Перша подорож Україною

Дитинство і молодість

Народився 25 лютого^[2] (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якімівни Бойко^[3] козацького походження. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися на Україні XVII–XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормальне суспільне життя у регіоні Черкащини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини на тривалі роки було порушене. Основна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла. Саме такі нелюдські умови стають середовищем для формування сильних і непересічних особистостей, що присвячують життя боротьбі за кращу долю свого народу. Одним з таких людей для українського народу у той важкий час без сумніву став Тарас Шевченко.

Сім'я Тараса на чолі з батьком Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Керелівки, Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович^[4]. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 травня (24 травня за новим стилем) 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина^[5]. 26 січня (7 лютого за новим стилем) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія^[6]. Був такий випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки^[7]. 8 березня (20 березня за новим стилем) 1821 року народився Тарасів брат Йосип^[8].

Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря^[9]. Знайомиться з творами Г. Сковороди. В період 1822–1828 років намалював «Коні. Солдати» (картина не знайдена)^[10].

Рано втративши матір (20 серпня (1 вересня) 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залишивши сиротами шестеро дітей^[11], він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 жовтня (19 жовтня) 1823 року Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей^[12].

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича^[13]. Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград)^[14]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко^[15]. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва^[16]. Як «школяр-попихач» носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими, продовжує навчання^[17]. Під час навчання Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не витерпівши знущань дяка П. Богорського, Тарас тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра^[18]. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярству у диякона Єфрема (м. Лисянка, Звенигородського повіту, на Київщині)^[19]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту, на Київщині^[20] та із села Тарасівки, Звенигородського повіту, на Київщині^[21]. 1827 року пасе громадську отару овець у с. Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Саме їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця»^[22].

Наймитуючи у кирилівського попа Г. Кошиці, Тарас буває в м. Богуславі (куди возив поповича до школи і на продаж яблука та сливи). В цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи^[23]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра^[24]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер В. Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина П. Енгельгардта^[25], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у маєтку Вільшані. 6 грудня (18 грудня) 1829 року поміщик Павло Васильович Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака М. Платова (героя Вітчизняної війни 1812 р.), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками^[26]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорка відшмагав Шевченка на стайні різками за малювання^[27]. Протягом 1829–1833 років малював копії з картин суздальських майстрів^[28].

Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні^[29], проте деталі цієї подорожі мало відомі. Не виключено, що там він міг відвідувати лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цього періоду перебування у Вільно зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки»^[30], якість якого свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка^[31], а щоб мати зиск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва, адже у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників». З цього часу і аж до 1838 року Шевченко живе у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяев^[32]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писативірші^[33].

1833 року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).^[34].

1835 року познайомився з графом Ф. Толстим, який згодом брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва^[35].

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)^[36]. Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник^[37]. Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі^[38].

Намалював: «Смерть Олега — князя Древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка^[39], «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)^[40]. До цього часу дослідники відносять також виконання Шевченком малюнків, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»^[41], «Аполліно» — копія^[42], рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі^[43], «Маска Лаокоона»^[44], «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»^[45], «Голова Люція Вера»^[46], «Голова Генія»^[47]; «Анатомічна фігура»^[48]; «Германік»^[49]; «Фавн, що танцює»^[50].

Викуп

Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим^[51]. Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав для відвідування зали живопису Товариства заохочення художників^[52].

5 квітня (17 квітня) 1838 Шевченко разом з А. Мокрицьким відвідують Ермітаж, де оглядають твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Гвідо Рені та інших), говорять про достоїнства їхніх полотен.

Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів^[53]. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина^[54]. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року^[55], а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну^[56].

Дослідники-мистецтвознавці періодом 1837–1838 років датують також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме:

§ «Анатомічна статуя Фішера»^[57],

§ «Мідас, повішений Аполлоном»^[58];

§ «Едіп, Антігона та Полінік»^[59],

§ «Ієзекіїль на полі, всіяному кістками»^[60].

В Академії мистецтв

Катерина (олія, 1842)

Після викупу оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100^[61].

Незабаром Шевченко став студентом Академії мистецтв^[62], а вже там — улюбленим учнем Брюллова^[63].

Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив нові видатні здібності як графік та ілюстратор.

23 червня (5 травня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (Найкраща робота оцінювалась № 1, а далі оцінки йшли по низхідній)^[64].

2 листопада (14 листопада) 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), вперше надруковано у харківському альманасі Бецького «Молодик»^[65].

24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка у будинок № 307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер — будинок № 47 по 4-й лінії)^[66].

Воднораз Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»^[67]. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841)^[68].

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар»^[69]. До неї увійшло 8 поезій^[70]: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841)^[71] та «Гамалія» (1844)^[72].

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою».

Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису^[73].

Перша подорож Україною

13 травня (25 травня) 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав в Україну. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського)^[74]. В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем^[75], і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку^[76]. В липні 1843 року у с. Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста (учасник руху декабристів, син автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда»). Обидва поїхали у місто Яготин до Миколи Рєпніна-Волконського оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Познайомився з Варварою Рєпніною^[77]. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів^[78]. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в м. Яготині на Полтавщині у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна (оригінал намальований швейцарським художником Й. Горнунгом). Портрети зберігаються: один в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві, другий — у Санкт-Петербурзі, в Ермітажі^[79].

Поет проти імперії

Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським^[80]. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна»^[81]. Саме тому Тарас Шевченко в пошуках історичних сюжетів мав намір звернутися до Буткова. Про це поет писав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 травня) 1844 року^[82]. 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 крб. та зобов'язавши його надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання^[83]. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судня рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигрині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар»^[84]. Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки»^[85]. Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)^[86], ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

22 березня (3 квітня) 1845 року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання художника^[87]. Рада Академії художеств, розглянувши заяву Шевченка, винесла таке рішення: «Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге № 386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии»^[88]. Також подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду на Україну і вільного проживання там^[89]. 25 березня (5 квітня) рада Академії мистецтв видала Шевченкові квиток на право проїзду на Україну^[90]. Вже в листопаді 1845 року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради від 22 березня про надання Шевченкові звання некласного художника^[91].

Поиск по сайту: