Позакласна діяльність та фактори впливу на неї в загальноосвітній школі

Проблема взаємодії школи і позашкільних закладів є однією з педагогічних передумов підвищення ефективності організації і проведення позакласної діяльності серед учнів. Розв’язання цієї проблеми здійснюється на стику наук про суспільство і людину. Актуальними є філософсько-соціологічні розробки взаємодії освіти, культури і суспільства в цілому, соціокультурна теорія розвитку, педагогічного середовища, результати сучасних досліджень з даної проблеми.

Питання організації позакласної діяльності дітей займали важливе місце у педагогічній діяльності С.Т.Шацького. Він вважав, що школа не може повністю сприяти розвитку інтересів, нахилів, здібностей дітей. На його думку , потрібно створювати нові форми роботи з дітьми і які спрямовані на задоволення дитячих запитів, з вільними заняттями, що підтримують ініціативу і самодіяльність. С.Т.Шацький зазначав, що невпорядкованому впливові вулиці треба протиставити організацію цікавих справ у майстернях, гуртках, секціях, створити кожній дитині умови для розвитку її творчих здібностей. Цього можна досягнути спільними зусиллями всіх освітньо – виховних закладів [27].

У працях Л.К.Балясної, М.І.Болдирєва, М.І.Кондакова, Е.І.Моносзона, А.В.Мудрик значну увагу приділено питанням взаємодії школи і соціального середовища, як засобу вирішення завдань виховання учнівської молоді за місцем проживання.

Окремі аспекти проблеми взаємодії середовища та особистості розглядають також Б.Г.Бочарова, Ю.С.Бродський, Г.С.Корда, Н.Г.Нинкало, В.І.Чепелєв. Автори виходять із характерних сучасному суспільству тенденцій у розвитку виробництва, соціальних відносин, громадського виховання, що на практиці педагогічної роботи виражається у визначених формах співробітництва школи і позашкільних закладів різних відомств. При цьому основою інтеграції виховних сил суспільства педагоги вважають особистісний підхід до дитини.

Школа є центром усієї позакласної виховної та освітньої роботи що здійснюється в мікрорайоні. Школа має підтримувати найтісніші зв’язки з позашкільними закладами свого міста, допомагати їм в організації і проведенні позаурочної діяльності з дітьми, використовувати допомогу цих закладів для кращого розгортання позаурочної роботи серед учнів.

Школа є важливим компонентом єдиної системи суспільного розвитку і виховання. Ця система містить і навколишнє середовище, в якому відбувається їх навчання, праця, відпочинок, також цілісну систему взаємопов’язаних факторів виховного впливу суспільства, що існують в реальній діяльності.

Позакласна робота - це найоптимальніший майданчик для розвитку внутрішніх сил дитини, джерело її особистісного самовираження і самовдосконалення.

Найбільшою небезпекою є використання останнім часом культури з метою збагачення

Культура з духовної цінності перетворюється в товар. Набула поширення масова міщанська культура. Є небезпека втратити найбільш суттєве і необхідне: непідробний інтерес до старовини, народних традицій, пристойних стосунків, зрештою, найвищої цінності - до людини.

Школа не може захистити дітей від негативного впливу середовища, але вона в змозі включити в життя учнів турботи і проблеми найближчого оточення, перетворивши у культурно-духовний центр, здатний удосконалювати життя в мікросоціумі.

У розв’язанні цих завдань незаперечна перевага надається позакласній роботі. Утвердивши себе повноцінною ланкою в системі безперервного виховного процесу, реагують на зміни в соціальному середовищі, надають дітям можливості виходити за межі звичайного в житті, культурі, природі, науці, економіці.

У позакласній роботі відбувається процес формування таких найважливіших характеристик повноцінної людської діяльності, як:

- позитивне ставлення до свого життя завдяки реалізації себе як особистості в улюбленій діяльності;

- соціальна відповідальність яка виявляється у турботі про добробут близьких і далеких людей;

- культурна діяльність на дозвіллі;

- прагнення до безперервного духовно-творчого самовдосконалення.

Цілеспрямоване поєднання шкільної і позашкільної стратегії - запорука повноцінного виховання особистості і тому має велике майбутнє [20].

Співробітництво, взаємодія школи і позашкільних закладів має важливу закономірність: творча діяльність , якою дитина займається у позашкільному закладі, стимулює її пізнавальну активність у школі.

Позакласна робота за логікою належить до неформальної додаткової освіти та виховання. Однак по суті своїй вона є найдійовіша і найвпливовіша на формування прагнення; вміння безперервно й усвідомлено здійснювати духовне самовдосконалення, саморозвиток. Свобода і можливість вибору улюблених занять у позакласній роботі з метою задоволення своїх захоплень впливають на характер самоорганізації усієї подальшої життєдіяльності дитини, на її базисну професійну підготовку і компетентність, допомагають відшукати власну модель майбутньої професійної діяльності, безпомилково "приміряти" її до своїх можливостей, свого характеру, в ранньому віці визначати гідне місце в житті, повноцінно реалізувати творчі можливості.

Позакласне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: "провести урок ". Це природно і логічно. Так сказати про гурткове заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі [24].

Головна особливість позакласного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей на їх дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Психологи довели: співтворчість можлива лише за сприятливих міжособистих стосунків, духовного психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості і напруги кожен духовно бідніший, примітивніший, ніж є насправді.

Тому найпершим завданням позакласного педагогічного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких дитина з першого дня перебування, скажімо у гуртку змогла б реалізувати хоча б мінімум товариських очікувань. Тоді її позитивне ставлення до цього середовища буде закріплене якісно новими враженнями, зближенням із чимось важливим і значним, незвичайним, виявленням нехай маленької ініціативи.

Цей висновок дає підстави вважати, що педагогічний процес у позакласний час - явище більш виховне, а ніж дидактичне, що основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки. Цей процес за своєю природою схожий, певно, на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдосконалюватися і оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позакласного виховання, бо схильність дитини до оновлення має сильнішу енергію (розумову, духовну, емоційну, фізичну, естетичну), ніж енергія розщепленого атома.

Отже позакласний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

Вагомими принципами позакласного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість між особових взаємин.

У позакласному педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює, наприклад, культуру чи соціальний досвід. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює. Саме в цьому полягає закон творчості поведінки і особливість методів позакласного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохочені максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організованих оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.

Оптимальне функціонування позакласного педагогічного процесу забезпечується здатністю і вмінням його організаторів "притягувати талантом", залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.

Таким чином, позакласний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Він відповідає терміну "творчий процес", оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль. Дитина у такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями й бажаннями, робить їх відповідними ситуації. В одних випадках це може виявлятись у самостримуванні, в інших - у самоактивізації в умінні тримати себе в руках і долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху.

Поиск по сайту: