Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

СУЧАСНИЙ СТАН ІНСТИТУТУ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ



Із моменту здобуття незалежності Україна стала на шлях глибоких перетворень, у яких головне місце посідають фінансово-кредитні відносини. Для структурної перебудови господарства Україна гостро потребує інвестицій.

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг, під яким у загальному сенсі розумієтьсяпередача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності.

Процес переходу до ринкових відносин зумовлює пошук нових шляхів вирішення проблем, пов’язаних із перехідними етапами розвитку економіки.

У зв’язку із появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками було переглянуто кредитну політику, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Проте, це суттєво звузило коло клієнтів і для виходу із теперішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як такі, що мають порівняно низький ступінь ризику.

Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

1. зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;

2. підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;

3. підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

4. загальне збереження ліквідності підприємств;

5. створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці. По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій, і розвитку малого та середнього бізнесу завдяки більшій доступності лізингових операцій порівняно з іншими інструментами запозичень. Окрім того, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторинного ринку багатьох видів техніки.

Відомо, що гарантією та запорукою успішного розвитку будь-якої підприємницької діяльності є її надійне правове забезпечення. І навпаки, правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, що стримує підприємницьку ініціативу. Лізинговий бізнес не є винятком.

Тому важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

Проблемою для аналізу та регулювання ринку лізингу є відсутність офіційної статистики щодо обсягів проведення лізингових операційсуб’єктами господарювання, як в цілому в економіці, так і в окремих галузях: відсутня повна інформація про обсяги вітчизняної і імпортної техніки, наданої в лізинг, в які галузі спрямовується ця техніка тощо.

Ситуація ускладнюється тим, що значна частина операцій, які вважаються лізинговими, є по суті продажем на виплат (розстрочкою), і навпаки, операції, що де-факто проводяться за лізинговими схемами, через несприятливе законодавче середовище оформлюють договорами купівлі-продажу із розстроченням платежів або договорами оренди (за даними Державного комітету статистики, станом на 1 січня 2004 р. в Україні було зареєстровано 161 суб’єкт господарської діяльності з основним видом діяльності за КВЕД 65.21.0 „Фінансовий лізинг” та 268 суб’єктів господарської діяльності з контекстом назви „лізинг”. Однак насправді послуги фінансового лізингу надає набагато менше компаній).

Зменшення обсягів лізингових операцій відбувалося на тлі сприятливої макроекономічної ситуації в Україні: ВВП постійно зростав починаючи з 2000 р., значними темпами збільшувалися інвестиції. Той факт, що вага банківських кредитів у джерелах інвестицій підприємств швидко зростала надає підстави вважати, щорозвиток лізингу стримують не структурні проблеми в економіці, а специфічні проблеми регуляторного середовища ринку лізингу.

Надійне правове забезпечення лізингових відношень – гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків – незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.

Останнім часом у цивільному праві низки зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких – було прийнято відповідні законодавчі акти.

За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

  • країни, я яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);
  • країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” – Англія, Австралія);
  • країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит – оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р.

Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

  • устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;
  • орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;
  • опціон на право наступної покупки устаткування є обов’язковим.

Лізинг нерухомості також визначається Законом 1966 р., відповідно до якого у Франції було створено товариства по операціях із нерухомістю у сфері промисловості та торгівлі. Цим компаніям надаються істотні податкові пільги. Звичайна угода по лізингу складає 15-20 років. До об’єкту договору лізингу відноситься земля.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб’єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь-який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці, вищезазначені умови, містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

  • умова про „спокійне” володіння майном лізингоодержувачем протягом всього строку дії договору;
  • умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;
  • умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоодержувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

В англійському праві договори лізингу та майнового найму належать до групи відносин, які називаються залежним утриманням.

Договір лізингу ніколи не може перерости у договір купівлі-продажу, у нього ніколи не включається опціон (документ, який засвідчує право придбати або продати певне майно на визначених умовах у майбутньому). Договір лізингу в Англії не відноситься до різновиду договору оренди (звичайної).

Ознаки договору лізингу в Англії:

  • він укладається на термін, не менший 75% терміну амортизації;
  • у ньому передбачається повна чи практично повна виплата вартості устаткування.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей – збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.

Перше судове рішення в Німеччині, у якому йшлося про лізинг та містилося його визначення з метою оподаткування, було прийнято Федеральним фінансовим судом 26 січня 1970 р. і відоме під назвою „Рішення про лізинг”. Воно було взято за основу при розробці законодавчого акту, прийнятого 19 квітня 1971 р. і названого Постановою про лізинг рухомості. Відповідно до її умов договором фінансового лізингу є договір, укладений на певний строк, протягом якого він не може бути розірваний однією зі сторін, а періодичні платежі, внесені протягом цього періоду користувачем, повинні покрити витрати на придбання чи на виробництво устаткування, а також інші можливі витрати, що понесла лізингова компанія.

В акті перелічуються 4 ознаки, за якими визначається договір лізингу:

1. основний термін контракту – від 40 до 80% терміну амортизації;

2. вартість опціону повинна співвідноситися з вартістю устаткування на момент реалізації опціону;

3. періодичні платежі за відновлений термін договору лізингу (якщо це має місце) повинні бути номінальними;

4. якщо предметом лізингу є спеціальне устаткування, необхідне тільки користувачу, то „економічним” власником такого устаткування буде вважатися користувач. Тут законодавець проводить розмежування права власності на економічну і юридичну власність: юридичним власником виступає лізингодавець, а економічним (несе зобов’язання по утриманню та обслуговуванню майна) є лізингоодержувач.

Доречно відмітити, що становище із лізингом у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії і Росії. Згідно зі звітом LEASEUROPE найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Великобританію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп’ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%).




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.