покласти відповідальність і на фірму-розробника даного програмного забезпечення, чи особу, що відповідає за його якість. Однак це правило буде чинне лише у випадку, коли даний програмний продукт є ліцензованим.
Потрібно також звернути увагу на той факт, що при зверненні особи, честь, гідність та ділову репутацію якої порушено до суду відповідно до п.2 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. У цьому разі позовна давність буде обчислюватися від дня поміщення цих відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію у мережі Інтернет або від дня, коли особа довідалась або мала довідатись про ці відомості.

Варто зазначити, що майже в кожній судовій справі перед суддями постають люди з протилежними інтересами, цілі яких відрізняються одна від одної. Особа, яка звертається до суду в порядку позовного провадження за захистом своїх прав та інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені, оспорювані або невизнані. Виконання ж завдань судочинства прямо пов’язане зі встановленням судом у справі об’єктивної істини та правельним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Тобто особа повинна у позовній заяві підтвердити свої вимоги конкретними даними тобто доказами. Також як зазначається у ст. 14, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позовна заява позивача повинна містити зокрема відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. Підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, чи завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Таким чином в кожному конкретному випадку в справах про захист честі, гідності та ділової репутації перед поданням позову виникає необхідність зібрати та дослідити усі докази щоб захистити свої права в судовому порядку, оскільки згідно чинного законодавства України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У випадку розміщення недостовірної інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази розміщення даної інформації. Перш за все, що відповідно до п. 9 Інструктивних Вказівок Державного Арбітражу СРСР № И-1-4 від 29.06.79 “Про використання як доказів документів, підготовлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки”, які на сьогоднішній день не втратили чинності, дані, що містяться на технічному носії (перфострічці, перфокарті, магнітній стрічці, магнітному диску і т.п.), можуть бути використані як докази в справі тільки у випадках, коли вони перетворені у форму, придатну для звичайного сприйняття і збереження в справі. Отже з цього можна зробити висновок, що формою, придатною для звичайного сприйняття і збереження в справі, може бути паперовий носій – роздруковані сторінки з Інтернету, з посиланням на адресу сайту та автора статті, якщо дана інформація відома, а також дискета, що містить файли з цими сторінками.

Також необхідно звернути увагу на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію в мережі Інтернет, щоб не нести відповідальності за таке поширення може знищити таку інформацію, оприлюднення її в мережі Інтернет припиниться, і ознайомлення судді із даною інформацією безпосередньо в Інтернеті стане неможливим.Таким чином необхідно звертатися до суду у відповідності до ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України із письмовою заявою про забезпечення позову із зазначенням причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов та виду забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, в даному випадку таким заходом може бути заборона вчиняти певні дії. Це стосується розгляду справ у порядку цивільного судочинства. У випадку розгляду справ господарським судами, у разі розміщення недостовірної інформації, що принижує ділову репутацію підприємства, установи, організації чи іншої юридичної особи, щоб запобігти знищенню такої інформації в мережі Інтернет, відповідно до ст. 43-1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття, передбачених статтею 43-2 цього Кодексу, запобіжних заходів до подання позову. Таким заходом в даному випадку буде витребування доказів.

Одночасно із вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації позивачі можуть вимагати також відшкодування моральної шкоди (ст. 280 Цивільного кодексу України для фізичних осіб та ст. 94, глава 3 Цивільного кодексу України для юридичних осіб). В даних випадках обов’язок довести, що була заподіяна моральна шкода покладається на позивача, на нього також покладається і обов’язок визначити розмір моральної шкоди, однак у кінцевому етапі розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У випадку відмови у задоволенні позову у рішенні повинні бути вказані причини та обґрунтування такої відмови. Якщо особа, честь, гідність та ділову репутацію якої порушено не згідна із прийнятим судом першої інстанції рішенням, вона має право звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду апеляційної, а після цього до суду касаційної інстанції. У випадку ж відмови у задоволенні позову в суді касаційної інстанції особа має також право звернутися до Європейського суду з прав людини.

Варто також зазначити, що на сьогоднішній день почастішала практика звернення до Європейського суду з прав людини, оскільки серед українських судів існує досить велика проблема визначення пріоритетів при здійсненні правосуддя під час розгляду справ щодо свободи поширення інформації, можливості її обмеження, спростування недостовірної інформації та захисту честі й гідності людини. Така проблема пов’язана передусім із недосконалістю нашого законодавства. Оскільки, на жаль сьогоднішній стан законодавства дозволяє іноді неоднаково тлумачити правові норми, які регулюють захист особистих немайнових благ – честі, гідності та ділової репутації. Це стосується, зокрема, й питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в справах про захист честі, гідності та ділової репутації. Окрім того, згідно із сучасними стандартами захисту прав особи, виникає необхідність забезпечення в Україні справедливої рівноваги при здійсненні конституційних прав на захист гідності і честі, з одного боку, та свободи слова – з іншого.

Поиск по сайту: