Міжнародна правова допомога

На ранніх етапах становлення інституту міжнародної правової допомоги зазначалися такі її головні характеристики: порядок здійснення державами каральної влади всередині країни, визначений територіальними законами, становить позитивну підставу міжнародної правової допомоги, тому що остання передбачає існування нормального порядку кримінального правосуддя в державі і без нього неможлива; умови і розміри взаємної правової допомоги, що надається державами одна одній у сфері кримінального правосуддя, можуть бути найкраще визначені міжнародними угодами. Угоди держав доповнюють і змінюють територіальний порядок здійснення каральної влади відповідно до цілей, що ставлять собі держави в розглядуваній сфері міжнародного управління.

Звідси можна зробити висновок про те, що для міжнародної правової допомоги в період становлення її як правового інституту були характерні такі сутнісні ознаки, що не втратили свого значення і на сучасному етапі міжнародного співробітництва в даній сфері: обсяг і умови її надання визначалися відповідним міжнародним договором; взаємні права та обов'язки держав також регламентувалися міжнародним договором; дії, що були актом міжнародної правової допомоги, здійснювалися на підставі внутрішнього законодавства держав-учасниць договору; порядок їх здійснення, встановлений внутрішнім законом, міг бути змінений відповідним міжнародним договором.

У сучасному міжнародному праві поняття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» є предметом правового регулювання ряду двосторонніх і багатосторонніх договорів у даній сфері. Водночас слід зазначити, що договори не містять його дефініції, а лише визначають обсяг наданої міжнародної правової допомоги.

Міжнародна правова допомога — співробітництво держав у наданні взаємної допомоги в галузі правосуддя. У статті 568 КПК зазначено, що мпд –це проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, вчинення яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою.
Тобто фактичними підставами для звернення до запитуваної сторони про правову допомогу є потреба отримання доказів за кордоном та неможливість їх одержання при проведенні процесуальних дій на території України.

Як правило таке співробітництво узгоджене угодою між двома країнами про збір та обмін інформації з метою дотримання публічного або кримінального права. Такі угоди є дуже важливими в податкових питаннях, зокрема в рамках міжнародних угод про подвійне оподаткування, де сторони погоджуються обмінюватись інформацію для цілей оподаткування.

Суб'єктами кримінального провадження в Україні, які можуть надіслати запит про міжнародну правову допомогу, є:

- суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції (пп. 20-22 ч. 1 ст. З КПК);

- прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК (п. 15 ч. 1 ст. З КПК);

- слідчий, тобто службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

При цьому слідчий має право надсилати такий запит виключно за погодженням із прокурором.

Зазначені суб'єкти можуть надсилати запит лише у кримінальному провадженні, яке вони здійснюють, тобто суд - лише у судовому провадженні, а прокурор та слідчий - лише у досудовому розслідуванні.

характерні ознаки.

Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменування. Відповідно до п. 1 п. п. а) Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року «договір» означає міжнародну угоду, яка укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи в декількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування».

Правовою підставою міжнародної правової допомоги у кримінальних справах є слідче чи судове доручення компетентного органу запитуючої держави.

Міжнародна правова допомога у кримінальних справах характеризується специфічним суб'єктним складом — компетентні органи держав, що співробітничають; специфічним фактичним складом — провадження на території запитуваної держави процесуальних чи оперативно-розшукових дій1; специфічною метою — сприяння здійсненню правосуддя у кримінальній справі в іноземній державі шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, і законних інтересів учасників кримінального процесу.

У сучасних умовах боротьби зі злочинністю і здійснення правосуддя у кримінальних справах особливо актуальною стає проблема забезпечення реалізації суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності покладених на них функцій, тобто створення розвинутої системи кримінально-процесуальних гарантій, під якими розуміють сукупність установлених законом правових норм, що забезпечують законний і обґрунтований розгляд кожної кримінальної справи і виконання інших завдань кримінального судочинства.

Найважливішою рисою правосуддя є наявність розвинутої процесуальної форми як гарантії законності прав учасників процесу, показника зрілості демократії. Звідси випливає, що розвиненість процесуальної форми є і гарантією досягнення органами, що здійснюють провадження у кримінальній справі, покладених на них завдань, оскільки забезпечує їм можливість своєчасного прийняття процесуальних рішень, здійснення необхідних і доцільних заходів, нарешті, певну мобільність при провадженні у кримінальній справі. Тому видається, що на сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах інтернаціоналізації всіх сфер суспільного життя, і як наслідок — інтернаціоналізації злочинності, поширення її типових закономірностей, тенденцій і форм на інші країни і регіони, міжнародна правова допомога у кримінальних справах, її належна правова регламентація в національному законі як одна з найважливіших умов ефективного міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю набуває значення гарантії здійснення правосуддя, оскільки забезпечує можливість одержання доказів у кримінальній справі, виконання прийнятих процесуальних рішень, відшкодування заподіяного злочином збитку, притягнення до кримінальної відповідальності винуватих у вчиненні злочину осіб, вирішення інших завдань кримінального судочинства.

Міжнародно-правова допомога може приймати форму вивчення і виявлення людей, місць і речей, передачі утримуваних під вартою, а також надання допомоги при іммобілізації інструментів злочинної діяльності.

Допомога може бути відмовлена будь-якою країною (згідно з деталями угоди) з політичних міркувань,або з питань безпеки; та у разі, якщо покарання за злочин не однакова в обох країнах.

Деякі угоди можуть заохочувати сприяння в юридичній допомозі для громадян в інших країнах.

За п.2 ст 551 КПК України «Запит про міжнародно-правову допомогу» - Уповноваженими (центральними) органами України, які уповноважені розглядати запит на предмет обґрунтованості й відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України, згідно зі ст. 545 КПК є:

1) Генеральна прокуратура України (у кримінальному провадженні під час досудового розслідування), діяльність якої, окрім КПК, регулюється ЗУ "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

2) МЮ (у кримінальному провадженні під час судового провадження), діяльність якого, окрім КПК, регулюється Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011.

При цьому ч. З ст. 545 вказує, що у випадках коли КПК або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені ч. 1 та ч. 2 ст. 545 КПК.

Обґрунтованість запиту про міжнародну правову допомогу є його обов'язковою ознакою. Запит є обґрунтованим, якщо прохання про надання міжнародної правової допомоги базується на фактичних обставинах вчиненого кримінального правопорушення, при цьому виключається можливість проведення необхідних процесуальних дій іншим шляхом, тобто неможливо їх одержати при проведенні процесуальних дій на території України. Також це стосується зв'язку між кримінальним провадженням по кримінальному правопорушенню та запитуваними на території іноземної держави конкретними процесуальними діями.

Запит повинен відповідати національному законодавству, а докази мають бути отримані у порядку, встановленому КПК. У протилежному випадку отримані за кордоном докази відповідно до ст. 86 КПК не будуть визнані допустимими. Особливу увагу слід звертати на ратифікаційні закони (ЗУ "Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції" від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР, ЗУ "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР та ін.), а також застереження чи заяви запитуваної держави. У разі відсутності міжнародного договору звернення за міжнародною правовою допомогою відбувається на засадах взаємності (ст. 544 КПК), при цьому обов'язковою умовою є додержання встановленого КПК порядку її отримання.

п3 ст 551 КПК України. Після надходження запиту про міжнародну правову допомогу уповноважений (центральний) орган України протягом десяти днів повинен прийняти одне з двох рішень: 1) надіслати запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони; 2) відмовити у направленні залиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони. Окремий процесуальний документ про прийняття одного з двох рішень у цьому випадку виносити не потрібно.

Якщо уповноважений (центральний) орган України вирішив надіслати запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, він надсилається безпосередньо або дипломатичним шляхом (дипломатичними каналами - через Міністерство закордонних справ України та посольства держав-контрагентів).

Безпосереднє надсилання запиту до відповідного центрального органу запитуваної сторони
передбачене ч. 1 ст. 15 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.), п. 1 ч. 2 ст. 4 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції (2001 р.), деякими міжнародними договорами України, зокрема Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р., тощо.

Надсилання запиту про міжнародну правову допомогу дипломатичним шляхом відбувається у разі відсутності міжнародного договору з відповідною державою. Уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшої передачі його компетентному органу запитуваної сторони.

У п4.ст.551 КПК зазначено: якщо уповноважений (центральний) орган України вирішує відмовити у направленні запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони, то упродовж десяти днів після прийняття такого рішення всі матеріали повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або із зазначенням причин, з яких неможливе направлення запиту.

У цьому випадку вказівки уповноваженого (центрального) органу України щодо усунення недоліків для компетентних органів є обов'язковими.

Причини неможливості направлення запиту уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони пов'язані з підставами відмови у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, ст. 2 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. прямо визначає випадки відмови у міжнародній правовій допомозі: 1) якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; 2) якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Також це можуть бути застереження чи заяви запитуваної сторони про відмову у міжнародній правовій допомозі. Наприклад, Королівство Данія у документі про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17 березня 1978 р., поданому 15 січня 2003 р., зазначило, що не приймає ст. 17 "Транскордонне спостереження" та ст. 19 "Таємні розслідування". Отже, направлення відповідного запиту є недоцільним.

ЗАПИТ МОЖЕ ПРИЙМАТИ ФОРМУ ДОРУЧЕННЯ. (ч.1 ст 552 КПК)

У статті 552 зазначається як і у якій формі може складатися запит про надання міжнародно-правової допомоги. (виключно письмова).
Будь-який запит про міжнародну правову допомогу складається виключно в письмовій формі. При цьому запит повинен відповідати вимогам міжнародного договору із відповідною запитуваною стороною. Належне оформлення запиту, його обґрунтованість, ясність сприяють ефективності його виконання.

2. Органом, який звертається по допомогу, слід вважати компетентний орган України, що здійснює кримінальне провадження. Водночас у запиті слід вказувати не тільки назву, а й повну адресу такого органу. Пунктом 42 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. № 270, встановлений такий порядок зазначення адреси на поштовому відправленні:

1) найменування адресата (для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, а також посада, ім'я та прізвище адресата);

2) найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулка), номер будинку, квартири;

3) найменування населеного пункту, району, області;

4) поштовий індекс;

5) країна призначення.

Також варто вказувати контактні телефони, факс та адресу електронної пошти (e-mail).

При визначенні компетентного органу запитуваної сторони слід виходити з положень заяв держав до відповідних міжнародних договорів. Так, у заяві Латвійської Республіки до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. визначено, що запити про надання допомоги надсилаються через: МВС - під час досудового розслідування до початку кримінального переслідування; Генеральну прокуратуру під час досудового розслідування до передачі справи до суду; МЮ - під час суду. Поряд із переліком відповідних органів Латвійською Республікою зазначено адреси цих установ та контактні телефони.

Посилаючись на відповідний міжнародний договір, потрібно вказувати його назву та дату прийняття, при цьому такий договір може бути як багатостороннім, так і двостороннім. Співробітництво за відсутності договірних відносин з державою врегульовані ст. 544 КПК.

Найменування кримінального провадження повинне включати дату реєстрації кримінального правопорушення у ЄРДР, його порядковий номер, а у випадках, коли кримінальне провадження здійснюється щодо певної особи (осіб), - ім'я, по батькові та прізвище цієї особи (осіб).

Стислий опис кримінального правопорушення - зазначення основних обставин кримінального провадження, відомих компетентному органу України. При цьому правову кваліфікацію кримінального правопорушення слід наводити з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відповідальність.

Якщо запит про міжнародну правову допомогу надсилається під час провадження досудового розслідування, у ньому повинні бути зазначені відомості повідомлення про підозру (ст. 277 КПК), якщо воно наявне у матеріалах кримінального провадження, з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відповідальність. А у випадках надсилання запиту про міжнародну правову допомогу під час судового провадження - у ньому повинні бути зазначені відомості з обвинувального акта (ч. 2 ст. 291 КПК) також із викладенням повного тексту відповідних норм закону України про кримінальну відповідальність.

Відомості про особу, окрім перелічених у п. 6 ч. 2 ст. 552 КПК, відповідно до ст. 7 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. повинні вказувати на зайняття цієї особи, місце і дату народження і, по можливості, прізвища й імена батьків неповнолітнього; для юридичних осіб - їх найменування і місцезнаходження, при цьому за наявності представників осіб - їх імена, прізвища й адреси. У випадку коли компетентний орган України не володіє даними про місце проживання особи, він відповідно до ст. 16 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. просить встановити адресу відповідної особи, якщо це потрібно для здійснення прав їх громадян. При цьому запитуюча договірна сторона повідомляє наявні в неї дані для визначення адреси особи, зазначеної у проханні. Основну увагу слід зосередити на висвітленні зв'язку цієї особи із предметом кримінального провадження.

Джерела,якими регулюється дане питання:

1) КПК (розділ 9)
2) Європейська угода щодо передачі заяв про правову допомогу (ETS N 92): Рада Європи; Угода, Міжнародний документ від 27.01.1977 № ETS N 92
3) Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: СНД, Білорусь, Вірменія [...; Конвенція, Міжнародний документ від 22.01.1993]
4) Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: СНД; Конвенція, Міжнародний документ від 07.10.2002
5) Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року

1) Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах (Дата підписання: 06.04.2000; Дата ратифікації: 02.11.2000; Дата набуття чинності: 18.02.2000 );
2)Договір між Україною і КНР про правову допомогу з цивільних і кримінальних справ, підписаний у Пекіні 31 жовтня 1992 р.;
3) Договір між Україною та Сирійською Арабською Республікою про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (Дата підписання: 09.10.2008; Дата ратифікації Україною:18.11.2009; Дата набрання чинності:30.01.2011);
4) Угоди між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах (ратифіковано від 10. 06.2009. ; стала чинною для України з 01.01.2010; дата підписання: 08.04.2008);
5)Договір між Україною і Республікою Молдовапро правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Дата підписання: 13.12.1993; Дата ратифікації: 10.11.1994; Дата набуття чинності: 24.02.1995 );
6)Договір між Україною і Литовською Республікоюпро правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах(Дата підписання: 07.07.1993; Дата ратифікації: 17.12.1993; Дата набуття чинності: 20.11.1994);
7)Договір між Україною і Республікою Польщапро правову допомогу та правові
відносини у цивільних і кримінальних справах (Дата підписання: 24.05.1993;Дата ратифікації: 04.02.1994; Дата набуття чинності: 14.08.1994 );
8)Договір між Україною та Естонською Республікоюпро правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах(Дата підписання: 15.02.1995; Дата ратифікації: 22.11.1995; Дата набуття чинності: 17.05.1996);
9) Договір між Україною та Республікою Грузіяпро правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (Дата підписання: 09.01.1995; Дата ратифікації: 22.11.1995; Дата набуття чинності: 05.11.1996);
10)Договір між Україною та Монголієюпро правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (Дата підписання: 27.06.1995; Дата ратифікації: 01.11.1996;Дата набуття чинності для України: 01.08.2002);
11) Договір між Україною та Республікою Панамапро взаємну правову допомогу
в кримінальних справах (ратифіковано від 12.05.2004р);
12) Договір між Україною та Корейською Народно-ДемократичноюРеспублікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах (Дата підписання:13.10.2003Дата ратифікації: 04.06.2004; Дата набуття чинності: 17.12.2004);
13)Договір між Україною та Ісламською Республікою Іранпро правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (Дата підписання:11.05.2004Дата ратифікації: 07.09.2005; Дата набрання чинності: 31.08.2007);
14) Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про взаємну правову допомогу в кримінальних справах (Дата підписання: 10.10.2004; Дата ратифікації: 22.06.2005; Дата набуття чинності: 19.01.2006).Та інші.

Поиск по сайту: