Участь України в міждержавному обміні робочою силою

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в між­народний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масового безробіття.

На 1 січня 2003 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила в Україні 2059,5 тис., або 9,1 % загальної чисельності працездатного населення (розрахунки проведено за методологією Міжнародної організації праці). За деякими оцінками, цей показник набагато вищий і становить майже 15% працездатного населення. А з урахуванням так званого прихованого безробіття цей показник сягає від 30 до 45 % загальної чисельності зайнятих.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, які покинули Україну в 1990 р., 92 % виїхали в Ізраїль. У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне про­живання отримали 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис., а в 1989 р. — 50 тис., у 1990 р. — 95,4 тис. Правда, в 1991 р. цей показник упав до 50 тис. чол. Стабілізація і навіть скорочення кількості тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, свідчить, з одного боку, про певну вичерпаність ресурсів етнічної еміграції, а з іншого — про посилення обмежувальної імміграційної політики країн-реципієнтів.

У 2003 р. чисельність мігрантів з України становила 786 тис. чол. (у 1994 р. — 550 тис. чол.). До країн далекого зарубіжжя прямував кожний третій мігрант. Упродовж останніх найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в країни СНД (40 647 осіб в 2003 р.).

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном в період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд. Їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отримують її.

Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

Головні чинники масової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;

• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, нама­гається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);

по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.

Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямований відбір наших земляків, їх професійну підготовку й перепідготовку на місці до виїзду за кордон, відслідковувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, незалежно від того, в якій країні вони перебувають.

Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.

Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СГТ, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:

по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

В 2003 р. кількість іноземних громадян, які працювали в Україні, становила близько 32 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізмуїїдержавного регулювання.

ГЛОСАРІЙ

Державна міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну чи з неї.

Еміграція – це виїзд населення за кордон.

Зайнятість – сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Імміграція – це в’їзд населення із-за кордону.

Людський капітал – досвід і знання, набуті індивідами в процесі освіти, спеціальної підготовки або трудової діяльності.

Міжнародна міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення через кордони країни.

Міжнародна організація праці (МОП) – заснована у 1919 році, а з 1946 р. є спеціалізованим закладом ООН. До складу МОП входять 150 держав. МОП регулює трудові відносини: сприяє забезпеченню соціальної справедливості для трудящих, розроблює трудові стандарти, регламентує питання соціального страхування та забезпечення тощо.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) – заснована у 1949 році як Міжнародна організація зі справ біженців (МОБ), пізніше її повноваження були розширені, і з 1989 р. вона перейменована у МОМ. До неї входять 81 держава, 46 з яких – члени, 35 – спостерігачі. МОМ здійснює регулювання міжнародних міграційних процесів і захист прав мігрантів.

Праця – фактор виробництва, фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Рееміграція – повернення на батьківщину населення, що раніше емігрувало.

Світовий ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Питання для самоконтролю

1. У чому відмінність понять “еміграція” та “імміграція”?

2. Які основні функції МОП?

3. Особливості державної міграційної політики західноєвропейських держав?

4. У чому полягають особливості І та ІІ стадій розвитку сучасної трудової міграції?

5. Назвіть світові центри притягання іноземної робочої сили.

6. Міжнародні організації, що регулюють міжнародні міграційні процеси.

7. Назвіть рівні регулювання міжнародних міграційних процесів.

8. Позитивні та негативні наслідки міграції робочої сили для країн-експортерів та країн-імпортерів.

9. Чим характеризується сучасний етап міграційних процесів.

10. Назвіть основні фактори посилення міграційних процесів в Україні.

план семінарського заняття

1. Міжнародна міграція робочої сили як форма МЕВ.

2. Сучасний стан міжнародної міграції.

3. "Відплив умів", його причини, напрямки, кількісна та якісна оцінка.

4. Формування і розвиток світових ринків робочої сили.

5. Форми регулювання міжнародних міграційних процесів.

6. Україна у світових міграційних процесах.

Література

Основна

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - с. 102-114.

2. Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.

3. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М., 1997. - с. 321-340.

4. Международные экономические отношения. Учебник. / Под общ. ред. В.Е.Рыбалкина. - М., 1998. - с. 149-164.

5. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.

6. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці,"Рута", 1996. - с. 116-125.

Додаткова

1. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с анг. / Общ. ред. и пред. О.И. Ивановой. - М.: Прогресс, 1992 с. 427-443.

2. Международные экономические отношения. Под общ. ред. Р.И. Хасбулатова и др.- М.:, "Новости", 1991. - т.1, с. 263-269.

3. Основы внешнеэкономических знаний /Под ред. И.П. Фаминского и др., -М.: Международные отношения, 1990.- с. 128-130.

4. Вишневская И. Рынок труда: основные тенденции. Тенденции мирового экономического развития. Приложение к журналу "Мировая экономика и международные отношения". Обзор за 1990г. и начало 1991г.

5. Никифорова А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Международные отношения, 1991. с. -180.

6. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фран. /Общ. ред. Н.С. Бабинцевой. - М.: Прогресс, Универс., 1994. - с. 46-48.

7. Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії. – К.: Академпресс, 1997.

8. Романюк М. Міграція населення України: національні орієнтири та територіальна диференціація механізму регулювання. // Економіка України, 1999.

9. Семенов К.А. Международные экономические отношения. Курс лекций. - М.: Гардарика, 1998. - с. 104-117.

Додатки

1. Міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення за межі країни. Як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту і пропозиції.

Поиск по сайту: