Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Стаття 95. З’ясування достовірності показань свідка



1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи як свідоцтво репутації, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

 

Стаття 96. Показання з чужих слів

1. Показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо вони є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний врахувати:

1) значення пояснень, показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів із інтересами особи, яка надала ці показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

3. Суд має право визнати неможливим допит особи, лише якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване статтею 63 Конституції України право, або не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) не з’являється до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

5. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

Речові докази і документи

Стаття 97. Речові докази

1. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті.

 

Стаття 98. Документи

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

3. Сторона, потерпілий зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документу є сам документ або його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

4. Дублікат документу (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документу можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документу втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документу не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документу знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона, потерпілий має право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді, а на вимогу суду зобов’язана надати документи у повному обсязі;

7. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.

 

Стаття 99. Вирішення питання про речові докази і документи

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 157-163, 167-171 цього Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою документа та виготовленням його дублікату.

4. Документ повинен зберігатися протягом всього часу кримінального провадження. За клопотанням власника документа, слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документу, а при необхідності – його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

5. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, і повинні зберігатися до набрання ним законної сили. При цьому:

1) знаряддя вчинення злочину, які належать обвинуваченому, конфіскуються, а якщо вони не мають ніякої цінності і не можуть бути використані - знищуються, а у разі необхідності - поміщаються до криміналістичних колекцій експертних установ;

2) речі, які вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не являють ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом кримінально-протиправних діянь, повертаються законним володільцям, а в разі не встановлення їх - в установленому Кабінетом Міністрів України порядку передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, звертаються в доход держави;

6) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

6. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання законної сили рішенням суду.

 

Висновок експерта

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.