Підготовка легкоатлетів здійснюється шляхом навчання і тренування, які є єдиним педагогічним процесом, спрямованим на формування та закріплення певних навичок, досягнення високого рівня фізичного розвитку. Багаторічна підготовка легкоатлетів включає в себе фізичну, технічну, тактичну, теоретичну і морально-вольову підготовку. Фізична підготовка - підрозділяється на ОФП і СФП. ОФП - спрямована на рівномірний і гармонійний розвиток всіх м'язових груп, органів і систем людини, підвищення його функціональних можливостей. Різнобічність фізичної підготовки досягається здійсненням принципу многоборності в процесі тренування, застосуванням не тільки легкоатлетичних вправ, але і гімнастичних спортивних і рухливих ігор, ходьби на лижах, плавання та інших видів спорту. СФП - передбачає розвиток функцій всіх органів і систем, необхідних для успішного оволодіння технікою і підвищення спортивної майстерності. Вона здійснюється шляхом виконання спеціальних і підвідних вправ, їхня мета - підвищити силу і швидкість відштовхування при бігу і стрибках, швидкісну витривалість у бігу, потужність і швидкість заключного зусилля в метанні. ЗФП і СФП спрямовані на розвиток сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності, на підвищення рівня координації рухів, здатності до розслаблення. Сила - необхідна легкоатлетові будь-якої спеціалізації, але особливо при підготовці метальників. Засобами силової підготовки легкоатлетів є різноманітні вправи без снарядів, на снарядах і з обтяженнями. Широко використовуються штанга і тренажери, які дозволять вибірково розвивати окремі групи м'язів. Спеціальні силові вправи - для метальників - це метання обважнених снарядів, набивних м'ячів, для бігунів - піднімання диска від штанги (або мішка з піском) покладеного на коліно зігнутої ноги, різноманітні стрибкові вправи з обтяженнями і т.д. В основі рухів спринтера стрибуна, метальника лежать швидкість і сила, тому для розвитку сили треба віддавати перевагу швидкісно-силові вправи, команди виконуються у швидкому темпі. Проте використовуються вправи в повільному темпі, статичні і динамічні вправи. Швидкість - якість, яка лежить в основі більшості легкоатлетичних вправ. Від швидкості відштовхування в стрибках, від швидкості випуску снаряда залежить результат. Для розвитку швидкості застосовують біг на коротких відрізках з максимальною швидкістю, вправи з великою частотою рухів, спортивної гри. Для прояву швидкості, яка визначається рухливістю нервових процесів, дуже важлива гарна координація рухів, сила і еластичність м'язів, досконала спортивною технікою. Необхідно вміти виконати руху потужно, але без зайвої напруги. Розвиток швидкості - це багаторічний процес, який необхідно починати в дитячому віці, застосовуючи різноманітні рухливі ігри, а потім спеціальні вправи. У сучасній методиці тренування надзвичайно важливими є засоби і методи, спрямовані на подолання швидкісного бар'єру, який неминуче з'являється на певних етапах тренування. Тому необхідні вправи в полегшених умовах, біг по ухилу, метання полегшених снарядів. Вправи на швидкість рухової реакції. [6] Витривалість - потрібна і для виконання основного легкоатлетичного вправи і щоб впоратися з тим більшим обсягом тренувальної роботи який характерний для сучасної легкої атлетики. Розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Загальна - це здатність людини виконувати тривалу роботу малої і середньої інтенсивності. Спеціальна - для стрибуна на короткі дистанції. Наприклад: необхідно зберегти можливу швидкість протягом усієї дистанції. Для стрибуна - спеціальна витривалість потрібна для максимальної потужності відштовхування в процесі багатогодинних змагань. Основним засобом підвищення витривалості є біг на середні і довгі дистанції, де визначаються функціональні можливості організму спортсмена. Загальну витривалість розвивають зазвичай у підготовці періоду. Розвиток спеціальної витривалості проводиться переважно на весняному етапі підготовчого періоду та в змагальний. Основний засіб розвитку спеціальної витривалості - систематичне і багаторазове виконання спеціальних вправ і основного легкоатлетичного вправи. Гнучкість - якість, що залежить від рухливості в суглобах, еластичності зв'язок, сухожиль і м'язів. Особливо необхідно стрибунам і бар'єриста. У легкій атлетиці від рухливості в суглобах залежить можливість виконувати руху з більш широкою амплітудою, успішно освоювати техніку бігу, стрибків і метань. Гнучкість розвивається в процесі ОФП, здійснюється за допомогою вправ, які виконуються з поступовим збільшенням амплітуди, кількості повторень і швидкості рухів. Спритність - визначається вмінням спортсмена координувати свої рухи, вирішувати ті чи інші рухові завдання. Біг, бар'єрний біг, стрибки, метання розвивають спритність. Особливі засоби - акробатичні вправи, вправи на гімнастичних снарядах, різноманітні стрибки. Вправи у спритності застосовуються переважно на перших етапах багаторічної тренування, в підготовчому періоді. Але необхідно вміти виконувати вправи без зайвої напруги, приділяти увагу на виховання здатності легкоатлета до розслаблення. Цій меті служить масаж, спеціальні вправи на розслаблення, плавання. Наприклад: у бігу після прискорення з великою швидкістю застосовується розслаблений біг по інерції. У ОФП і СФП лежить комплексний розвиток фізичних якостей. Фізична підготовка проводиться щодня і систематично. Вправи на гнучкість, швидкість, спритність, для розвитку сили включає в підготовку частина заняття. Спеціальні заняття для вдосконалення сили в підготовчому періоді проводять 2 рази на тиждень. Вправи для розвитку швидкості застосовуються 3-4 рази на тиждень. Вправи для вдосконалення гнучкості краще виконувати щодня. Вихованню витривалості приділяють не менше 2-3 днів на тиждень у формі кросової підготовки. ОФП - більше часу відводиться роботі з дітьми, підлітками, новачками і менше в тренуванні дорослих. СФП - слід приділяти більше часу з заняттями дорослих, кваліфікованими спортсменами і менше на тренувальних заняттях з дітьми. Технічна підготовка. Під технічною підготовкою розуміється оволодіння технікою видів легкої атлетики та її вдосконалення. В основі оволодіння спортивною технікою лежить утворення умовно-рефлекторних зв'язків, вироблення динамічного стереотипу і утворення на цій базі того чи іншого рухового досвіду. Це досягається багаторазовим повторенням рухів. Необхідно постійно ускладнювати руху, які можуть встановити правильну і стійку координаційну зв'язок між технікою рухів і нервово-м'язової діяльністю. Багаторазове виконання вправ веде до автоматизації рухової навички, але необхідний контроль за технікою. Легкоатлет повинен подумки відновити ритм і характер рухів. Після виконання вправ оцінювати ступінь збігу уявного образу з виконанням рухових дій. Тактична підготовка. Вчити спортсмена вести спортивну боротьбу на змаганнях, правильно оцінювати свої можливості та можливості противника, уміло пристосовуватися до змагальних умов, використовувати їх для перемоги. В основі тактичної майстерності лежить добре володіння технікою, сильна воля, високий рівень розвитку фізичних якостей. Знання для тактичних дій набувають шляхом читання спеціальної літератури, спостереження за досвідченими спортсменами, перегляд кінофільмів тощо, участь у змаганнях. Теоретична підготовка. Озброює спеціальними знаннями, необхідними для вирішення завдань спортивного тренування. Необхідно знати основи навчання і тренування, вміти планувати тренування, знати правила суддівства змагань, вести самоконтроль, першу медичну допомогу. Морально-вольова підготовка. Працьовитість, вміння долати труднощі, відмова від шкідливих звичок, виконання режиму. Воля полягає в процесі подолання труднощів (заняття в дощ, біг на важкому грунті), вміння долати втому. Краща школа виховання волі - це змагання. Елементи змагань потрібно частіше включати в тренувальні заняття, особливо з юними легкоатлетами. Заняття "хто вище", "хто далі", "хто швидше", можна ставити займаючись стрибками, бігом, метанням. У практиці занять у шкільних секціях необхідно регулярне проведення естафет, найпростіші змагання за елементами фізичної підготовки, різноманітним стрибків. Найчастіше проводиться командні змагання, де спортсмен відчуває відповідальність не тільки за себе, а й за команду. Засоби і методи тренування. Основний засіб у навчанні - практичне виконання вправ з 5 груп: основні, загально, спеціальні, що підводять, допоміжні. 1. Основні вправи - для спеціалізації легкоатлетів. 2. Загальноосвітні вправи - виконуються спочатку уроку (для розминки) сприяють подальшому, більш ефективному виконанню основних вправ. Загально-розвиваючі вправи - важлива роль відводиться в молодших класах. Вправи з різними предметами - спрямовані мечами, гантелями, ядрами, списами, скакалками, на снарядах (гімнастичних), особливо цінні в силу їхньої емоційності та ефективності. 3. Спеціальні вправи при навчанні - застосовуються з метою розвитку рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості, швидкості, реакції, стрибучості, а також для вдосконалення техніки легкоатлетичних видів. 4. Рухливі вправи - близькі по координаційній структурі до основних. Вони покращують кончини про техніку і сприяють більш успішному оволодінню технікою основних вправ. Виконуючи ускладнені підбивають вправи використовуються і для усунення помилок. 5. Допоміжні - заняття іншими видами спорту (боротьба, гімнастика та ін) [7] Навчання починається з пояснення і показу. Пояснення - має бути коротким і образним. Займають повинні отримати найбільш правильне уявлення про основи техніки вправи. Говорити потрібно лише про те, що важливо на даний момент, що попереджає виникнення помилок. Перед черговим вправою і в процесі його виконання не обходимо повторно нагадувати і підказувати. Успішність навчання багато в чому залежить і від того, як учень розуміє завдання. Зразковий показ - дає найбільш правильне уявлення про зміст вправи про його просторово - часових характеристиках. Показ здійснюється на оптимальних швидкостях, але складні вправи корисно демонструвати на уповільненій швидкості, при якій акцентувати увагу на найбільш важливих і важких елементах техніки. Використання наочних посібників - кінокольцовок, кінограм сприяє створенню правильного уявлення про руховому дії.
