Вимоги до виробничих приміщень. Тема: Кишкові вакцини
Тема: Кишкові вакцини
ПЛАН
1. Загальна характеристика кишкових вакцин.
2. Вимоги до виробничих приміщень, обладнання, техніки безпеки.
3. Виробництво: а) корпускулярних вакцин;
б) очищенного Vi-антигену;
в) вакцин з комплексних антигенів.
г) дизентерійних вакцин
4. Етапи контролю корпускулярних вакцин.
1.
Кишкові інфекції характеризуються фекально-оральним механізмом передачі. Рівень захворюваності регулюється більше швидкістю зараження, ніж імунітетом населення. Головне значення в боротьбі з кишковими інфекціями належить санітарно-гігієнічним заходам, які можуть знизити рівень захворюваності, порушивши механізм передачі інфекції.
Засоби і методи практичної імунології, пов’язані з приготуванням і застосуванням кишкових вакцин, суттєво змінились залежно від рівня наукових уявлень. Імунологічна активність препаратів залежить від ряду факторів: властивостей вихідних культур, умов їх вирощування на штучних і природних середовищах, методів обробки мікробних суспензій і виділення з них протективних антигенів.
Специфічна активність вакцин визначається перш за все повноцінністю їх антигенної структури: капсульного Vi-антигену, соматичного О-антигену і джгутикового Н-антигену.О- та Vi-антигени відіграють основну роль в забезпеченні антиінфекційного і антитоксичного імунітету, однак найбільшою епідеміологічною ефективністю володіють ті черевнотифозні вакцини, які поряд з О- та Vi-антитілами індукують формування Н-антитіл.
У світовій практиці для профілактики кишкових інфекцій використовують ряд вакцин, які відрізняються за принципами добування (вбиті – корпускулярні або хімічні і живі) і за методами проведення вакцинації (парентеральні, ентеральні, аерозольні). Регламнтовно 2 типи тифо-паратифозних вакцин: корпускулярні (нагріта і спиртова, збагачена Vi-антигеном) і хімічні (тифо-паратифозно правцева вакцина ТАВte і її варіанти). Для імунотерапії застосовуються також дизентерійні вакцини.
У світовій епідеміологічній практиці до 40-х рр. ХХ ст. були найбільш поширені гріті вакцини. Прогрівання мікробних суспензій у заданих умовах дозволило отримувати достатньо ефективні, хоча і високореактогенні препарати. З 1946 р. Фелікс і В.А. Чорнохвостов запропонували стерилізацію і консервування мікробних суспензій спиртом.
Потім виникло питання про підвищення вмісту Vi-антигену у вакцинних препаратах. Для О-антигену можливість підвищення дозування обмежена його високою токсичністю, яку поки що не вдається суттєво знизити без пошкодження імуногенної активності. Що стосується Vi-антигену, то він може бути виділений у відносно нетоксичній високоімуногенній формі.
Наряду з грітими і спиртовими вакцинами, збагаченими Vi-антигеном широко використовують суху корпускулярну ацетонову вакцину, отриману при інактивації культур дією ацетону. Вона є більш ефективною, тому що володіє О- , Vi- та Н-антигенною активністю.
Для профілактики тифо-паратифозних захворювань широко застосовуються хімічні вакцини із комплексу проективних антигенів, виділених з мікробних культур відповідних збудників. При виділенні антигенних комплексів використовували метод триптичного протеолізу, модифікувавши відому схему Райстріка і Топлея.
У цих вакцинах полегшується можливість асоціації антигенів, виділених із декількох збудників, при взаємному підсиленні імунологічної активності. Хімічні вакцини готують у сорбованій формі; при цьому наявність сорбенту забезпечує вплив ад¢ювантного ефекту і певну ступінь детоксикації антигенів. Суттєво зменшується безпосередня реакція прищеплених на розчинні токсичні баластні компоненти і одночасно зростає тривалість антигенного подразника завдяки поступовій ресорбції антигенів з утвореного депо. Остання обставина дозволила відмовитись від двократної імунізації; належний захисний ефект досягається при однократному введенні хімічної вакцини, що є їх важливою перевагою.
У наш час регламентовано використання наступних кишкових вакцин:
При виробництві вакцин необхідно використовувати блок ізольованих приміщень. Стіни і стеля повинні бути пофарбовані масляною фарбою або викладені плиткою, підлога – викладена плиткою або вкрита лінолеумом.
Приміщення повинно бути забезпечено витяжними шафами. Приміщення повинні бути розміщені залежно від послідовності технологічного потоку. При виробництві хімічних вакцин функціонують: блок вирощування і ферментації, блок осадження та діалізу (при відсутності централізованого відділу ліофільного висушування), блок зведення вакцини і розливу, блок ліофільної сушки.
Блок приміщень, в якому здійснюється робота з живими культурами, і його система вентиляції повинні бути повністю ізольованими. У відповідності з характером технологічних операцій, що проводяться в окремих приміщеннях, останні повинні бути обладнані бактерицидними лампами БУВ розраховуючи 50 Вт потужності на кожні 10 м3 об’єму приміщення. Виробничі приміщення повинні мати гарячу і холодну воду, газ, зжате повітря, вакуум і витяжні шафи. У бокс-реакторну з передбоксником повинні бути підведені додатково: пар, дистильована вода і система подачі бульйону із відділу поживних середовищ. Виробниче відділення повинно мати бокси для розливу вакцин, термостатні кімнати (на 37° і 40°С), автоклави для знешкодження заразного матеріалу, приміщеннями для мийки і підготовки посуду. Обов’язковий віварій для імунізації та зараження тварин