Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.



Професійна етика адвоката є дуже специфічною, має ці­лу низку особливостей, спірних питань і відрізняється від будь-яких інших різновидів професійної етики.

У Вступі до Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства вказується, що адвокату в будь-якому суспільстві уготована особлива роль. Йо­го обов'язки не обмежуються виконанням лише свого обов'язку в межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій. У зв'язку з цим на адвоката покладається цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність.

Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їхня дія, для за­безпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Не­додержання адвокатом цих правил карається аж до засто­сування до нього дисциплінарних санкцій.

Адвокатська професія стала істотною запорукою охоро­ни прав людини у відносинах з державною владою. Це фор­мує особливі вимоги до юридичної деонтології. Наявність чітких норм адвокатської етики, які відповідають зага­льновизнаним світовим стандартам, розглядається як не­обхідна передумова, без якої неможлива довіра до захис­ників.

Найбільш показовою в цьому плані є англійська адвока­тура. Тому зупинимося на її традиціях детальніше.

Права й обов'язки англійських адвокатів переважно за­лежать від того, ким — баристером чи соліситором — є ад­вокат. Загальним для них є обов'язкове додержання правил своїх корпорацій, що стосуються етики і професійних дій.

Професійна підготовка соліситора визначається юри­дичним товариством. У 1974 р. прийнято "Керівництво професійною підготовкою соліситорів". Цей документ зобов'я­зує соліситорів додержуватися встановлених правил своєї корпорації як щодо етики, так і щодо професійних дій. Так, соліситори мають зберігати професійну таємницю, фіксувати згідно зі встановленими нормами свої розрахун­ки з клієнтами, ставитися з повагою до суду та інших де­ржавних органів. Соліситор не повинен залучати клієнтів за допомогою реклами. Взаємовідносини між соліситором і клієнтом регулюються одночасно законом і кодексом про­фесійної етики. Вони передбачають сумлінне ставлення соліситора до виконання своїх обов'язків у всьому, що сто­сується клієнта.Професійна поведінка баристерів регулюється спеціаль­ними правилами, які приймає рада баристерів. На цей час діє кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу від 1 січ­ня 1981 p., який встановлює такі обов'язки баристера: під­корятися приписам кодексу; не займатися тим, що є непо­рядним і може призвести до приниження професії адвока­та або правосуддя; додержуватися правил професійної ети­ки; бути компетентним у своїй професії. Баристер не може виступати в суді без парика, мантії та стрічок. Він не пови­нен вводити суд в оману, умисно приховувати від суду іс­тотні для справи факти. Водночас баристер не повинен ро­бити будь-які заяви про факти зізнання, які Йому довірив клієнт, не може займати правову позицію, яка усвідом­люється ним як шкідлива для інтересів клієнта.

У Франції адвокат має право на мантію своєї професії. Він наділений свободою висловлювання, імунітетом від об­винувачень у скоєнні злочину. Адвокат має право на гоно­рар, розмір якого залежить від угоди з клієнтом. Адвокат зобов'язаний додержуватися професійної таємниці; це одно­часно є і правом, і обов'язком. Адвокат не обмежений у ли­стуванні з клієнтом, навіть якщо той перебуває під вартою. Адвокату забороняється розголошувати професійну таємни­цю, таємницю слідства, відомості, одержані від клієнта. Він не може бути радником, представником чи захисником більш ніж одного клієнта в одній справі. Крім того, адвокат зобов'язаний дотримуватися гідного способу життя.

У Німеччині Федеральний закон про адвокатуру ре­гулює в окремому розділі права та обов'язки адвоката. Згідно з цим законом, адвокат зобов'язаний сумлінно ви­конувати свої професійні обов'язки. Він має бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката, і поза своєю професією. Якщо адвокат, до якого звернулися за юридичною допомогою, відмовився від її надання, він має негайно пояснити причини цього і відшкодувати шкоду, завдану клієнту внаслідок затримання такого пояснення з вини адвоката.Таким чином, зміст принципу додержання адвокатами норм професійної етики полягає в тому, що у зв'язку зі специфікою своєї діяльності, крім законодавчих норм, во­ни задля забезпечення якісного виконання своїх обов'язків у повному обсязі повинні безумовно дотримуватися певних морально-етичних норм, вироблених згідно з Існуючими традиціями, практикою та світовими юридичними стан­дартами.

20. В США законодавче закріплення принципів організації та діяльності адвокатури фактично відсутнє як на федеральному рівні, так і у більшості штатів. Щоправда, Конституція США у шостій поправці зак­ріплює право обвинуваченого на захист у кримінальному про­цесі ("В усіх випадках кримінального переслідування обвину­вачений має право... на допомогу адвоката для захисту")',,. проте не визначає механізм його реалізації. Федеральне зако­нодавство (Закон про кримінальне правосуддя 1964 р.) перед­бачає лише можливість призначення захисника у випадку відсутності у обвинуваченого матеріальних засобів, щоб най­няти його.

Щодо штатів, то вони практично декларують право обви­нуваченого на захист.

Важливе значення мають правила судочинства (в кримі­нальних та цивільних справах), що застосовуються Верховним судом США щодо федеральних судів, а також верховними . судами штатів для місцевих судів. Ними, зокрема, встановлю­ються обов'язкові вимоги, яким мають відповідати представ­ники будь-чиїх інтересів, щоб мати право виступати в конкре­тному суді. Ними фактично визначаються умови допуску до виконання функцій, наприклад, захисника в кримінальних справах в певному штаті чи у федеральних судах.

Структура адвокатур і форми діяльності адвокатів США. У кожному штаті є асоціація адвокатів штату. У більшості штатів встановлено обов'язкове членство в асоціації для всіх осіб, допущених до адвокатської практики; у таких штатах адвокатура, по американській термінології, «інтегрована»: асоціація адвокатів тотожна поняттю «адвокатури». Асоціації адвокатів як добровільні організації існують у меншостях штатів, а також у великих містах і графствах. Загальнонаціональною організацією адвокатів з добровільним членством є Американська асоціація юристів.

У завдання асоціацій адвокатів входить установлення норм професійної етики, сприяння адвокатам, вживання дисциплінарних заходів, розробка стандартів адвокатської діяльності, сприяння вдосконалюванню права й правосуддя й т.п.

У США адвокат може практикувати поодинці або в складі невеликих адвокатських контор або великих адвокатських фірм. До половини адвокатів практикує поодинці; разом з невеликими (2-3 чоловік) адвокатськими конторами одинаки становлять 2/3 від загального числа адвокатів.

Але по своїй важливості головною формою адвокатської діяльності є великі (50 чоловік і більше) адвокатські фірми. Такі фірми, як правило, не займаються кримінальними справами й воліють вести справи забезпечених клієнтів, переважно корпорацій. Адвокати, що працюють у фірмі, підрозділяються на дві категорії - партнери (співвласники фірми, що ділять дохід) і співробітники (адвокати, що одержують платню від фірми).

Частина адвокатів працює у відомствах «публічних захисників» - організаціях, що знаходяться на державному бюджеті штату й обслуговуючих на безкоштовній основі обвинувачуваних із числа незаможних громадян.

Існують і аналогічні служби юридичної допомоги незаможним, фінансовані з федерального бюджету. Ці служби з'явилися в середині 60-х років у рамках програм боротьби з бідністю. В 1974 році Конгрес заснував і фінансував Корпорацію по наданню юридичної допомоги - свого роду головну організацію для всіх цих служб.

Для юридичного обслуговування певних категорій населення (конкретних етнічних або професійних груп) у багатьох містах організовані товариства юридичної допомоги, що існують переважно на різного роду благодійні пожертвування й добровільні внески; органи влади також можуть виділяти кошти цим суспільствам.

В 1970-х роках з'явилася й така форма адвокатської діяльності, як адвокатські контори, «захищаючі інтереси суспільства» (pro bопо publico). Вони не ведуть справи окремих клієнтів, а виступають із позовами проти держави або корпорацій, пов'язаними з охороною прав і інтересів великих категорій громадян (споживачів, політичних активістів, виборців, платників податків) або з охорони природи й охорони здоров'я населення (наприклад, позови проти підприємств, що забруднюють навколишнє середовище, або проти будівництва атомних електростанцій).

 

 

21 У США немає нормативно-правового акту, що закріплював би правовий статус адвоката в судочинстві. Статус захисника випливає зі звичаю, прецедентного права, норм професійної етики та статутів асоціацій адвокатів, до яких належить захисник. Основна умова участі адвоката в судочинстві викладено у виправленні VІ (1791 р.) до Конституції США: При всякому кримінальному переслідуванні обвинувачуваний має право на швидкий і публічний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, раніше встановленого законом, де був скоєний злочин; обвинувачуваний має право бути обізнаним про сутність і підстави обвинувачення, він має право на очну ставку зі свідками, що показують проти нього, право на примусовий виклик свідків зі своєї сторони для свого захисту". У свою чергу, це виправлення знайшло свій розвиток у ряді рішень судів (1963 р., справа "Гидеон проти Уэйнтрайта"; 1966 р., справа "Миранда проти штату Аризона"; 1977 р., справа "Брюер проти Вільямса" і т.д.). Суть цих рішень зводиться до наступних принципів: право на адвоката є фундаментальним і необхідним для справедливого суду, при цьому право на адвоката має кожний, кому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі; адвокат повинен брати участь у тих процесуальних діях, де він може зробити обвинувачуваному допомогу, щоб упоратися із правовими проблемами, або дати пораду, коли йому протистоїть інша процесуальна сторона".

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.