Загальна характеристика класу лускокрилі

План

Вступ

1.Загальна характеристика класу лускокрилі

2.Лускокрилі Вінниччини

3.Роль у природі та житті людини

4.Охорона

5.Висновок

6.Список використаних джерел

7.Додатки

Вступ

Лускокрилі або метелики ( Lepidptera Linnaeus) - загін комах з повним перетворенням, найбільш характерна особливість представників якого - наявність густого покриву лусочок (сплощені волосків) на передніх і задніх крилах (при цьому лусочки розташовані як на жилках, так і на крилової платівці між ними). Велика частина метеликів має спеціалізований сисний ротовий апарат з хоботком, утвореним подовженими лопатями нижньої щелепи. Для більшості метеликів також характерна своєрідна червоподібна личинка з недорозвиненими черевними ногами, звана гусеницею. Лускокрилі, викопні останки яких відомі починаючи з юрського періоду, в даний час - один з найбільш багатих видами загонів комах, представники якого поширені на всіх континентах, за винятком Антарктиди.

Метою мого завдання є вивчити загальну характеристику лускокрилих,та їх поширення у Вінницькій області. Основні завдання: вивчити будову,роль у природі та житті людини,їх охорону,взаємозв’язок з іншими організмами.

Загальна характеристика класу лускокрилі

Лускокрилі - одна з найбільших груп комах, що включає в себе більше 156 000 видів, а загальна передбачувана чисельність загону складає 200 000 видів. Південноамериканська тропічна совка тізанія Агрипина є найбільшою за розмахом крил метеликом у світі . Найбільшою за розмахом крил денний метеликом є орнітоптера королеви Олександри - Розмах крил самки досягає 28 см. Також до найбільших денних метеликів відноситься Papilio antimachus з Центральної Африки, розмах крил самців може досягати до 25 см . Самки сатурнії Coscinocera hercules, що мешкає в Австралії і Нової Гвінеї, володіють найбільшою площею крил - до 263,2 см , а їх розмах може досягати 28 см. Однією з найбільших метеликів у світі також є сатурнія Attacus atlas, найбільший задокументований примірник якої був спійманий на острові Ява і мав розмах крил 26,2 см . Одна з найменших метеликів у світі - мікро-міль Stigmella ridiculosa з Канарських островів має розмах крил всього близько 2 мм.

Як у всіх комах, тіло метеликів ділиться на три головних відділи: голову, груди і черевце. Зовні воно захищене твердим хітиновим покривом, що створює зовнішній скелет. Голова малорухлива, вільна, округлої форми, з сплощеної потиличної поверхнею. Ротові апарати лускокрилих різноманітні. Хоботок служить для харчування рідкою їжею. Усередині нього розташовані дрібні чутливі волоски, що виконують рецепторну функцію. Лускокрилі здатні розрізняти кольори, але якою мірою - поки вивчено недостатньо. Деякі метелики, наприклад, кропив'янка (Aglais urticae) і капустниця (Pieris brassicae), розрізняють червоний колір, в той час як сатири(Satyrinae) його анітрохи не бачать. Найбільшою мірою привертають метеликів два кольори - синьо-фіолетовий і жовто-червоний . Метелики сприймають також ультрафіолетову частину спектра, чутливі до поляризованому світлі і здатні орієнтуватися по ньому в просторі. Рухомі об'єкти розрізняють набагато краще нерухомих. Окрім двох великих фасеточних очей, у деяких метеликів бувають ще два точкових, або простих очка.

Крил дві пари, перетинчасті, з невеликою кількістю поперечних жилок. Жилкування крил грає важливу роль в систематиці метеликів на різних рівнях, від виду до підряду. Раніше, багато ентомологи поділяли всіх лускокрилих на Homoneura (з приблизно однаковими за формою і жилкуванню передніми і задніми крилами) і Heteroneura (зі зменшеною кількістю радіальних жилок на задньому крилі і часто - значно відрізняються за розмірами і формою передніми і задніми крилами). Ці назви і зараз зберігаються для позначення не таксономічних груп в межах загону.

Внутрішня будова метеликів в цілому типово для комах, за винятком декількох характерних рис. У травному тракті імаго стравохід розширений, утворюючи зоб, м'язовий шлунок скорочений. Єдиний фермент, що виділяється травною системою імаго деяких лускокрилих - інвертаза . Будова копулятивного апарату у кожного виду має свої характерні особливості, і в деяких випадках близькі форми, які важко відрізняються за зовнішніми ознаками, можуть бути розпізнані саме по копулятивним органам самців.

Забарвлення крил метеликів може бути пігментного (залежить від містяться пігментів), оптичної (залежить від заломлення світла) і комбінаційної (поєднує два попередні типи забарвлення). Кожна пігментна лусочка містить в собі тільки один пігмент. Найбільш часто це меланін, що додає чорний і коричневий кольори, і ліпохроми каротиноїди - характеризуються світлочутливістю і обумовлюють жовто-зелену, жовту, буру, помаранчеву і червоне забарвлення . Флавоноїди забезпечують забарвлення жовтого, білого, червоного і коричневого кольорів . У білянок жовте забарвлення обумовлена ​​пігментом ксантоперіном і пуриновими підставами, що утворюються з накопиченої сечової кислоти . Виділяють два типи пігментів - дифузні і зернисті. Перші забарвлюють хітин, але у лусочок пігменти містяться в рельєфі, а хітинова пластинка часто позбавлена ​​пігменту або слабко забарвлена. Зернисті пігменти є тільки у представників сімейства білянки (Pieridae), і занурені в хітинову оболонку лусочок . Розташування різному пофарбованих лусочок на крилі закономірно і утворює складні малюнки, характерні для кожного виду, а часто і систематичної групи. Майже у всіх метеликів малюнок на лівій парі крил ідентичний малюнку правою, будучи його дзеркальним відображенням, але існує виняток - уранія мадагаскарська (Chrysiridia madagascariensis) з асиметричністю малюнка на крилах.

Тривалість життя деяких метеликів - усього декілька днів чи навіть декілька годин. Саме тому є види, які з'являються на світ без хоботка -вони нічого не їдять і живуть запасами, що їх накопичили гусениці. Та незалежно від того, скільки годин, днів або місяців живе дорослий метелик, на цій стадії він повинен виконати своє головне завдання - залишити після себе потомство. Самці метеликів гинуть відразу ж після спаровування. Самки живуть дещо довше. Після парування вони повинні знайти місце, що є придатним для відкладання яєць. Нерідко самка злучається кілька разів і робить не одну кладку. При відкладенні яєць метелики різних видів віддають перевагу певним видам рослин. Гусениці-монофаги, які можуть розвиватися тільки на одній рослині, є швидше винятком, ніж правилом. Щоб перетворитися на метелика, гусениця повинна добре харчуватися.
Протягом декількох тижнів гусениця линяє три-чотири рази, скидаючи стару, дуже тісну оболонку. Під час останньої линьки гусениця обертається на лялечку. Відомі лялечки метеликів, що розвиваються в ґрунті. Інші прикріпляються волокнами до нижньої сторони листка або до гілочок. Під твердою оболонкою організм гусениці розчиняється, за винятком декількох видів клітин, які дають початок тканинам дорослого метелика.

Лускокрилі Вінниччини

Райдужниця велика. Один з 3 видів роду у фауні України. Поширений в Українських Карпатах, Передкарпаття, Житомирській, Вiнницькій та Київській областях. Ареал охоплює лiсову зону Євразiї. Місця перебування це листяні та мішані ліси, лісові галявини й узлісся, вздовж берегів водойм. Чисельнісь уКарпатах і на Поділлі низька (0,1 - 5 особин на 1 га), в ін. регіонах зустрічаються поодинокі особини. Причиною зміни чисельності єруйнування біотопів виду (вирубування природних лісів, зміна породної структури, урбанізація), застосування пестицидів. Живляться соком берези, клена та ін. дерев, гусениці - листям верби й осики. Самка відкладає по 1 - 2 яйця (розвиваються 8 - 14 днів) на нижню поверхню листка або на кору гілки. Зимує гусениця 3-го віку у коконі з павутини та листя на гілці, на лялечку перетворюється у червні. Розвиток лялечки триває 2 - 3 тижні.Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику. Доцільно зберегти деревну та чагарникову рослинність, на якій розвивається райдужниця велика, зокрема вздовж водотоків; обмежити використання пестицидів, створити ентомологічні заказники в місцях перебування виду.

Мінемозина. Один з 60 видів роду; один з 2 європейських видів роду у фауні України. Поширений на свій території України, крiм Кримського п-ва. Ареал охоплює бiльшу частину Європи, Малу i Зх. Азiю, гiрськi райони Кавказу, Серед. Азiї i Пд. Алтаю, Казахстан i пд. райони Зх. Сибiру.Місце перебування-узлісся та галявини листяних і мішаних лісів, гірські луки, долини річок.Занесено до Європейського Червоного списку (1991). Охороняється у Луганському і Канівському природних заповідниках та Карпатському біосферному заповіднику. Доцільно створювати ентомологічні заказники у місцях зі значним антропогенним навантаженням - біля великих міст, у Донбасі, на півдні лісостепової зони.

Поліксена- єдиний вид роду у фауні України. Поширений майже по всiй тереторії України. Місця перебування- узлісся і галявини лісів, береги водотоків, надзаплавні тераси - місця зростання хвилівника звичайного. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та Європейського Червоного списку (1991). Слід створити ентомологічні заказники у долинах річок, особливо поблизу великих міст, через посилення рекреаційного навантаження на екосистеми.

Ендроміс березовий,шовкопряд березовий. Єдиний представник палеарктичного роду. Поширений в зоні мiшаних лiсiв (Волинська, Житомирська, пн. частина Київської та Чернiгiвська областi) i лiсостепова (Львiвська, Хмельницька, Вiнницька, пд. частина Київської та Харкiвська областi). Ареал охоплює лiсову i лiсостепову зони Євразiї. Місця перебування- молоді мішані ліси, особливо березняки, іноді вільшняки (з березою) вздовж річок. Чисельність незначна (поодинокі особини). Причиною зміни чисельності є хімічна обробка лісів протягом тривалого часу. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється як компонент біоценозів у природних заповідниках (зокрема. Канівському та Поліському). Доцільно у місцях перебування виду створити ентомологічні заказники.

Кропив’янка. Як і багато інших видів німфалід, має яскраве строкате забарвлення. Розмах крил досягає 50 мм. Вид поширений у Європі та помірних широтах Азії. Зимують на стадії імаго у різноманітних схованках (в дуплах та під корою дерев, в щілинах, часто в будинках), причому лише самиці, самці ж гинуть восени. Навесні самиці відкладають яйця (близько 200). Гусениці живляться кропивою - звідси й назва метелика, зрідка хмелем. Живуть у своєрідному гнізді, яке роблять, скріплюючи павутиною декілька листків. Перед залялькуванням розповзаються. В Україні дають одну генерацію на рік. На всій території свого ареалу вид має велику чисельність.

Червоний адмірал . Розмах крил до 6 см. Місце проживання - лісові узлісся, поляни, узбіччя доріг, луги, береги річок тощо. Часто спостерігається в антропогенних біотопах. Зустрічається по всій Європі та в помірних широтах Азії, Північна Африка, острови Атлантичного океану, північ Америки, Гватемала, Гаїті, Нова Зеландія. Зустрічається на всій території досліджуваного регіону. Вид схильний до динамічних коливань чисельності і в окремі роки спостерігається у вельми великій кількості. Є активним емігрантом.

Капустяний білан-метелик родини біланових. Широко розповсюджений в Україні. Зимують лялечки, прикріплені до cyбстрату за допомогою жовтого пояса. Заляльковування відбувається поблизу місць, де росла кормова рослина, на штамбах та гілках дерев, тинах, стінах будівель. Літ метеликів починається рано навесні, вони активні вдень. Яйця дозрівають на 5-7-й день після виходу самок із лялечок. Відкладає їх самка на нижній бік листків кормових рослин понад 15 шт. Плодючість самки - 250-300 яєць. Через 6-8 днів з яєць виплоджуються гусениці, які деякий час залишаються нерухомими, a потім починають об’їдати м’яку частину листка. Гусениці молодших віків групами живляться на нижньому боці листка, старших - на верхньому поодиноко. У пошуках їжі вони часто мігрують на далеку відстань. Стадія лялечки y літніх поколінь триває 8-17 днів. Протягом року розвивається 2-4 покоління. Повний цикл розвитку становить 26-32 дні.

Бражник тополевий. Поширений на всій території України. Ареал виду охоплює також Палеарктику та Близький схід.Бражник тополевий - великий (розмах крил 70-100 мм) нічний метелик, як правило, світло-сірого кольору. Зовнішній вигляд нагадує опале листя тополі - основного місця денного відпочинку цього метелика.

Павине око денне - метелик родини Німфаліди . Широковідомий завдяки своєму яскравому забарвленню та доволі великим розмірам (розмах крил до 5 см). Видову латинську назву метелик отримав в честь Іо- коханки Зевса, жриці Гери. Розповсюджений вид, зустрічається в помірному поясі Європи, Азії, в тому числі на Японському архіпелазі. Зимує в підвалах, печерах на стадії імаго, тому трапляється вже рано навесні, коли виходить зі схованок для відкладки яєць.

Поиск по сайту: