Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Формування української національної держави

Причини національно-визвольної війни.

Хід бойових дій.

Формування української національної держави.

4. Українсько – російський договір 1654р.

 

1. На кінець XVI ст. центр подій української історії з Галичини та Волині знову перемішується у Придніпров’я. Розгорілась давня боротьба між осілим людом та кочівниками, посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширювався у західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Внаслідок цього з’являється новий стан – козацтво, що селилося на порубіжних землях.

Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар. сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того як козаки, вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи щораз переконливі перемоги над татарами та турками, укр. суспільство стало дивитись на них не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на обранців від національно – релігійного та соціально – економічного гноблення польської шляхти.

Козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань укр. життя.

У 1648р. укр. народ повстав проти польсько – шляхетського поневолення, за свою свободу і незалежність. Розпочалася національно-визвольна війна, яка поклала початок новому періоду української історії.

Причини:

  1. Посилення феодального гніту (зростання панщини, податків).
  2. Посилення особистої залежності селян від феодалів (феодал міг продати, обміняти, вбити, подарувати селянина-кріпака).
  3. Переслідування польською владою української культури і православної церкви.

Рушійною силою національно-визвольної війни були українські козаки, селяни, ремісники, міська біднота, козацька старшина, українська шляхта та православне духовенство.

 

2. У січні 1648р. повстанці під керівництвом Богдана Хмельницького розгромили польський гарнізон на Січі і обрали його гетьманом Війська Запорізького. Польський уряд вирішив негайно придушити повстання. Було направлено на Запоріжжя великий військовий загін. Хмельницький із загонами повстанців вирушив назустріч ворогові.

Народна армія здобула перші перемоги на Жовтих водах (6 травня) і під Корсунем (26 травня 1648р.). Цьому передували і дипломатичні перемоги Хмельницького. Він уклав мир з татарами, забезпечив тил від несподіваних нападів і заручився їхньою допомогою.

Перемоги українських повстанців завдали великого удару самому польсько - шляхетському режиму. Хвиля виступів повстанців охопила Лівобережжя, Київщину, Поділля, Волинь, Галичину. Під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тисяч чоловік. Поляки мобілізували 32 тисяч шляхти і 8 тисяч німецьких найманців під керівництвом Заславського (перина), Осторога (латина), Конецьпольського (дитина). У вересні козацькі війська розгромили польське військо майже дощенту під Пилявцями.

В жовтні повстанці взяли в облогу Львів. Завдяки величезному викупу й небажанню Хмельницького руйнувати місто, воно було врятоване.

Новий польський король Ян Казимир запропонував Хмельницькому перемир’я. Для істориків назавжди лишилося загадкою чому Богдан Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію і повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того же голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому.

Наприкінці грудня 1648р. народне військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило в Київ. Населення міста урочисто вітало повстанців як своїх визволителів.

 

 

Військові дії 1649 – 1653рр.

Влітку 1649р. знову розгорілась війна. У червні та серпні 1649р. повстанська армія оточила польські війська під Збаражем та Зборовим. Повстанці перемагали. Але зрада татарського хана примусила Хмельницького припинити битву і розпочати переговори. 18 серпня 1649р. було укладено Зборівський договір.

 

Умови договору

1. Встановлення козацького реєстру в 40 000 чоловік.

2. Всі учасники повстання підлягали амністії.

3. Гетьманська влада поширювалась на три воєводства (Київське, Чернігівське, Брацлавське)

4. На всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри.

5. Православний митрополит діставав місце у польському сеймі.

6. Мала бути скасована унія.

Однак Зборівська угода майже не давала ніякого полегшення селянам, які залишалися кріпаками. Тому – то протягом 1650 – 1651р. відбувалось багато сутичок між козацькими та польськими загонами. Вирішальні бої розгорнулися у червні 1651р. на Волині під Берестечком. На початку битва складалася успішно для повстанської армії, але чергова зрада татарського хана примусила відступити загони повстанців. Просування шляхетського війська в глиб України було зупинено біля Білої Церкви.

18 вересня 1651р. було підписано Білоцерківський договір.

Умови договору.

1. Реєстрове військо 20 000 чоловік.

2. Козацька територія зменшувалася до одного воєводства.

3. Обмежувалися права гетьмана (не мав права зовнішніх зносин).

4. Польській шляхті повертались її землі.

Але народні маси, незважаючи на цю угоду, продовжували боротьбу. Сам Богдан Хмельницький розглядав договір як тимчасовий перепочинок для відновлення сил. У травні 1652р. в бою під горою Батіг (над Бугом) козацькі війська оточили польський табір і майже всіх знищили.

Наприкінці вересня 1653р. під м. Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними перемир’я. В грудні 1653р. воюючі сторони домовились про скасування Білоцерківського договору 1651р. та відновлення Зборівської угоди 1648р.

Перед Богданом Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було обмаль, або ж шукати порятунку в союзі з Росією.

3. На визволених землях – від р. Случі на заході до російського кордону на сході, від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, на території, що обіймала близько 200 тис. кв. км., - почала складатися нова військово - адміністративна і політична системи, формувалась українська національна держава. Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став на початку 1648р. Богдан Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична й судова влада. Панівною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук управління українськими землями.

Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорізької Січі. Всі найважливіші військові й політичні справи мала розв’язувати Військова ( Генеральна) рада, в якій могла брати участь уся „чернь”, тобто все військо. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалі рідше, і головним органом влади ставала рада старшин, яка вирішувала всі військові, законодавчі, адміністративні, господарські й зовнішньо - політичні справи. На цю раду гетьман здебільшого викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників.

Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. До генеральної старшини входили обозний, що керував артилерією, два осавули, які організували військову раду й були помічниками гетьмана у військових справах, два судді, що відали судом, писар, який очолював військову, гетьманську канцелярію - вищу центральну установу гетьманської адміністрації. З часом до генеральної старшини почали відносити і військового хорунжого, що офіційно вважався охоронцем бойового військового прапора (корогви), та військового бунчужного - носія гетьманського бунчука, а також підскарбія, який керував фінансовими справами. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління, в часи визвольної війни стало

м. Чигирин.

Територія України поділялась на полки, число яких було несталим. Так, в 1648р. їх налічувалося близько 40, в 1649 р.- 16, в 1650р. – 20 і т. д. На чолі полку стояв полковник, який або обирався, або призначався гетьманом. Він і здійснював усі військові й адміністративні функції на території полку. Помічниками полковника була полкова старшина, писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інколи й полковник. При сотникові була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий.

У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Над селянами часто стояли війти. Поряд з цим у містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, а в інших – ратуші. Магістратам і ратушам підлягали міщани.

Судочинство в основному було в руках козацької старшини - гетьмана, полковників, сотників та відповідних суддів. Функції козацьких суддів здебільшого поширювалося не тільки на козаків, а й на міщан та селян, зокрема в справах убивств, розбою, крадіжок та інших тяжких злочинів.

 

4. Чим далі тривала війна, тим більше Богдан Хмельницький, старшини і народні маси переконувались, що лише своїми силами, без чужої допомоги Україна в той час визволитися з-під влади Польщі не могла.

Погляди звернулися до одновірної Москви. Хмельницький направив перший лист царю Олексію Михайловичу ще 8 червня 1648р. Далі підтримував зв’язки з царським урядом протягом всієї війни.

Але через складні внутрішні і зовнішні умови, а також з розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін, царський уряд зайняв вичікувальну позицію, обмежуючись відправленням в Україну хліба і солі. Також дозволяли українцям переселятись на окраїни земель московських.

6 січня 1653р. Хмельницький скликав у Чигирині раду старшин, яка вирішила з Польщею не миритися, а продовжувати добиватись союзу з московським царем.

22 червня 1653р. в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладижинський з грамотою царя Олексія Михайловича в якій давалась згода на перехід України під високу царську руку.

Земський Собор Росії 1 жовтня 1653р. прийняв рішення про союз з Україною і про початок війни з Польщею.

9 жовтня з Москви виїхало посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.

8 січня 1654 р. на народній раді було прийнято рішення про об’єднання України з Росією. Це рішення отримало назву Переяславської угоди.

Про діяльність посольства Бутурліна, Переяславську Раду, відносини між Україною і Росією українських документів в оригіналі немає. Про ці події дізналися з письмового звіту посольства Бутурліна.

На протязі січня-лютого 1654р. приймалася присяга на вірність цареві від населення. Відмовились від присяги полки Уманський - Брацлавський, не склали присяги полковники Іван Богун та Іван Сірко. У Полтавському полку московських урядовців побили. Негативно до союзу поставився київський митрополит Сильвестр Косів і деякі інші представники вищого духовенства.

Українська сторона не дістала ніяких документальних актів, які містили б письмові гарантії, визначили умови переходу української держави під владу московського царя, її становище і взаємовідносини з Росією. Для розв’язання всіх цих питань і юридичного оформлення союзу, було вирішено послати до Москви посольство України.

Офіційним в’їзд до Москви відбувся 12 березня. Голoва українського посольства, генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний. Внаслідок переговорів з’явилися документи, які визначали становище України і характер взаємовідносин з Росією в перший час після Переяславської Ради. Цими документами стали так звані „Статті Богдана Хмельницького”, або Березневі статті 1654р і грамоти війську Запорізькому і українській шляхті, а також пізніше надана грамота українському духовенству.

Оригінального письмового тексту Переяславської угоди немає, є тільки копія з втраченого оригіналу.

Умови договору

1. Розв’язувалося питання оборони України від посягань інших держав( Польщі, Туреччини, Кримського ханства) Цар зобов’язувався на весні 1654р. почати в-ну з Польщею.

2. Україна переходила під владу російського царя, як незалежна, самостійна держава.

а) зберігалась система суспільного ладу і адміністративного устрою

б) на чолі держави залишався гетьман

в) козацький реєстр -60 тис. чол.

г) всі козаки мали жити і судитися по своїм правам та законам

д) в містах Укр. урядники залишалися у місцевого населення

е) гетьман мав право вступати у відносини з іноземними державами, за винятком польського короля і турецького султана.

3. Станові інтереси козацьких старшин, козацтва, шляхти, духовним міщан були визначені і забезпечені.

Т.ч. за формую ці документи мали з боку Б.Хмельницького й старшини характер „ чолобитної”, а від царя - „милості”. Але за змістом вони є договором двох самостійних держав. Про те, що Україна переходила під високу руку царя як самостійна держава, свідчить наявність власної території, своєрідною державного устрою де є повна влада гетьмана, добровільність приєднання України до Москви.

Але укладаючи договір, обидві сторони переслідували різні цілі Б.Хмельницький мав на меті отримати військову допомогу від Москви в боротьбі з Польщею, добитись повної від неї незалежності, забезпечити самостійність Української держави, а за це цар одержуватиме щорічну грошову данину. Що це саме так, засвідчує подальша діяльність Б.Хмельницького: до смерті він вів свою і внутрішню і зовнішню політику незалежно від Москви.

Московський же уряд, укладаючи договір з Україною мав далекосяжну мету: ліквідувати Українську державу і перетворити Україну на звичайну провінцію Росії.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.