Склеренхіма: визначення, походження, типи, особливості будови і функції

Склеренхіма (від грец. skleros — твердий і enchyma — налите, тут — тканина) — механічна тканина, що складається з клітин з дуже та рівномірно потовщеними стінками. Розрізняють два види склеренхіми: склеренхімні волокна і склереїди.

Склеренхіма зустрічається в вегетативних органах майже всіх судинних рослин. У водяних рослин вона майже відсутня, проте, у посухостійких — добре розвинена.

Склеренхіма властива для таких органів рослин як: кореня, стебла, листка, плодів, квіток. Порівняно з іншими нантомічними елементами склеренхімамає найтовщі клітинні стінки.

За походженням розрізняють первинну та вторинну склеренхіму. Первинна виникає з клітин прокамбіальних пучків. Вторинна утворюється з камбію.

Після остаточного формування, оболонка клітин потовщуєтьсяі зсередини, вміст клітини відмирає, порожнина заповнюється повітрям. Таким чином, склеренхіма — мертва механічна тканина, літини якої мають оболонку та залишки мертвої цитоплазми. Клітини склеренхіми прозенхімної форми. Довжина їх коливається від 1-2 до 400 мм, а діаметр становить соті долі міліметра. Склеренхіма за своєю будовою та місцем розташування в органах поділяється на луб’яні волокна або лібриформ.

Луб’яні волокна — це видовжені клітини, оболонка яких найчастіше складається з целюлози та пектинових речовин. Вони розміщуються групами вздовж органів рослини. Луб’яні волокна зустрічаються в корі стебла та кореня, в листкових черешках і пластинках, квітконіжках і плодоніжках, в окремих випадках у плодах. Луб’яні волокна частіше зустрічаються в трав’янистих рослин.

Довжина луб’яних волокон не однакова не тільки у різних рослин, але навіть в межах одного і того ж виду. Наприклад, довжина луб’яних волокон льону становить в середньому 40-60 мм (інколи до 120 мм), у текстильної рослини рамі – 80 мм (в окремих випадках до 350 – 420 мм). Луб’яні волокна в залежності від походження бувають первинні та вторинні. Первинні входять до складу первинної флоеми судинно – волокнистих пучків і тому їх називають флоемні луб’яні волокна. Утворюються вони з прокамбію судинно – волокнистого пучка.. вторинні луб’яні волокна утворюються з камбію судинно – волокнистого пучка. Прокамбій стає камбієм, який утворює вторинні тканинип, в тому числі і вторинні луб’яні волокна. У дводольних трав’янистих рослин переважають первинні луб’Яні волокна, у деревних рослин — вторинні. В голонасінних рослин луб’яні волокна розвиваються дуже рідко, наприклад, в кіпарису.

Луб’яні волокна відіграють дуже важливу роль в житті рослин. Вони міцні, елестичні, тому добре протидіють не лише розривам, а й випинанню органа, обумовлюють його пружність. Цінні властивості луб’яних волокон (міцність, еластичність, пружність, довжина волокон, відсутність здерев’яніння) дозволяють використовувати рослини, в яких добре розвинені ці тканини, в текстильній промисловості для виробництва різноманітних тканин. Крім флоемних первинних та вторинних луб’яних волокон, які утворюються твірною тканиною судинно – волокнистих пучків, в зовнішній частині стебла однодольних рослин утворюється суцілоьний циліндр механічної тканини, яку називають несправжня склеренхіма. Вона може розташовуватися на різній відстані від епідермісу. Утворюється така склеренхіма з основної тканини первинної кори, а в осокових вона утворюється з клітин епідермісу.

Деревні волокна або лібриформ — це механічна тканина, яка входить до складу первинної ксилеми. Утворюється лібриформ з прокамбію та камбію.

Лібриформ (від лат. liber — луб, лико і forma — вигляд) — спеціалізовані механічні елементи деревини, які складаються з прозенхімних, загострених на кінцях, клітин. Клітини лібриформу мають товсті, здерев’янілі стінки з щилиноподібними порами, їх живий вміст рано відмирає і вони виконують механічну функцію.

Деревні волокна значно коротші ніж луб’яні волокна і тому не використовуються в текстильній промистловості. Оскільки вони входять до складу деревини, то головне їх застосування в будівельній промисловості, для виготовлення меблів. Деревні волокна після спеціальноїх хімічної обробки деревини використовують для виготовлення целюлози, з якої виробляють папір. З деревини виробляють спирт та еластичні тканини.

Склереїди (вілд грец. skleros — твердий і eidos — вид, вигляд) — група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними стінками. Залежно від форми клітин серед склереїдів рорізняють: астеросклереїди, брахісклереїди і остеосклереїди.

Оболонки склереїдів просочені лігніном, інколи кремнеземом та вапном, що призводить до відмирання клітин, в центральній частині таких клітин містяться залишки мертвого протопласту, або вони заповнені повітрям.

В окремих випадках склереїдна клітина може мати зв’язок з іншими живими клітинамиі тому тривалий час залишається живою, а інколи може відбуватися процес здерев’яніння клітинної оболонки, що досить часто спостерігається в плодах груші, ківі. Форма клітин не постійна і може змінюватися від круглої до видовженої. Склереїди містятьься групами, перміщуючись з клітинами основної паренхіми. Найпоширенішою формою склереїдів є так звані кам’янисті клітини. За походженнями склереїди — це первинні тканини, які утворилися безпосередньо з апікалтьних меристем стебла, або з меристематичних клітин прокамбіальних пучків. Кам’янисті клітини можуть утворюватись із звичайних паренхімних клітин первинної кори шляхром потовщення їх оболонок. Можуть виникати склереїди щз клітин6 перициклу та з камбіальних клітин в бік флоеми та з клітин фелогена. Фугкція, яку виконіють склереїди може бутм різноманітною, одинокі склереїди скріплюють рихлу паренхзіму (наприклад в плодах) , вони можуть виконувати і опорну фуенкцію в м’ясистих листках чая, обліпихи, малини, самшиту та ін. рослин.

Кам’яниста тканина формується в шкаралупі плодів грецького горіха, фундука, ліщини, персика. Таким чином, елементи механічних тканин розміщуються в тілі рослини в певній закономірності, що в цілому створює міцну систему — арматуру рослинного організму.

Поиск по сайту: