У зв'язку з реформою французькі адвокати одержали можливість обирати форму організації праці. Почнемо з традиційних. Частина адвокатів може працювати індивідуально, як фізичні особи. У індивідуала, зокрема, є можливість організувати товариства з обмеженою відповідальністю. До цього слід додати, що адвокат в силу тих чи інших причин (наприклад, відсутність коштів на придбання власності у вигляді контори) може укласти контракт про співпрацю з іншим адвокатом або групою адвокатів.
Виключенням з режиму ліберальної професії (введеного в 1940 p.) є наявність дозволу працювати за наймом у іншого адвоката (групи адвокатів). В цьому випадку укладається трудова угода. Адвокат, що працює за наймом, зберігаючи основні права, не має права на власну клієнтуру. На адвоката-наймача покладено цивільно-правову відповідальність за професійну діяльність найманого адвоката, а останній при виконанні своїх функцій зобов'язаний нагадувати, що він працює за наймом у певного адвоката.
Групові форми роботи адвокатів є надзвичайно різноманітними. Число варіантів збільшилося після реформи 1992 р.
Традиційно найбільш поширеними є асоціації і цивільно-професійні товариства. Асоціація — це об'єднання адвокатів, кожний з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом. Права члена асоціації мають особовий характер і не можуть передаватися. Члени асоціації повною мірою зберігають свою правосуб'єктність. Угода про їх створення укладається в письмовому вигляді і доводиться до відома Ради ордену адвокатів. Дуже поширеною формою групового об'єднання є цивільно-професійні товариства (ЦПТ). ЦПТ вносяться до списків об'єднань адвокатів і підлягають реєстрації як юридичні особи.Крім розглянутих вище, є способи об'єднання не для "повного здійснення професійної адвокатської діяльності", а лише об'єднання з метою "визначення матеріальних коштів";
для полегшення здійснення цієї діяльності. Такими є "цивільне товариство з об'єднаними коштами" чи, наприклад, "групова адвокатська контора", зв'язки та взаємозалежність між членами яких є значно менш жорсткішими.Ще до реформи представникам деяких ліберальних професій (наприклад, юридичним консультантам) було дозволено здійснювати свою діяльність у іншій формі. Згідно з законом № 1258 від 31 грудня 1990 р. адвокати нової професії (мається на увазі їх консолідація з юридичними консультантами) мають право створювати товариства комерційного типу.
2. Слово “адвокатура” походить від латинського “advocare”, “advocatus”(“закликати”, “запрошений”).
На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура у тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародка, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту. Так, у Кафрів позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. В Туреччині існували, так звані, муфтії – знавці ісламського права, які були його коментаторами, їх обов’язки полягали в тому, щоб давати юридичні права заінтересованим особам. При цьому думка муфтіїв мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов’язком: “робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим. Віддавайте право сиротам і захищайте вдів”.
Грецька адвокатура більш тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, греки не виявили себе в юриспруденції, а з іншого – це народ був значною мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.
На особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався розвиток світової адвокатури.
Для римської адвокатури характерною є як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У республіканський період вона була абсолютно вільної професією. Існував звичай, за яким молоді люди, котрі вступали до адвокатури, викликалися для презентації на форм; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістрів: консулів, преторів або цензорів.
У середні віки (V –XV ст. ст.) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліцензіата прав (юридичну освіту) виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід н був обов’язковим. У Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю. У Англії особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мали пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії і через три роки отримували звання “внутрішніх адвокатів” (іnher barristers), оскільки вони не мала права виступати в судах. Ще через п’ять років навчання вони перетворювалася на “зовнішніх” (outer, utter barristers) і отримували право практикувати.
Професійна діяльність адвокатів здійснювалася у таких формах:
- подання юридичних порад;захист у суді;складання судових паперів.
Значних змін зазнала у середні віки діяльність адвокатів у кримінальному процесі. У цей період публічний і змагальний процес почав перетворюватися на таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвоката у кримінальному процесі.
Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було:
- відсутність чіткої станової організації;відокремлення правозаступництва від судового представництва відносна свобода професії;тісне спілкування з судом;дисциплінарна залежність від судів;римська система визначення гонорару.
Упродовж ХVІ-ХІХ століть адвокатура поступово стає на самостійний шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогоднішній день.
У цей період вже твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії – наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування.
Зазнала змін і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної поради перестала бути платною за особисту послугу і перетворилась на почесний дарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом.
Отже, адвокатура, виникнувши на нижчий стадіях людської культури та проходячи через різноманітні фази свого розвитку, досягає повного розвитку в цивілізованих деревах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусідна адвокатура. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію.
Перетворившись на професію, адвокатура залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Але з економічним і соціальним розвитком розпочинається її організація. Організація республіканської адвокатури ґрунтується на принципах:
- відокремлення правозаступництва від судового представництва;
- відносної її безоплатності.
У ХХ столітті адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворились на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.
35.Англія Оплата праці.За свої послуги соліситори отримують винагороду. Оплата юридичної допомоги здійснюється як за згодою, так і за таксою послуг за порядком, встановленим законами та актами, котрі, як правило, видаються у інтересах громадян та контролюються судами. Так, закон 1974 р. надає соліситору право укладати з клієнтом письмову угоду, яка регулює розмір винагороди в справах, пов'язаних із судовим спором. В даному випадку розмір винагороди залежить від того, є справа спірною чи ні. Як відмічає англійський професійний юрист Рональд Уолкер, англійське право завжди ставилося до такого роду гонорарів як до незаконних через те, що вони суперечать публічним інтересам. При відсутності угоди соліситор може подати звіт, який містить або докладний перелік усіх видів виконаної роботи, або загальну суму видатків. Оплата послуг за таксою передбачає порядок, за яким витрати соліситора оцінюються як за твердою шкалою, так і за максимальними та мінімальними сумами.
Італія.Оплата праці. Оплата праці адвоката здійснюється відповідно до професійних тарифів попередньо погоджених з Національною спілкою адвокатів, які переглядаються і затверджуються раз на два роки міністерством юстиції. Тарифи залежать від роду занять адвоката або прокурора (для останнього тариф встановлюється менший) залежно від того, у якій категорії справ він спеціалізується (кримінальних чи цивільних), безпосередньо в суді чи дає консультації. Підвищений тариф встановлюється для адвокатів, які працюють у вищих судових інстанціях. Тарифи застосовуються лише в тих випадках, коли між сторонами не було укладено попередньої угоди про конкретну суму винагороди. Якщо така угода була досягнута, сторони зобов'язані її додержувати. Адвокату (прокурору) категорично заборонено домовлятися з клієнтом про отримання певного процента від суми, яку суд міг би стягнути на користь клієнта.
Німечинна.Оплата праці. Гонорар за надання адвокатом юридичної допомоги встановлюється за згодою між ним і клієнтом у межах, встановлених федеральним статутом, адвокатських тарифів. Розмір конкретної винагороди обраховується, як правило, виходячи з оспорюваної цінності майна, або суми укладених угод. Це стосується як судових, так і позасудових справ (наприклад, консультацій, оформлення договорів тощо). Встановлено такі види винагород за адвокатські дії: ведення судових процесів (за участь в розгляді справи; за відшукання нових доказів, якщо заявлено протест; за мирову угоду, досягнуту під час процесу); за участь в позасудових справах: за оформлення ділових (наприклад, торговельних) операцій; за переговори, проведені з опонентом (діловим партнером); за досягнуту мирову угоду. За складання договорів, що мають громадське значення (наприклад, про створення сумісного підприємства), завжди виплачується подвійна винагорода. Залежно від складності справи адвокат може вимагати гонорар у повному розмірі або частку від нього.
Франція. Оплата праці. Оскільки професія адвоката віднесена законом до "незалежних і ліберльних", втручання у фінансові відносини адвоката та його клієнта значно обмежені. В їх основу покладений принцип двосторонньої добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів в редакції від 10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи на складання цивільно-процесуальних документів та участь в процесуальних діях встановлюються цивільно-процесуальним законодавством. Гонорари ж за консультації, допомогу в суді, надання порад, складання правових документів, що не потребують посвідчення, та за виступ в дебатах, встановлюються за домовленістю з клієнтом. При відсутності згоди з останнім гонорар визначається за звичаєм, з урахуванням матеріальної забезпеченості клієнта, складності справи, витрат адвоката тощо. Заборонено встановлювати розмір гонорару залежно від результатів судової справи. Проте не забороняється до основного гонорару доплачувати додатковий в разі позитивного для клієнта рішення суду.
39.Англія.Дисциплінарне провадження. Згідно з законом 1974 p. дисциплінарне провадження покладено на Дисциплінарний трибунал в справах соліситорів, який є незалежним від Юридичного товариства органом. Він складається з лорда — хранителя судових архівів, з членів-соліситорів з стажем роботи у цій якості не менше десяти років та членів-непрофесіоналів, котрі не можуть бути ні соліситорами, ні баристерами. Трибунал є судовим органом. Своє рішення він виносить у складі трьох членів, включаючи двох соліситорів та одного непрофесіонала. Трибунал може заслуховувати показання свідків, які даються під присягою, примушувати їх явкою в засідання за повісткою. Він може, також за згодою лорда—хранителя судових архівів, сам виробляти правила, що регулюють його власний судовий процес. Дисциплінарний трибунал може застосовувати такі санкції: виключити соліситора із списку, усунути від практики (як правило, на період не більше 5 років); штрафувати (не більше ніж на три тисячі фунтів стерлінгів); оголосити догану.
Італія. Дисциплінарне провадження. Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарними судами, які створені при радах асоціацій адвокатів і прокурорів. Дисциплінарні суди розглядають справи на адвокатів, що допустили дисциплінарний проступок. На адвокатів, які його вчинили, можуть бути накладені такі стягнення: попередження, осуд, заборона займатися адвокатською діяльністю від двох місяців до одного року, скасування членства в асоціації (з правом поновлення через рік), виключення з асоціації (з правом поновлення через п'ять років). Адвокат, на якого накладено дисциплінарне стягнення, має право звернутися з апеляцією до Національної спілки адвокатів. У випадку виявлення з боку адвоката зловживань, омани, шахрайства і т.д. він підлягає кримінальній відповідальності.
Німеччина. Дисциплінарне провадження. Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється судом честі, який створюється при кожній палаті адвокатів. Він складається з голови, декількох головуючих і членів, які призначаються з числа адвокатів управлінням юстиції строком на чотири роки (після попереднього погодження з правлінням палати адвокатів). Члени суду честі протягом своєї діяльності мають статус професійних суддів, хоча на цій посаді вони працюють на громадських засадах і не можуть бути одночасно членами правління палати адвокатів або займатися при ній адвокатською діяльністю. Контроль за судом честі здійснює управління юстиції землі. Щодо завинилих адвокатів судом честі можуть застосовуватися такі дисциплінарні заходи впливу: попередження, догана, штраф у розмірі 50 тис. марок, заборона працювати представником або захисником у певних галузях правосуддя протягом від одного до п'яти років, виключення з адвокатури. Заходи впливу у вигляді догани і грошового штрафу можуть бути застосовані одночасно.
13.Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права. Ця правова система охоплює нині країни континентальною Європи, Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовні країни Африки, а також Японію й Індонезію. Таким чином, ця правова система включає в себе три підсистеми, а саме: підсистему латинського права, підсистему германо-скандінавського права і підсистему латино-американського права.
Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.В цілому, загальна філософія романо-германської системи характеризується обмеженням індивідуалізму, пошуком методів узагальненого вирішення та регламентування правових ситуацій. Закон розглядається, як найбільш ефективний регулятор існуючих суспільно-правових відносин і як механізм формування бажаних відносин.
.
24 Адвокат у кримінальному процесі Загальні передумови участі адвоката у кримінальному процесі На відміну від кримінального процесу Англії і США, КПК Франції не надає вирішального значення зізнанню обвинуваченого у вчиненні злочину і не розглядає його як підставу для закінчення судовою розгляду з винесенням обвинувального вироку, Для цього 274 мають бути й інші докази, які б переконували суд у винності підсудного. Адвокат-захисник обвинуваченого може брати участь у справі як на запрошення обвинуваченого, так і за призначенням органу, який веде процес. Обвинуваченим, які не мають достатніх коштів, захисника призначає старшина адвокатської колегії, звичайно переважно з числа адвокатів, які тільки розпочинають свою практику. Участь адвоката в стадії попереднього розслідування Попереднє розслідування справ у Франції має дві форми: попереднє слідство і дізнання. Перше є обов'язковим лише у справах про злочини, тобто діяння, за які можуть бути призначені найсуворіші види покарання — довічне або тривале позбавлення волі, вигнання тощо. Провадження попереднього слідства належить до виключної компетенції слідчого судді, а в справах неповнолітніх — судді в справах неповнолітніх. Дізнання провадиться судовою поліцією під керівництвом Прокурора республіки і під наглядом Генерального прокурора при Апеляційному суді. На попередньому слідстві захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, яке відбувається при першому допиті обвинуваченого. Відповідно до ст. 114 КПК під час першої явки обвинуваченого слідчий суддя встановлює його особу, повідомляє, яке діяння ставиться йому у вину, і роз'яснює його право не давати будь-яких показань, про що робиться позначка у протоколі. Якщо обвинувачений побажає дати показання, слідчий суддя негайно допитує його, роз'яснюючи, що він має право обрати захисника з числа внесених у список адвокатів, або з числа адвокатів-стажистів, або з числа повірених, а в разі неможливості зробити вибір — сам призначає захисника, проте, якщо обвинувачений заявляє про це клопотання. Цивільний позивач (потерпілий) також має право користуватися допомогою адвоката з моменту першого його допиту. У разі відмови обвинуваченого чи цивільного позивача скористатися послугами адвоката попереднє слідство провадиться без нього. 275 Захиснику обвинуваченого і представнику цивільного позивача має бути надана можливість ознайомитися з матеріалами справи не пізніше як за 24 години до початку кожного допиту (ст. 118 КПК). Під час допиту обвинуваченого і цивільного позивача їх адвокати мають право бути присутніми і з дозволу судді ставити їм запитання. Слідчий суддя може такі відвести, але повинен зафіксувати їх в протоколі, з доданим до нього письмовим формулюванням запитання. Обвинувачений, якого взято під варту, після пред'явлення обвинувачення має право вільно спілкуватися з своїм захисником (ст. 116 КПК) як в усній, так і письмовій формі. Спілкуванню не може перешкодити навіть застосування до обвинуваченого дисциплінарних заходів за порушення правил, чинних в місцях попереднього ув'язнення. Листування між обвинуваченим і його захисником не підлягає перегляду, і, як зазначено у ст. 432 КПК, не може бути письмовим доказом у справі. Про юрисдикційні постанови слідчого судді, пов'язані з провадженням у справі і застосуванням запобіжних заходів (про спрямування справи до суду, про її закриття, про відмову в клопотанні про звільнення обвинуваченого з-під варти тощо), має бути повідомлено захиснику, як і його підзахисному, протягом 24 годин з моменту їх винесення. Потерпілому повідомляється про передачу слідчих матеріалів Генеральному прокурору при Апеляційному суді (ст. 183 КПК). Адвокат-представник цивільного позивача має допомогти реалізувати надані останньому права — принести апеляцію на постанову про закриття попереднього слідства і відмову у кримінальному переслідуванні, а також на інші постанови, з якими не згодний цивільний позивач.