Загальні збори громадян

Нормативно-правова база.

З погляду норм законів найбільше можливостей для співпраці з органами місцевого самоврядування має така організаційно-правова форма, як ОСН (органи самоорганізації населення). Закон про ОСН передбачає такі меха­нізми для співпраці:

1. Право вносити пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць і проектів місцевих бюджетів. Такі пропозиції підля­гають обов'язковому розгляду відповідними радами (див. статтю 14 За­кону про ОСН).

2. Делеговані повноваження. Відповідні ради можуть делегувати ОСН частину своїх повноважень з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Таким чином забезпечується спільна участь у вирішенні проблем міс­цевого розвитку (стаття 15 Закону про ОСН).

3. Право брати участь у засіданнях відповідних місцевих рад та їхніх ви­конавчих органів, що стосуються їхньої діяльності, а також під час роз­гляду питань, ініційованих органом самоорганізації населення, з правом дорадчого голосу (стаття 27 Закону про ОСН).

Деякі інструменти для співпраці громад з владою передбачено Законом про місцеве самоврядування: місцевий референдум; загальні збори громадян; місцеві ініціативи; громадські слухання.

Місцевий референдум.

Відповідно до статті 7 Закону про місцеве самоврядування:

1. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою пи­тань місцевого значення через пряме волевиявлення.

2. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, що за Кон­ституцією України, цим та іншими законами належить до відання місцевого самоврядування.

3. Рішення, прийняті місцевим референдумом, обов'язкові для виконання на від­повідній території.

Процедура проведення місцевих референдумів занадто складна і витратна. Тому її застосування для вирішення дрібних питань місцевого розвитку не­доцільне.

Загальні збори громадян.

Відповідно до статті 8 Закону про місцеве самоврядування загальні збори громадян за місцем проживання є формою їхньої безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

Рішення загальних зборів громадян органи місцевого самоврядування враховують у своїй діяльності (стаття 8 Закону про місцеве самоврядуван­ня). Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом і статутом територіальної громади.

Відповідно до статті 9 Закону про місцеве самоврядування члени терито­ріальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку міс­цевої ініціативи) будь-якого питання, що належить до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради ви­значається представницьким органом місцевого самоврядування або ста­тутом територіальної громади. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради в установленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на від­критому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань міс­цевої ініціативи.

Громадські слухання.

Відповідно до статті 13 Закону про місцеве самоврядування територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депу­татами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядуван­ня, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції з питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Пропозиції, внесені за результатами громадських слухань, підлягають обо­в'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організа­ції громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Загальна вада всіх цих механізмів — відсутність належного врегулювання їх застосування на рівні закону. Як видно з інформації, наведеної нижче, головним чином відповідні питання врегульовують у статутах територіаль­них громад.

Однак статути різних територіальних громад можуть суттєво відрізнятися. До того ж не у кожної громади він є. Адже Закон про місцеве самоврядуван­ня надає право затверджувати такий документ, проте не зобов'язує це ро­бити.

Так, стаття 19 цього Закону визначає, що для врахування історичних, націо­нально-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійс­нення місцевого самоврядування представницький орган місцевого само­врядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.

Незалежно від обраної форми самоорганізації громада може співпрацюва­ти з владою із застосуванням таких механізмів, як:

- консультації з громадськістю з питань формування та реалізації дер­жавної політики;

- громадські ради.

Функціонування цих механізмів передбачено Постановою Кабінету Міні­стрів України від 03.11.2010 № 996.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого По­становою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, консультації з громадськістю проводяться для залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до ін­формації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності цих органів.

Порядок надає право громадським організаціям та іншим не підприємницьким товариствам і установам, легалізованим відповідно до законодавства України, ініціювати проведення консультацій з громадськістю з питань, не включених до орієнтовного плану, через подання відповідних пропозицій громадській раді або безпосередньо органу виконавчої влади.

Якщо пропозиція щодо проведення консультацій з громадськістю з одно­го питання надійшла не менш аніж від трьох інститутів громадянського суспільства, які діють на відповідній території, такі консультації прово­дяться обов'язково (див. пункт 7 Порядку).

Громадські ради.

Відповідно до Типового положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, громадська рада є постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснен­ня громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагод­ження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Одна з функцій громадських рад, згідно з частиною 8 пункту 4 Типового по­ложення, — організація публічних заходів для обговорення актуальних пи­тань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці. Тобто зазначені ради можуть і повинні бути активними учасниками процесів міс­цевого розвитку.

Для виконання своїх функцій громадські ради мають право (пункт 5 Типо­вого положення):

1) створювати постійні та тимчасові робочі органи (правління, секретарі­ат, комітети, комісії, експертні групи тощо);

2) залучати до роботи ради працівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представників вітчизняних і міжнародних експертних і наукових організацій, підприємств, установ та організацій (за згодою їхніх керівників), а також окремих фахівців;

3) організовувати і проводити семінари, конференції, засідання за круг­лим столом та інші заходи;

4) отримувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для забезпечен­ня діяльності ради;

5) отримувати від органу проекти нормативно-правових актів з питань, що потребують проведення консультацій з громадськістю.

Члени громадської ради мають право доступу в установленому порядку до приміщень, в яких розміщений орган.

До складу громадської ради можна обирати представників громадських, релігійних, благодійних організацій, професійних спілок та їхніх об'єд­нань, творчих спілок, асоціацій, організацій працедавців, недержавних за­собів масової інформації та інших непідприємницьких товариств і установ, легалізованих відповідно до законодавства України (далі — інститути гро­мадянського суспільства).

Склад громадської ради формується на установчих зборах рейтинговим голосуванням за кандидатури, які добровільно заявили про бажання бра­ти участь у роботі громадської ради та внесені інститутами громадянського суспільства (пункт 7 Типового положення).

Інституційні перешкоди.

Досвід реалізації проектів ПРООН і практика залучення громад до плану­вання місцевого розвитку свідчить про наявність перешкод для більш ста­лої та продуктивної співпраці громади і місцевої влади, зокрема:

1. Реальні можливості та фінансові повноваження місцевої влади щодо за­безпечення розвитку своїх адміністративно-територіальних одиниць досить обмежені, оскільки органи місцевого самоврядування позбав­лені бюджетної незалежності, а делегування повноважень на місця від­бувається без відповідного фінансового забезпечення. Це звужує мож­ливості місцевої влади фінансувати проекти громад, а отже вплив гро­мади на місцевий розвиток.

2. Планування реалізації проектів громади за фінансової підтримки місце­вої влади можливе тільки в рамках бюджетного року, який для місцево­го самоврядування зазвичай коротший за календарний. Це пов'язано з тим, що державний і місцеві бюджети часто ухвалюють із запізненням.

3. Фінансування видатків розвитку здійснюють зазвичай в останньому кварталі року, що ускладнює планування та реалізацію проектів розвит­ку навіть у рамках року.

4. Механізм громадських слухань, передбачений українським законодав­ством, у багатьох випадках місцева влада використовує суто формально та не забезпечує належної участі громади у процесі планування міс­цевого розвитку. Це пов'язано і із складністю процедури проведення громадських слухань, і з дорадчою функцією їхніх рішень, які не мають обов'язкового для місцевої влади характеру.

5. Українське законодавство та наявна практика його застосування не пе­редбачають дієвих механізмів залучення громади до планування місце­вого розвитку на районному та обласному рівнях. Використання таких інструментів співпраці громади та місцевої влади, як обласні координа­ційні ради та форуми місцевого розвитку на районному рівні, було іні­ційовано ПРООН за відсутності рамкового нормативно-правового за­безпечення. Положення про форуми місцевого розвитку затверджували в індивідуальному порядку на рівні районів. Форуми місцевого розвитку та обласні координаційні ради на практиці довели свою ефективність як дієві механізми діалогу між громадою та місцевою владою. Вони про­понують оптимальний і взаємовигідний формат співпраці, дає змогу громаді безпосередньо впливати на рішення місцевої влади, а владі — з'ясувати позицію громади щодо питань місцевого розвитку та заручи­тись її підтримкою. Такі висновки підтверджуються даними соціологіч­ного дослідження КМІС, згідно з якими форуми місцевого розвитку вва­жають ефективними 93% опитаних представників органів влади та міс­цевого самоврядування, а обласні координаційні ради — 85%. Навіть більше, ініційовані ПРООН інструменти співпраці громади та місцевої влади набули поширення, їх активно використовують адміністративно - територіальні одиниці, які не брали участі у проектах ПРООН.

6. Єдиної процедури підготовки та виконання плану соціально-економіч­ного розвитку населеного пункту не існує. Це ускладнює процес пла­нування місцевого розвитку та обмежує участь громади у ньому.

7. Бюджетне фінансування не прив'язане до планів розвитку адміністра­тивно-територіальних одиниць. У результаті передбачені в них заходи не мають бюджетного забезпечення, що знижує ефективність плану­вання місцевого розвитку.

8. Механізм планування "знизу-вгору" не має законодавчого та інституційного забезпечення. Експерти міжнародних організацій вказують на відсутність єдиного механізму ланцюгової інтеграції планів розвитку: від планів організацій громади до програми розвитку населеного пунк­ту, району, області. Втім, за даними соціологічного дослідження КМІС, 76% опитаних представників органів влади та місцевого самоврядування стверджують, що пріоритети розвитку пілотних громад принаймні част­ково було враховано у плані розвитку району або міста.

Поиск по сайту: