Ідіографічний підхід до особистості

Єгорова М.С. Психологія індивідуальних відмінностей. - М.: Планета дітей, 1997. -328с.

Глава 12. Ідіографіческій аналіз індивідуальності

Два підходи до дослідження психологічних явищ.

Методи ідіографічного дослідження індивідуальності.

2.1. Аналіз профілів психологічних рис.

Біографічний метод.

Узагальнення документальних матеріалів.

Етологічне дослідження.

Феноменологічні методи оцінювання індивідуальності.

Практично все, про що говорилося досі, являє собою загальні правила, універсальні закономірності формування і прояву індивідуальних відмінностей. Порівнюючи групи людей, можна з'ясувати, наприклад, з якими психологічними особливостями пов'язаний, в середньому, соціально-економічний статус. Зіставляючи психологічні та психофізіологічні характеристики, можна визначити, як, в середньому, взаємодіють особливості, що відносяться до різних рівнів в ієрархії психологічних властивостей. Досліджуючи співвідношення між рисами особистості, що розрізняються по рівню узагальненості, можна вибудувати структуру цих рис, яка, в середньому, характеризує особистісну сферу людини.

Дослідження загальних закономірностей і їх варіацій є головним завданням традиційних експериментальних досліджень і являє собою так званий номотетический підхід, назва якого походить від грецького слова «νόμος», що означає "закон" ("Номо-тітці" - встановлювати закони).

Іншим підходом або, вірніше, іншою традицією дослідження індивідуальності є ідіографіческій аналіз, мета якого полягає в описі особливостей конкретної людини (грецьке слово "ідіос" (ίδιος), від якого походить назва цього підходу, означає "своєрідне", "належне комусь" , а слово "ідіографіческій" - "описує своєрідність, особливості").

Палій. Для позначення дослідницької спрямованості природних наук, що вивчають загальні закони існування матерії, характерним є номотетичний підхід (від грец. νόμος – закон; номотетичний – такий, що має відношення або має справу з абстрактним, універсальним або загальним); для наук про культуру і людину, що вивчають одиничні факти, доцільнішим є ідіографічний підхід (грец. ίδιος – особливий, своєрідний, самобутній, незвичайний; від грец. γράφω – пишу, креслю, малюю, зображаю). Між цими двома підходами існує непримиренна суперечність. Наукові узагальнення, що мають форму законів, прийнято вважати номотетичними. Проте для того, щоб ці закони мали прогностичне значення, вони мають бути застосовні до конкретних випадків, а одиничні випадки (ідіографічний аналіз) можуть не підкорятися загальним законам.

Ідеографічний (від грец. ίδέα – образ, поняття) – підхід, що ґрунтується навколо однієї (або кількох) ідеї. (Вставка моя. А.П.)

Палій

Послідовники ідіографічного підходу вивчають унікальні, а не універсальні феномени. Оскільки визнано, що кожна людина неповторна, психолог повинен користуватися такою теорією і такими методами, які зберігають і виявляють індивідуальні відмінності. В ідіографічній психології віддають перевагу дослідженням, які проводять у повсякденних ситуаціях.

У своєму розвитку психологія, як і решта наукових дисциплін, пройшла (точніше, в процесі проходження) три етапи: донаукового знання, природничо-наукового пізнання і гуманітарної парадигми. Донаукове знання характеризується переважанням методу спостереження, накопиченням життєвих знань і невисоким рівнем узагальнення. Природничо-наукова парадигма проголошує необхідність встановлення причинно-наслідкових закономірностей при опорі на дані експерименту й узагальнює ці закономірності. Підхід, що відображає загальні властивості явищ, називають номотетичним(номотетичний – у перекладі із старогрецької означає: такий, що має відношення або має справу з абстрактним, універсальним або загальним;будь-яка наукова або філософська система такого напряму називатиметься номотетичною; протиставляється ідеографічному).Генезис властивостей і закономірностей при цьому враховується не завжди. Ігнорування окремих наукових “подій” розглядається звичайно як свідчення молодості науки, для якої одиничний феномен цінний тоді, коли може виявитися представником певного типу явищ, може привести до відкриття загального принципу або закономірності. Тому одиничне має відносну цінність для розвитку пізнання.

Гуманітарна парадигма, на противагу цьому, зосереджується на унікальності даного явища, не ставлячи перед собою завдань статистичного підтвердження достовірності даних. Підхід, що стверджує як основну цінність індивідуальні особливості явища, називають ідіографічним (ідіо – складова частина слова, в перекладі із старогрецької що означає своєрідний). Загальне значення: щось особливе, часткове, індивідуальне; ширше значення: унікальне або відмінне від іншого; ідіографічний – стосується або має справу з чимось конкретним, індивідуальним, унікальним; психологічна система або теорія з такою орієнтацією називається ідіографічною.

У психології XX ст. наукова діяльність видатного американського персонолога Гордона Оллпорта(1897–1967) найчастіше пов’язується з ідіографічним підходом. За висловом Олпорта, “психологія стане більш науковою (тобто більш здатною робити прогнози), коли навчиться оцінювати одиничні тенденції у всій їх справжній складності і коли вона буде в змозі сказати, що стане з коефіцієнтом інтелекту (IQ) даної дитини, якщо обстановка, в якій вона знаходиться, зміниться певним чином”. Підхід Олпорта вимагає глибокого і постійного інтересу до вивчення й аналізу одиничного випадку протягом тривалого проміжку часу; лонґітюдні дослідження стають необхідністю.

Диференціальні психологи, які стоять на позиціях ідіографічного підходу, надають перевагу вивченню унікальних, а не універсальних феноменів. Оскільки визнається, що кожна людина унікальна, психолог повинен користуватися такою теорією і такими методами, які зберігають і виявляють індивідуальні відмінності. Крім того, має місце спроба надати кожному випробовуваному можливість говорити на його власній мові, зберегти смисли, що підтримують життя конкретних людей у цьому світі, і зафіксувати ці сенси і суб’єктивні переживання за допомогою відносно неструктурованих, неформальних (open-ended), проективних й інтерпретаційних методів. У поєднанні з іншими методами і підходами, як непомітні і непрямі вимірювання особистості, використовуються також особисті документи і біографії, що дозволяє провести своєрідну тріангуляцію (потрійного вимірювання) індивідуума. В ідіографічній психології віддається перевага натуралістичним дослідженням, що проводяться в повсякденних ситуаціях спостережуваних людей.

«Диференціальна психологія лише тоді матиме перспективу досягти фази спокійного розвитку, коли вона емансипується від науки, що її породила, – загальної психології», – писав В. Штерн у 1911 році. Можна сказати, що зараз це вже відбулося. І тут абсолютно неминучим виявляється історичний підхід – розгляд явища в його становленні, аналіз і прогнозування наслідків.

Панування гуманітарної парадигми свідчить про зрілість наукової дисципліни і спостерігається не тільки в науках про суспільство і людину, але і в науках про природу. Сучасна психологія дозволяє собі прямувати до психографії, пізнання – до розуміння й опису. Таким чином, диференціальна психологія природно виділилася із загальної психології, в рамках якої вона існувала тривалий час під ім’ям психології індивідуальних відмінностей. Оскільки значущість особливого у загальному стає все більшою, то й метою вивчення стає індивідуальність (порівняйте з марксистським визначенням особистості не як абстракту, властивого окремій людині, а як сукупності суспільних відносин).

Ідіографічний підхід до особистості

(навч. пос.)

У психологічних науках історично сформувались номотетичний та ідіографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.

На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.

Ідіографічний підхід (грец. idio – особливий і graphō – пишу) – метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз и внутрішньої структури з метою дослідити неповторність і унікальність суб'єктної організації.

Ідіографічна наука будується на ретельному аналізі одиничних фактів, формулюючи інтерпретаційні твердження, застосовні тільки до даного конкретного випадку або до класу феноменів, які представлені цим випадком (наприклад, когнітивно-стильовими). Ідіографічні інтерпретації ґрунтуються на особливостях кожного даного випадку. Їх домагання на обґрунтованість спираються на потужність описів, що створюються конкретним дослідником. У цих описах прагнуть зафіксувати різні ракурси вивчених фактів. Передбачається, що різні інтерпретації, мабуть, мають сенс і значущість в різних реальностях. Будь-яка інтерпретація складається під впливом місцевої специфіки і взаємодій між дослідником і досліджуваним об'єктом.

Номотетичний підхід спирається на твердження, що наукові закони можуть формулюватися тільки статистично, шляхом вивчення й аналізу великої кількості випадків, відібраних методом рандомізації*. Передбачається, що номотетичні висновки не пов'язані ні з часом, ні з контекстом. Вони також не залежать від специфіки цього конкретного контексту або випадку.

*Рандомізація (рос. рандомизация, англ. randomization, hashing, нім. Randomisation f) – розташування об’єктів у випадковому порядку. Застосовується, наприклад, для вибору порядку слідування окремих дослідів при плануванні експериментів тощо.

Рандомізація дозволяє нівелювати систематичні (напр., періодичні) впливи факторів, що не контролюються. У медицині – процес розподілу суб'єктів клінічного випробування за основними і контрольними групами випадково, що дозволяє звести до мінімуму систематичну помилку та упередженість.

Два цих ракурсу розгляду індивідуальних відмінностей були позначені, фактично, в найперших роботах, присвячених проблемам вивчення відмінностей між людьми - у статті «Про психології індивідуальних відмінностей» (1900) і в книзі (с. 273 ↑) «Диференціальна психологія» (1911) Вільяма Штерна. Однак аж до сьогоднішнього дня право ідіографічного підходу як наукового методу пізнання не є загальновизнаним, а співвідношення номотетичного і ідіографічного підходів описується в термінах, що підкреслюють їх відмінність. Кажуть, наприклад, про дихотомії номотетичного-ідіографічного або про протиріччя між номотетіческім і Ідіографіческім підходами. Чи є це протиріччя і, якщо є, то в чому воно проявляється, і буде розглянуто в даній главі.

Поиск по сайту: