Головний герой у новорічну ніч отримує листа з Порт-Артура від своєї давньої коханої. Хома занурився в егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відсторонившись від усього світу: "Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником... Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!".В конверті міститься кілька листків та сойчине крило, яке навіює бурю спогадів про недалеке минуле. Цей лист від Манюсі — жінки з якою пов'язані найтрепетніші переживання Хоми, або як вона називала його — Массіно.
Лист умовно можна поділити на три частини:
Роздуми Мані про своє життя, помилки та колізії, які сталися у ньому.Головна думка цієї частини вкладена у ці слова, які звучать ніби крик душі: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».
Ця частина розповідає про час від знайомства до від'їзду. Манюся почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила ранiше за неï і убила нещасну сойку з рушницi, а потiм довго плакала. Одне крило вклала у лист до Хоми, інше залишила у себе.
Опис поневірянь Мані. З домівки вона тікає з Генрисем, який розповідає їй про багатого батька, те що вони одружаться, вернуться в підгальське село та спровадить до себе тата. Але насправді Генрись виявився злодієм, який обікрав тата Мані. Батько, вважаючи, що це зробила дочка,помер з горя через три місяці після втечі. Коли банда гастролювала в Одесі, Генрись пропав. Маню забрав голова банди — Зигмунт, якого згодом арештували в Нижньому Новгороді. Жінка відправилась до Москви, в поїзді зустріла Володимира Семеновича. Це був чудовий чоловік, але, засумувавши, він почав грати в азартні ігри, в яких він програв її Никонору Ферапонтовичу. Одного разу їх в дорозі спіймали — його вбили, її до себе взяв ватажок Сашка. Коли ватагу знайшла міліція, капітан Серебряков привіз її до себе. Від нього вона втекла, сіла на перший поїзд, ним їхали війська на війну з Китаєм. В Порт-Артурі вона жила з Миколою Федоровичем, який вже був при смерті коли вона писала лист.
Коли Хома закінчує читати лист, лунає дзвінок у двері. Маня була у тому ж платті, що й при їх останній зустрічі.
Головні герої
Хома — працівник бюро, "відлюдько інтелектуал".
Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника.
Генрись — 26-літній практикант тата Мані, який виявився злодієм. Хлопець "рум`яний , ніжний, як панночка".
Зигмунт — ватажок банди. Він був "негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами".
Володимир Семенович — молодий залізничний інженер.
Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, немолодий велетень "з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом".
Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова.
Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку.
Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм.
Тема, ідея, проблематика новели
Тема: змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається "за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку". Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим "естетом" до "живого чоловіка" з почуттями та емоціями.
Ідея:
кохання -- це високе, облагороджуюче почуття, "робота душі"
не можна жити лише емоціями
на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність
тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого
возвеличення кохання як найвищого почуття
засудження помилок, за які доводиться розплачуватися
Проблематика:
взаємовідносини в суспільстві, людського буття загалом
проблема співіснування двох індивідуальностей
стосунки між людьми
Вибрані цитати
Без оптимізму, без зайвих надій, бо оптимізм — се признак дитячої наївності, що бачить у житті те, чого нема, і надіється того, чого життя не може дати.
І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим.
Щастя – це факт, який не потребує доказу.
Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!
