Державні норми, гарантії і компенсації

Державою здійснюється регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шляхом запровадження державних норм оплати праці, гарантій і компенсацій.

До норм оплати праці належать норми:

— за роботу в понаднормовий час;

— у святкові і неробочі дні;

— у нічний час;

— у разі невиконання норм виробітку не з вини працівника;

— за час простою не з вини працівника;

— працівників віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи та ін.

До гарантій належать:

1. оплата щорічних відпусток;

2. збереження заробітної плати:

— за час виконання державних або суспільних обов'язків;

— направленим на обстеження в медичний заклад;

— переведеним за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу;

— переведеним тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю;

— вагітним жінкам і жінкам, котрі мають дітей віком до З років, та переведеним на легшу нижче оплачувану роботу;

— донорам та ін.

Крім того, встановлено гарантії і компенсації:

— при переїзді на роботу в іншу місцевість;

— при службових від рядженнях тощо.

Робота в понаднормовий час при системі оплати праці за часом оплачується в подвійному розмірі погодинної тарифної ставки.

У разі підсумованого врахування робочого часу як понаднормові оплачуються всі години, відпрацьовані понад установлений робочий час в обліковому періоді.

Робота у святкові й неробочі дні оплачується в подвійному розмірі.

За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку. Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, передбаченому тарифною угодою і колективним договором. У разі невиконання норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу.

За час простою не з вини працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) про початок простою, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче ніж дві треті тарифної ставки відповідно до установленого працівникові розряду (окладу) (ст. 113 КЗпП України).

За час перебування в медичній установі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом 2 тижнів із дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижче оплачуваної роботи або провадиться виплата допомоги за державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України).

У разі виробничої необхідності для підприємства, установи, організації власник або уповноважений ним орган мають право переводити працівників на термін до одного місяця на не обумовлену трудовим договором роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації або на іншому підприємстві, в установі, організації, однак у тій самій місцевості, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж попередній середній заробіток.

Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижуються норми виробітку або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збереженням попереднього середнього заробітку (ст. 178 КЗпП України).

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням попереднього середнього заробітку до досягнення дитиною 3-річного віку (ст. 178 КЗпП України).

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:

— вартість проїзду працівника і членів його сім'ї;

— витрати на перевезення майна;

— добові за час перебування в дорозі;

— одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, що переїжджає;

— заробітна плата за дні збирання в дорогу й облаштування на новому місці, але не більше ніж за 6 днів;

— заробітна плата за час перебування в дорозі (ст. 120 КЗпП України).

Працівникам, які направляються в службові відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад, а також витрати на наймання помешкання в порядку і розмірах, установлених законодавством (ст. 121 КЗпП України).

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

Викладені норми, компенсації і гарантії з оплати праці є мінімальними державними гарантіями.

ВИСНОВКИ

1. Заробітна плата (ставка заробітної плати) — це ціна, що виплачується за одиницю часу послуг праці. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень тощо. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

2. Попит на працю, як і рівень її оплати, передусім залежить від її продуктивності. Чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. Важливу роль у підвищенні продуктивності праці відіграють такі чинники, як капітал озброєність праці, природні багатства, рівень технологічного прогресу, якість праці (здоров'я, освіта, виробничий досвід тощо).

3. Визначити ставку заробітної плати можна за допомогою аналізу попиту і пропозиції на основних ринках праці. На конкурентному ринку праці рівноважний рівень зайнятості конкретного виду праці та рівноважна ставка заробітної плати визначаються у точці перетину кривих попиту і пропозиції на

працю.

4. В умовах монополії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу, оскільки монополіст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. Монополіст найматиме менше робітників, ніж в умовах конкуренції, щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток.

5. Трудова профспілка може домогтися вищої ставки заробітної плати, ніж конкурентна, за рахунок збільшення попиту на працю, обмеження пропозиції або укладання трудових угод.

6. Ринок, на якому монополіст торгує з монополістом, являє собою двосторонню монополію. Ставка заробітної плати за цієї моделі залежить від стратегічних завдань обох сторін, тому логічно її визначити не можна.

7. В умовах ринкової економіки роль держави у регулюванні заробітної плати досить обмежена, але у країнах, що лише здійснюють перехід до ринкових відносин, ця роль повинна бути значнішою.

8. Серед зарубіжних економістів немає єдиної думки щодо необхідності встановлення мінімальної заробітної плати як механізму запобігання бідності, оскільки, з одного боку, мінімум заробітної плати в умовах ринкової економіки породжує безробіття серед деяких низькооплачуваних робітників, аз другого боку, він зумовлює підвищення доходів тих, хто продовжує працювати. Законодавством України передбачено здійснити комплекс заходів з поетапного підвищення розмірів мінімальної плати до прожиткового мінімуму.

9. Основою формування та регулювання заробітної плати в Україні є тарифна система, яка використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності роботи та кваліфікації працівника. Тарифна система оплати праці виступає як сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Закон України „Про оплату праці ”

2. Конституція України ст. 43

3. Могерний В. Устинко О. А. Фомішин С. В. „Політична економія” Херсон 2009р.

4. Основи економічної теорії „Політичний аспект” За редакцією Чухна А. І. 2012 р.

5. Мамула О. О. Грищенко О. А. Дорманін Г. Ю. „Основи економічної теорії” Київ 2013 р.

6. Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. - К.: Знання-Прес, 2010.

7. Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Сучасна економіка.// -К.: ВИЩА ШКОЛА, 2008 р.

8. Воронін О. В. Економіка України. – 2010.

9. Гамова О. В. Заробітна плата як економічна категорія // Держава та реґіони. Економіка та підприємництво. – 2007.

10. Савченко А.Г., Макроекономіка: 2-ге вид., без змін, Київ: КНЕУ, 2007.

11. www.rada.gov.ua

12. www.ukrstat.gov.ua13. Нечай Т. Заробітна плата як показник стану економіки //Розбудова держави. - 1998. - № 1-2. - C. 47-53

14. Петрова І. Заробітна плата як регулятор ринку праці//Україна: аспекти праці. - 2003. - № 3-4. - C. 22-26

15. Саакадзе Л. Регулювання заробітної плати: практика держав, що розвиваються //Україна: аспекти праці. - 2001. - № 1. - C. 20-21

16. Теліщук Л. Заробітна плата і питання її трансформації //Фінанси України. - 2003. - № 6. - С.98-102

17. Червінська Л. Ринок праці та заробітна плата //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 10. - C. 3-

Додаток А - Закон України про оплату праці

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про оплату праці

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 17, ст.121 )

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Заробітна плата

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у

грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або

уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним

роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов

виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника,

результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про оплату праці

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 17, ст.121 )

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 3. Мінімальна заробітна плата

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений

розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче

якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну,

погодинну норму праці (обсяг робіт).

(Продовження Додатку А)

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати,

надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією,

обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм

власності і господарювання.

Додаток Б - ст. 43 Конституції України про працю

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Поиск по сайту: