СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Загальні відомості

Складне речення, утворене з двох або більше предикативних одиниць, об’-єднаних між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучни­ками сурядності та іншими граматичними засобами, називаєть­ся складносурядним.

Предикативні частини складносурядного речення є рівно­значними, що вияв-ляється в тому, що вони виконують одна­кові синтаксичні функції щодо цілого, яке вони утворюють. Рівнозначність предикативних одиниць, що входять до склад­носурядного речення, є однією з найхарактерніших ознак склад­них речень цього типу. З цією ознакою тісно пов’язаний той факт, що кожна предикативна частина складносурядного речен­ня є відносно самостійною, зберігає значення окремого твер­дження і певну синтаксичну незалежність, хоча така семантич­на самостійність і синтаксична незалежність є відносними (адже більш-менш вільно будується тільки перша предикативна час­тина, лексичний склад і побудова другої й наступної зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою частиною).

Другою характерною ознакою складносурядних речень є те, що їх компо-ненти — предикативні одиниці — поєднуються між собою сполучниками суряд-ності, які завжди перебувають між предикативними одиницями, не належачи жодній із них, а тільки всьому складносурядному реченню в цілому. У цьому лег-ко переко-натися, помінявши місцями предикативні частини цих речень. Напри-клад: За вітряком небо стало жовтогаряче, і збитий на вулиці порох був роже-вий (П. П.) — Збитий на вулиці порох був рожевий, і за вітряком небо стало жов-тогаряче; Дзве­ніли жайворонки, і степ тремтів сонячно (А. Г.) — Степ тремтів сонячно, і дзвеніли жайворонки. Цим складносурядні речення різко відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник чи сполучне слово, що ними поєднують-ся предикативні одиниці, належать тільки підрядній частині, а при зміні порядку струк­турних частин сполучник чи сполучне слово переміщується разом із під-рядною частиною: Я не втечу, коли самі не догадає­тесь вигнати (М. С.) — Коли самі не догадаєтесь вигнати, я не втечу; Я, коли самі не догадаєтесь вигнати, не втечу.

Іще однією структурною ознакою складносурядного речен­ня є те, що жоден з його компонентів (предикативних одиниць) ніколи не може перебувати в сере-дині іншого компонента (пре­дикативної одиниці), у той час як підрядна частина складнопід­рядного речення може розміщуватися і в середині головної: Василь згадав про ті верби, під котрими він колись гуляв, і по­тягся на музики (І. Н.-Л.).

Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень

Найважливішими засобами поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле у складносурядному реченні є інтонація та спо­лучники.

Особливо важливу роль інтонація відіграє в усному мовлен­ні. Саме вона вказує на початок і кінець речення, допомагає в поділі тексту на предикативні одиниці й синтагми, дає змогу зосередити увагу на найважливішому у змісті складного речен­ня. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності звучання, темпу мовлення, пауз. Кожен з цих елементів має свою функ­цію, але ці функції можуть і пе-реплітатись між собою. Так, більш важливе може виділятися як па-узами, так і темпом мов­лення й інтенсивністю звучання.

Інтонація складносурядного речення може бути перелічу­вальною, протис-тавно-зіставною, традиційною, розділовою, причому кожна з них характеризу-ється певною специфікою. Так, перелічувальна інтонація має однаковий інто-наційний малюнок у всіх предикативних одиницях — частинах складно­сурядного речення, за винятком останньої, яка виголошується з пониженням тону, що вказує на кінець речення: Минає день, і світ згасне, і найсвітліший промінь згас (М. Р.). Особливістю протиставно-зіставноїінтонації є її протилежний для окре­мих час-тин, але симетричний для всього складного речення ха­рактер, який виявляється, зокрема, у тому, що перша предика­тивна частина має висхідний рух тону, а дру- га — спадний, при­чому логічно наголошені слова обох компонентів таких речень вимовляються голосом більшої інтенсивності, ніж при перелічу­вальній інтонації, а пауза між предикативними частинами є довшою: Поїзд прибув на станцію зара-ні — опівдні, але по розгаслій дорозі іти було важко (А. Г.). Градаційнаінтона-ція, оформ­люючи складносурядне речення, диференційовано підкреслює чи ви-діляє зміст різних предикативних одиниць поступовим наростанням частоти ос-новного тону, інтенсивності звучання і сили логічно наголошених слів або пос-туповим послаблен­ням цих ознак залежно від потреби змісту і граматичної будо­ви: Любий командир, відзначений Ясногорською, не тільки не ви­кликав у Маковея неприязні, а навпаки, після свого успіху він ще більше виріс в очах телефоніста (О. Г.). Розділова ж інтонація характеризується енергійнішим рухом основного тону в окре­мих предикативних одиницях і довшими паузами між ними: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Л. У.).

Отже, складносурядне речення має свої інтонаційні особли­вості, але пов’я-зати окремі різновиди інтонації з конкретними типами складносурядних речень не можна, оскільки те саме речення може інтонуватися по-різному. До того ж пре-дикативні одиниці складносурядних речень здебільшого поєднуються не тільки за допомогою інтонації (вона відіграє вирішальну роль лише в безсполучникових складних реченнях), а й за допомо­гою інших засобів.

До найважливіших засобів поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле в межах складносурядного речення належать також сполучники сурядності,серед яких, як відомо, виокрем­люються єднальні, протиставні й розділові, хоч серед перших розрізняються ще й окремі підрізновиди — приєднувальні, пояснюваль-но-приєднувальні. Роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень настільки значна, що кла­сифікація цих сполучників зазвичай береться за основу класи­фікації самих складносурядних речень, адже сполучники суряд­ності є засобом не тільки поєднання в одне ціле їх предикатив­них одиниць, а й виявлен-ня взаємовідношень між ними в склад­носурядному реченні.

Важливу роль у вираженні взаємозв’язку між предикатив­ними одиницями відіграє співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків усіх компонентів складно­сурядного речення, які відповідним чином скоординова-ні. Так, одночасність дій усіх предикативних частин складносурядно­го речення виражається однаковими часовими формами недоконаного виду (теперішнього, майбутнього, минулого): Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною від землі до неба глухого, беззоряного (О. Довж.); О, недаремно, ні, в степах гули гармати, І ллялась наша кров, і падали брати (В. Сос). Різні часові форми в різних предикативних частинах складносурядного речення трапляються лише у випадках, коли одна з них виступає у значенні іншої: То комиш упаде в око, то дим тріпоче (замість затріпоче) в повітрі (М. К.). Якщо дія однієї з пре-дикативних частин складносурядного речення збігається в часі з дією іншої час-тини лише частково, то триваліша дія виражається дієсловом недоконаного виду, а коротша — до­конаного: Тепер Дядько Яків не ховає своїх вузькуватих очей, і в матері прокинулась надія (М. С). Якщо потрібно висловити думку, в якій дії від-буваються у певній послідовності, тобто одна з них передує в часі іншій, то діє-слова-присудки предика­тивних одиниць складносурядного речення виражаються най­різноманітнішими співвідношеннями форм виду й часу: В лісах йому зайшло сонце, і починали виходити зорі (М. С.) — минулий час, доконаний вид — мину-лий час, недоконаний вид. У кон­струкціях з передумовно-результативним відно-шенням присуд­ки різних предикативних частин виражаються різними форма­ми виду, часу і способу: Промчала та буря-негода палко наді мною. Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер про-глядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають (Л. У.) — минулий час, докона­ний вид — минулий час, доконаний вид — минулий час, доко­наний вид — теперішній час — теперішній час; Будемо ж гідні себе і вчителів, а для цього — будьмо собою (О. Корн.) — май­бутній час, доконаний вид — наказовий спосіб.

Зв’язок між предикативними одиницями складносурядного речення може здійснюватися і за допомогою займенників,які, замінюючи іменник попередньої час-тини у наступній, тим са­мим вказують на зв'язок між предикативними части-нами, а саме лексичне значення таких займенників розкривається іменни­ком по-передньої предикативної частини: Рядок за рядком, пое­ма за поемою народжува-лися в заповітній книжечці, і ожила в ній жахлива правда кріпацтва (3. Т.). При цьому займенник на­ступної частини в таких випадках узгоджується в роді і числі з іменником попередньої, внаслідок чого здійснюється не тільки лексичний, а й граматичний зв’язок між предикативними части­нами складносурядного речення.

Взаємозв’язок між предикативними одиницями складно­сурядного речення може здійснюватися також за допомогою спільних членів речення.Таким спільним членом у різних пре­дикативних частинах може виступати присудок: Земля не може житибез сонця, а людина — без щастя (М. С); Від малих дітей болитьголова, а від великих — серце (Н. тв.). У наведених ре­ченнях виділені слова є спільними присудками для обох преди­кативних частин. Спільні члени речення, з одного боку, роб­лять мову лаконічнішою, а з іншого — є засобами лексичного і граматичного зв’язку між предикативними частинами складносуряд-ного речення. У ролі спільних членів предикативних одиниць складносурядних речень можуть виступати й різні де­термінанти — вільні словоформи, що звичайно стоять на почат­ку речення і здійснюють граматичний зв’язок з усією наступ­ною предикативною частиною, поширюючи її. Ними, зокре­ма, можуть бути детерміну-ючі додатки й обставини: Під кан­чуком стогнали села і давні гнулися міста

(М. Р.); Бувало, літом і зимою Музика тне й вино рікою Гостей неситих налива (Т. Ш.), а також вставні слова і звертання: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще більше зігнулася (О. Г.); Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже

(Т. Ш.).

Важливу роль в організації складносурядного речення ві­діграє порядок пре-дикативних одиниць, який може бути віднос­но вільним і сталим, незмінним. Вільний порядок предикатив­них одиниць складносурядного речення спостері-гається тоді, коли дії всіх його складових частин відбуваються паралельно, одно-часно: Дівчина троянди поливала, Кудись котилась хмар навала, І сміялась осінь за вікном (В. Сос); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройня-лася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає (М. Р.); Ні струна не задзве­нить, ні пісні не зазвучать (Ю. Ф.), або чергуються, змінюючи одна од-ну: Чи в крові гарячка грає, чи війна лютує в місті (Л. У.); То комиш упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (М. К.).

Переважна більшість складносурядних речень має сталий, незмінний поря-док предикативних одиниць, що зумовлюється їх змістом, значенням і граматич-ною будовою. Зокрема, сталий, незмінний порядок структурних частин складно-сурядного ре­чення може вказувати на логічну послідовність розвитку дій у різних його предикативних частинах. Порушення послідовності предикативних одиниць у таких реченнях призвело б до руйну­вання причинних зв'язків і порушення логіч-ного викладу дум­ки: Найменший шелест або стук — і моє серце завмирає (М.К.); І розійдуться тумани, І на світі буде ясно (П. Т.). Незмінною є послідовність ком-понентів складносурядного речення, які вка­зують на поступове розгортання дій у часі й починаються спеці­альними порядковими словами спочатку, потім і нареш-ті (накінець) або у випадках, коли дії нумеруються, — один, другий; по-перше, по-друге та ін.: Один став по той бік Дніпра, а дру­гий — по цей (Н. тв.), а також коли іменник першої частини у наступній замінюється займенником: Поплив човен в синє мо­ре, а воно заграло (Т. Ш.). З інших випадків сталого, незмінно­го порядку предикативних одиниць у складносурядному ре­ченні слід назвати такий, коли на другому місці (у постпозиції) завжди стоїть компонент, що вказує на швидку змі-ну подій: Мов скажений на менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — І ті пропадають (Т. Ш.), а на першому — компонент, який потребує розкриття змісту в наступному: Юрій Іванович відра­зу почав комизитися: і я, мовляв, ще занадто молодий письмен­ник (Ю. С).

Підсумовуючи огляд засобів поєднання предикативних одиниць у складносу-рядному реченні, зазначимо, що в українській мові використовуються такі з них:

1) інтонація;

2) сполучники суряд­ності;

3) співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків у

поєднуваних предикативних одиницях;

4) за­йменники в наступній частині, що замінюють іменники попе­редньої;

5) спільні члени речення і взагалі спільні слова для обох предикативних

одиниць, поєднуваних у складносурядному ре­ченні;

6) порядок поєднуваних предикативних одиниць.

У кожному складносурядному реченні наявні щонайменше два засоби вза-ємозв’язку між предикативними одиницями — сполуч­ники сурядності та інтона-ція, які є найголовнішими. Проте найча­стіше між предикативними одиницями складносурядних речень існує водночас не два, а кілька засобів взаємозв’язку, за допо­могою яких вони пов’язуються в єдине семантичне, граматич­не й інтонацій-не ціле.

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

Складносурядні речення з єднальними сполучниками

До єднальних сполучників у сучасній українській літера­турній мові нале-жать і (й), та, та й, ні... ні, як... так. У складно­сурядних реченнях з цими сполуч-никами виражаються єднальні відношення. Це дуже широке граматичне значення містить у собі як власне єднальні, так і єднально-перелічувальні, єдналь­но-поши-рювальні та єднально-наслідкові чи причинно-наслідкові відношення.

Власне єднальнівідношення полягають у вираженні одно­часності двох або кількох дій, явищ, подій. У складносурядних реченнях цього різновиду викорис-товуються сполучники і (й), та (у значенні і), а (у значенні і). Сама ж одночас-ність пере­дається за допомогою присудків, виражених дієсловами тепе­рішнього, майбутнього та минулого часу недоконаного виду: Вже червоніють помідори Іходить осінь по траві (М. Р.); По­чорнілі сніги зустрічатимуть знову весну, Івологі вітри обмива­тимуть коси березам (Л. П.); Та тільки серце не кричало, Та тільки кроку не стачало, Татільки сили не було (А. М.); А тем­на ніч узори сині пише, А гості веселяться, А чарки круг столу ходять, А Густав меткий нові до жартів прикладає жар­ти (М. Р.). Власне єднальні відношення виявляються та-кож у вираженні послідовності дій або станів за допомогою сполуч­ників і, а, а потім, а там, а також порядком частин склад­носурядного речення та формами минулого часу доконаного виду дієслів-присудків: Сонце зайшло, і надворі почало вже темніти (І. Н.-Л.); Наполохані гуси, ґелґочучи, розлетілися по всій вулиці, а Васько вбіг до себе у двір (П. П.); У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься (М. В.).

Єднально-перелічувальнівідношення виражаються за допо­могою інтона-ції та повторюваних сполучників і... і, ні... ні, ані... ані. Наприклад: Пройшла гро-за, і ніч промчала, І знову день шу­мить кругом (В. Сос); І зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, Іпам’ятника бронза сива Засяє золотом новим (М. Р.); Не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спа-лахом, ні бурі не повивертали з корінням могутніх дубів (О. Довж.); Але ні мармур не пом’якшився од дотику пал­ких ентузіастів, ані вони не збагатили свого досвіду якимись особ­ливими скарбами (М. Р.); Ані до його заговорити, ані його спита­ти (М. В.). Єднальні повторювані сполучники ні... ні, ані... ані, що містять у собі та-кож заперечення, виражають не тільки єднально-перелічувальні відношення, а й надають усій синтак­сичній конструкції заперечного значення.

Близькими як до власне єднальних, так і до перелічуваль­них є сурядні від-ношення, що оформлюються парними сполуч­никами не тільки (не лише)... а й, не тільки (не лише)... але й, перша частина яких (не тільки, не лише) міститься в пер-шій предикативній частині складносурядного речення, а друга — у другій: Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Т.); І потроху не тільки гості повечеряли, але й ми коло них (Ю. Я.); Не тільки жайворонки нас, Мене й товаришів, вітали, Але й гречки в той самий час Рожевим гомоном співали (М. Р.).

Єднально-поширювальнівідношення виражаються за допо­могою сполуч-ників і, та, причому в єднальних складнопідряд­них реченнях цього різновиду друга частина поширює першу, у зв’язку з чим у ній зазвичай наявні анафоричні (вказівні, пред­метно-особові) займенники, що вказують на якість предмета, особи, ознаки тощо, про які йдеться у першій частині речення, або на весь його зміст: Весела душа моя, і світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне (М. В.); Ваші рожі привезла я додому, і вони завмирають на моїм столі (О. Коб.); Хтось шарп­нув за двері, івони розчинилися навстіж: (Ю. 3.).

Єднально-наслідковічи причинно-наслідковівідношення виражаються за допомогою єднальних сполучників і, то, і то­му, а тому то, а також порядку пре-дикативних одиниць, якого не можна змінити, й інтонації: Добре знали в Кринич-ках опішнянський посуд, і зараз не одна з дівчат потайки зітхнула на ходу, милу-ючись ним (О. Г.); Нога натискує на ліву педаль, і літак за­вертає круто ліворуч (О. Ільч.); За те пан прогнав його з двору, і тепер Ґудзь вештається без служби (М. К.); Це його перший відкритий урок, і тому він довго не спав (М. С.); Дай та-кому волю, то він тобі назавтра колгосп організує (О. Г.).

Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками

Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками тісно приля-гають до щойно розглянутих. У реченнях цього різновиду приєднувальні зв’язки виражаються за допомогою сполучників та й, ще й, також, причому, при тому та сполу­ченням при цьому.

Предикативні частини складносурядних речень з приєд­нувальними сполуч-никами нерівноправні. Зміст приєднуваної частини такого речення, яка завжди стоїть у постпозиції, до­повнює ту думку, яка висловлена у попередній, першій пре­дикативній частині, або становить висновок з неї чи оцінку ска­заного в ній: Вона настирливо з тобою говорила, Та й їй далась нелегко та розмова (Л. У.); Ім'я співака знають у всіх куточках нашої Батьківщини, та й за кордоном ба-гато людей зачаровані українською піснею (О. Б.); Ще в гімназії Борис займав вид-не місце серед товаришів, та й учителі дивились на нього як на головну оздобу закладу (І. Ф.). Складносурядні речення з приєднуваль­ними зв’язками вимовля-ються так: інтонація в кінці першої частини знижується, а перед другою робиться пауза.

У ролі приєднувальних вживаються також сполучники і, та, а. Щодо спо-лучника і в ролі приєднувального слід зауважити, що він у таких випадках вис-тупає у поєднанні з вказівним за­йменником це в різних його формах, починаючи другу частину складносурядного речення і виражаючи при цьому приєдну­вальний зв’язок з означальним відтінком: Знову дзвеніли, брині­ли, сурмили комарі, допіка-ли, дошкуляли, діймали, жерли, гризли ар'єргард десантного флоту, і це означало, що не забариться й ранок (Ю. Я.). Сполучники а, та можуть виражати приєдну­вально-протиставні відношення: Не встигнеш надивитися на сонце, а вже вечірня зоря темніє тобі в постарілих очах (М. С); В озерах купаються хмари, а ріки пли-вуть в берегах, мов пото­ки музики (Л. П.); Люблю весну, та хто її не любить на цій чу­десній, радісній землі (В. Сос.).

Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками

Своєрідну групу становлять складносурядні речення, в яких друга предика-тивна частина приєднується до першої поясню­вально-приєднувальними сполуч-никами тобто, себто, а саме, як-от.

Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками вживаються порівняно рідко, до того ж сфера їх використання обмежена переваж-но науковим та публіцистич­ним стилями мовлення, хоча можуть траплятися і в белетристи­ці. У цих реченнях мовець за допомогою другої предикативної частини уточнює, розкриває зміст першої, у зв'язку з чим для обох предикативних частин таких речень властивий семантич­ний паралелізм, що зумовлює віднесення таких речень до гру­пи складносурядних, хоча пояснювальні сполучники вказують на залежний характер другої предикативної частини: Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічі з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (І. С); пор. також приклади з художньої літератури: Ця баба з ґанджою, як-отбувають з ґанджою коні, або корови (І. Н.-Л.); Ми спали, тобтосестра спала, а я лежав з відкритими очима і ду­мав (В. Кор.). Ці речення також своєрідно інтонуються, зокре­ма, у кінці першої предикативної частини перед сполучником спостерігається значне пониження голосу і пауза.

Складносурядні речення з протиставними сполучниками

Предикативні частини цих складносурядних речень поєдну­ються в одне ціле за допомогою протиставних сполучників а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате, так, а також скла­деними сполучниками не тільки... а й, не лише... але й.

Усі складносурядні речення з протиставними сполучника­ми мають своєрід-ну структуру: вони можуть бути лише двочлен­ними, двокомпонентними, тобто складатися тільки з двох пре­дикативних одиниць. З погляду граматичної семан-тики склад­носурядні речення з протиставними сполучниками характе­ризуються тим, що в них виражені протиставні відношення, тобто вказується на протистав-лення подій, про які йдеться в кожній предикативній частині, на їх відмінність чи невідпо­відність.

За особливостями будови й основним граматичним значен­ням усі склад-носурядні речення з протиставними сполучника­ми поділяються на дві групи:

1) протиставні;

2) зіставні.

У про­тиставнихскладносурядних реченнях виражаються різні види власне протиставних відношень, зокрема протиставно-обмежу­вальні, протиставно-ком-пенсувальні тощо, які ґрунтуються на протиставленні подій, про які йдеться в різних предикативних частинах речень цього різновиду. Предикативні частини цих речень поєднуються за допомогою сполучників а, але, та (у значенні але), однак, проте, зате, так: Літа ніколи не поверта­ються до людини, а людина зав-жди повертається до своїх літ (М. С); Далеко ще до світла, а вже батько бу-дить вставати (М. К.); Війна скінчилася, але в душі вона вирувала (О. Г.) Самій не трудно збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті (Л. У.); Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий, довгоно­гий, вибилися з сил, налягали на весла, однакїм не вдалося розігна­ти човен на береговий пісок (М. К.); За річкою, в районі дамби, вдарила батарея якось по-весняному лунко, голосно і зовсім не страшно, протеГуменний здригнувся (О. Г.); Все це, здавалось, було готове в мене в дорогу, протеднів на три ще вистачило біганини... (С. В.); На гору досту-питися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Л. У.); Прохожі стрічалися рідко, зате під ворітьми, на лавах, сиділи рядами, як горобці на плоті, веселі го-мінкі румуни (М. К.); А мати хоче научати, так соловейко не дає (Т. Ш.).

Іноді в складносурядних реченнях для вираження протистав­них відношень використовується спарений сполучник але зате: Сіл і присілків більше, хат по селах більше, але зате по хатах убожество більше і нужда більша (І. Ф.); Чобо-ти та армійська ватянка стали одягом цілого народу, але зате які багаті ми з вами у чомусь незмірно важливішому (О. Г.). У таких випадках складносурядні речення мають не тільки обмежувальне значен­ня, а й набувають відтінку компен-сації, як у реченнях з одним сполучником зате. Власне протиставні відношення можуть ус­кладнюватися також відтінком допустовості: Тебе зачинили за грати, атвоє слово ходить по світу (М. К.). У зіставних склад­носурядних реченнях, у яких зіставляється зміст обох предика­тивних частин, зіставні відношення пере-даються за допомогою сполучників а, не тільки... а й, не лише... а й, не тільки... але й, не лише... але й. Зміст обох предикативних частин складносу­рядного ре-чення у таких випадках взаємно доповнюється: Па­лали в гущавині квіти гранати, А в серці мойому палали пісні (Л. У.); Прийшли злидні до злиднів, а з них виросла біда (М. К.); Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. С); Та не тільки зга-дані у цьому вірші романи «Бур’ян», «Мати», «Артем Гармаш», а й інші твори Андрія Васильовича Головка стали улюбленими для читачів (К. X.).

Як уже зазначалося, складносурядні речення останнього типу (зі сполучни-ками не тільки... але й та ін.) за своїм значенням близькі до складносурядних ре-чень з єднальними сполучниками, що виражають єднально-перелічувальні відно-шення.

Складносурядні речення з розділовими сполучниками

У складносурядних реченнях, предикативні частини яких по­єднані розділо-вими сполучниками або, чи, а чи, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, виражаються розділові відно­шення несумісності, взаємовиключення, а також відношення чергування. Залежно від цих відношень їх поділяють на два різнови-ди:

1) речення взаємовиключення;

2) речення чер­гування.

Складносурядні речення, що позначають несумісні, взаємовиключні дії або явища, зазвичай двочленні, двокомпонентні, хоча серед них, зокрема речень з повторюваними спо­лучниками, зустрічаються й багатокомпонентні. Предикатив­ні частини таких речень поєднуються за допомогою сполуч­ників або, чи, а чи, або... або, чи... чи, а також чи то... чи то: Хіба що-небудь трісне і в ту ж мить затих-не, або зірветься запізніла рибка і, різко відсахнувшись від човна, щезне в сутін-ках (Г. Т.); Не раз, як тільки лист од вітру зашумить, Чи блиснуть проти сонця ярі квіти, Вона зненацька в думці забринить (М. Р.); Чи така вже нас родила ма-ти, Чи до серця вам вкотився грім (А. М.); Так зараз і нашле: або свиня бублики похвата, або со­бака олію вип’є, або п’яний поточиться і коробку переверне...

(Г. К.-О.); Так завжди: чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружню руку, Чилюбая розмова з ким ведеться, Чи поцілунок на устах озветься (Л. У.); Чи то мені здається, чи то справді свист тихне (М. К.); Чи то в житті не бачили її, Чи то забули наші менестрелі (А. М.). Як видно з прикладів, роз­ділові сполучники чи... чи, або... або можуть повторюватися не два, а три і більше разів. У таких випадках на значення несу­місності нашаровуються значення чергу-вання: Це абомісяць вирина з облака, або вільний вітер пронесеться лукою, абомороз ударить (М. В.).

У складносурядних реченнях з розділовими сполучниками другого різнови-ду, в яких події, про які йдеться в їх предика­тивних частинах, існують у різних ча-сових планах, тобто чер­гуються, або якщо треба вказати на послідовну зміну цих подій, широко використовується повторюваний сполучник то... то, який може повторюватися і кілька разів: То шумів зелений лист, то в вікні мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем ли­лись пісні (Л. У.); То іволга у пісні їх дзве-нить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, Токо-лесо не­мазане скрипить (М. Р.); То заблищить у небі яскраво одинока зірка, то засвітяться контури сизуватої хмари (А. Ш.). Своєрід­ну роль виконують повто-рювані сполучники не то... не то, чи то... чи то, які, виражаючи семантичні від-ношення чергуван­ня, послідовності між предикативними частинами складного речення, мають значення непевності, сумніву, вагання у тому, що з перелічених тверджень є справжнім, а що ні; до цього ж додається ще й відтінок питальності. Наприклад: Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в за-ломах про­валля (М. К.); Не то блискавки пронизували небо, не то спалахи елек-трозварки освітлювали обрій (А. Ш.); Чи то праця задавила молодую силу, Чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Т. Ш.); Чи то настане нічка темна, Чи то веселий день шумить (Л. Г.); Чи то снилось мені, чи то справді було — Наді мною ялини зеле­не крило (М. Н.).

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Загальні поняття про складнопідрядне речення

Складне речення, що складається з двох або більше преди­кативних оди-ниць, поєднаних в єдине семантичне й граматичне ціле підрядним зв’язком за до-помогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засо-бів, називається складнопідрядним.

Предикативні частини складнопідрядного речення синтак­сично нерівно-правні: одна з них підпорядкована іншій. Отже, частина складнопідрядного ре-чення, що перебуває в синтак­сичній залежності від іншої, головної частини, нази-вається підрядною.Частина складнопідрядного речення, якій підпоряд­кована під-рядна частина, називається головною.

Залежність підрядної частини від головної у складнопідряд­ному реченні мислиться як поняття синтаксичне. У семантич­ному значеннєвому відношенні обидві частини складнопідряд­ного речення бувають рівноцінні, однак нерідко са-ме підрядна частина передає основний зміст усього складнопідрядного ре­чення. Так, у реченнях Не диво, коли в сорок літ прийшлось поси­віти (її. М.); І важко було зрозуміти, чи жартує вона, чи гово­рить всерйоз (О. Г.); Навіть чути, як пливе в далечінь невтомна земля (М. С.) їхні головні частини (Не дивно, І важко було зро­зуміти, Навіть чути) не розкривають значення вислову; нав­паки, пред-метний зміст кожного з наведених складнопідрядних речень міститься саме в їх підрядних частинах, які, наповню­ючи головні частини реальним змістом, надають кожному з них певної семантичної завершеності. Головна частина складнопід­рядного речення не завжди є самостійною і з погляду струк­турного, що нормаль-но виявляється в її неповноті, у наявності вказівного слова, що потребує розкрит-тя, пояснення, особли­вої форми присудка тощо: Писав щось, чого ніколи не повин-но побачить стороннє око, тільки для себе (М. К.). Отже, предика­тивні частини складнопідрядного речення перебувають у тіс­ному взаємозв’язку, лише разом становлячи семантичне і струк­турне ціле.

Складнопідрядні речення дуже різноманітні за своєю будо­вою. В одних з них підрядна частина відноситься до окремого слова головної частини (іменника, дієслова тощо) як до лексико-морфологічної одиниці, в інших — до головної час-тини в цілому як до предикативної одиниці; в одних підрядні частини приєдну-ються до головних за допомогою сполучників, в інших — за допомогою сполуч-них слів, які, однак, в обох випадках завжди супроводжують ці підрядні частини, будучи їх невід’ємними елементами; в одних складнопідрядних реченнях наявні співвідносні, вказівні слова як необхідні складники го­ловної частини, в інших во-ни відсутні; в одних реченнях місце підрядної частини щодо головної відносно вільне, в інших — стале, фіксоване; в одних реченнях співвідношення видо-часо-вих і способових форм дієслів-присудків головної й підрядної частин обмежені, в інших — відносно вільні. Таке розмаїття структури складнопідрядних речень значно ускладнює їх кла­сифікацію.

Основні засоби організації складнопідрядного речення

Основними засобами зв’язку між предикативними части­нами складнопід-рядних речень, крім інтонації, є:

1) сполуч­ники підрядності;

2) сполучні слова;

3) співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники підрядності,належачи до основних засобів зв’з­ку підрядної частини з головною, містяться у підрядній час­тині складнопідрядного речення, не будучи, проте, її членами. Виконуючи суто службову функцію, вони є лише засо-бом зв'яз­ку її з головною. Службовий характер цих сполучників вияв­ляється та-кож у тому, що вони не можуть бути виділені за до­помогою логічного наголосу, а односкладові сполучники висту­пають як проклітики, тобто у вимові зливаються з наступним словом: Ой, не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі (П. Т.). Проте з погляду семантичного між сполучника­ми підрядності все-таки є істотна відмінність. Одні з них точно й однозначно вказують своїм лек-сичним значенням на відно­шення, які виражаються у складнопідрядних реченнях, у зв’яз­ку з чим вони дістали назву семантичних: Видно, що було вже пізно, бо ніде по хатах не світилось (П. М.); Якби ви з нами подру­жились, Багато б дечому нав-чились (Т. Ш.). У першому з наве­дених речень сполучник бо вказує на причинні відношення, а в другому сполучник якби — на умовні. Інші сполучники підряд­ності, будучи полісемантичними, не вказують однозначно на певний вид відно-шень, не мають точно визначеного значення і виражають лише залежність однієї предикативної частини від іншої, а отже, можуть вживатися в різних за значенням склад­нопідрядних реченнях. Такі сполучники називають ще асемантичними, функціональними.До них, наприклад, належать спо­лучники: що, який може вис-тупати як у складнопідрядних реченнях з’ясувальних, так і означальних, тобто в присубстантивно-атрибутивних, займенниково-співвідносних; як, що вживається в з’ясувальних, порівняльних та в деяких інших складно­підрядних реченнях. Пор., наприклад, речення, в яких підряд­на частина, залишаючись незмінною, приєдну-ється до різних головних частин за допомогою того самого сполучника як: Я не помітив, як кімната спорожніла (з’ясувальне); Я прийшов після того, яккімната спорожніла (часове); Не встиг я прийти, яккімната спорожніла (часове).

Сполучні слова — це переважно відносні займенники і при­слівники зай-менникового походження на зразок який, чий, кот­рий, хто, що; як, де, куди, звід-ки, чому та ін. На відміну від спо­лучників вони не лише пов’язують підрядну час-тину складно­підрядного речення з головною, а й є одним із членів підрядної час-тини. Як і будь-який інший член речення, сполучні слова затримують на собі на-голос, а односкладні сполучні слова що, хто, як виділяються ще й логічним наго-лосом, щоб не сплута­ти їх з омонімічними сполучниками.

Співвідносні, або вказівні, слова, на відміну від сполучників і сполучних слів містяться в головній частині складнопідрядно­го речення. Вони формально за-вершують головну частину, посідають місце необхідного за семантикою члена ре-чення, проте, не будучи у повному розумінні повнозначними, не ви­ражають само-го значення, а лише сигналізують про те, що воно буде виражене в наступній, під-рядній частині. Отже, співвід­носні слова є немовби представниками і посередни-ками підряд­ної частини в головній. Уже сама наявність у головній частині співвід-носного слова позбавляє її семантичної завершеності, незалежності, примушує че-кати продовження — відповід­ної підрядної частини, яка й розкриває конкретне значення цього співвідносного слова: Я той, що греблі рвав (П. В.). У цьому ре-ченні значення співвідносного слова той, що міс­титься в головній частині, роз-кривається підрядною части­ною.

У ролі співвідносних слів зазвичай виступають вказівні займенники або прислівники займенникового походження той, такий, там, туди, тоді, так та ін. Значно рідше в ро­лі співвідносних слів можуть виступати також займенники та займенникові прислівники інших розрядів: ніхто, ніщо, хтось, щось, кожний, всякий, все, всі; скрізь, всюди, завжди, десь та ін.

Важливим елементом побудови складнопідрядного речен­ня є порядок роз-міщення його предикативних частин. В одних складнопідрядних реченнях підряд-на частина завжди стоїть у постпозиції, тобто після головної частини або після слова, до якого вона відноситься (складнопідрядні речення причини, займеннико-во-співвідносні, присубстантивно-атрибутивні й уза­галі означальні), в інших вона може стояти як після головної частини, так і перед нею (складнопідрядні речення часу, мети, місця), ще в інших — у середині головної частини (присубстан­тивно-атрибутивні, означальні, умовні, порівняльні). Пор., на­приклад: Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти(Л. У.); Весело летіло полу-м’я під казанами, як лизало язиком бантину(І. Н.-Л.);Поки встало сонце, усе вже було готове (П. М.);1 коли вони стали на вершечку, з прибереж­них скель знявся табун морських птахів (М. К.); Потреба кра­си, що жила в душі Антона,викликала в ньому потребу шукати її (М. К.); Під наметом кучерявої ялини, що росла посередині га­лявини,тіні зійшлись і змішались (С. В.); Вечори в роті, якщо солдати не йшли рити траншеї й тягти шпали,проходили в дов­гих роз-мовах (О.Г.).

Важливу роль в організації складнопідрядних речень відіграє також спів-відношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків їх головної і під-рядної частин. Від цих спів­відношень у багатьох випадках залежать ті чи ті зна-чення під­рядних частин складнопідрядних речень, проте в різних речен­нях роль їх не однакова, що буде видно з аналізу конкретних різновидів складнопідрядних речень. Зазначимо, що співвідно­шення видо-часових і способових форм дієслів-присудків зде­більшого відносно вільне лише в реченнях з підрядною части­ною, яка відноситься до окремого слова чи словосполучення головної частини, бо основні значення речення того чи того різновиду від нього не залежать. Пор., на-приклад, речення, в яких підрядна частина залишається незмінною, у той час як у головній частині можливі зміни і видо-часових, і способових форм дієслова-при-судка: Я написав товаришеві, якого давно не бачив; Я пишу товаришеві, якого давно не бачив; Я напишу това­ришеві, якого давно не бачив; Написав би товари-шеві, якого дав­но не бачив. У більшості складнопідрядних речень з підрядною частиною, що відноситься до всієї головної, співвідношення видо-часових і спо-собових форм дієслів-присудків зазвичай послідовно обмежені. До того ж ці об-меження пов’язані з гра­матичними значеннями речення того чи того різновиду. Так, у реченнях, що виражають часові відношення, спостерігається співвідно-шення часових форм. Наприклад, можна сказати: Коли вчитель заходить у клас, учні встають (теперішній час); Коли вчитель зайшов у клас, учні встали (мину-лий час); Коли вчитель зайде в клас, учні встануть (майбутній час), проте не можна сказати: Коли вчитель зайшов у клас, учні встануть (минулий час + май-бутній час). У складнопідрядних реченнях з підряд­ними умови, підрядна частина яких приєднується до головної за допомогою сполучника якби, значення підряд-ної частини залежить від співвідношення форм способу дієслів-присудків у го-ловній і підрядній частинах: Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жа-лю (Л. У.); Якби не вийшов з хати чоловік, то не розійшлись би до світу (М. В.). У складнопідрядних ре­ченнях, що виражають причинно-наслідкові відношення, план причини, як правило, передує плану наслідку: Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та яре (М. В.).У цьому реченні послідов-ність часових планів виражається співвідношенням теперішнього часу як у під-рядній частині, що йде першою, так і в головній.

Важливу роль в оформленні складнопідрядних речень, як і будь-якого ре-чення, відіграє, як уже зазначалося, інтонація. Вона об’єднує предикативні час-тини складнопідрядного речен­ня в одне інтонаційно завершене ціле, причому незалежно від того, з кількох предикативних одиниць складається складнопід-рядне речення, інтонація завершеності (кінця) властива лише останній його час-тині.

Принципи класифікації складнопідрядних речень

У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи класифікації складнопідрядних речень:

1) логіко-граматичний;

2) формально-граматичний;

3) структурно-семантичний.

Логіко-граматична класифікаціяскладнопідрядних речень грунтується на співвідповідності їх підрядних частин членам простого речення. Ця класифікація, вперше систематично ви­кладена ще Ф. І. Буслаєвим, зазнавши низки уточнень і модер­нізацій, дійшла до наших часів, знайшовши послідовне втілен­ня в сучасних наукових курсах українського синтаксису. За цим принципом серед складнопід-рядних речень розрізняють підрядні речення підметові, присудкові, додаткові, оз-начальні й обставинні, а в зв’язку з тим, що окремі конструкції складно­підрядних речень не можна співвіднести з жодним із членів ре­чення, деякі з них виокрем-люються за значенням, поповню­ючи в такий спосіб традиційну логіко-граматичну класифіка­цію складнопідрядних речень (наслідкові, супровідні й деякі інші). Го-ловним недоліком логіко-граматичної класифікації складнопідрядних речень є те, що вона не має під собою гра­матичної опори. В одних випадках підрядна частина складно­підрядних речень уподібнюється тому чи тому члену речення, в інших віднесення підрядної частини до певного різновиду здійснюється за змістом, за логічним питанням. Унаслідок та­кого підходу до однієї групи потрапляють речен-ня, різні за бу­довою і значенням, і, навпаки, близькі за будовою і значенням ре-чення опиняються в різних групах. Так, безсумнівно близькі і за будовою, і за значенням речення Мені почулося, що щось шарудить і Я почув, що щось шару-дить потрапляють у різні групи лише на тій підставі, що в першому з них під-рядна час­тина заступає підмет: Мені почулося шарудіння, а в другому — додаток: Я почув шарудіння.

Формально-граматична класифікаціяскладнопідрядних ре­чень спираєть-ся на засоби зв’язку їх підрядної й головної час­тин. Беручи за основу цю ознаку, розрізняють три типи цих речень:

1) складнопідрядні речення зі сполучниками (сполучни­кові);

2) складнопідрядні речення зі сполучними словами;

3) складнопідрядні речення з розділовою паузою (безсполуч­никові).

Така класифікація зводить аналіз складнопідрядних речень до аналізу спо-лучників чи сполучних слів, за допомогою яких поєднуються в одне ціле їх пре-дикативні частини, і зовсім не враховує інших структурних ознак. Однак сполуч-ники самі собою далеко не завжди визначають стосунки між предикатив­ними частинами складнопідрядних речень.

Останнім часом у синтаксичній літературі поширилася структурно-семан-тична класифікація,в основу якої покладено встановлення структурних і семан-тичних співвідношень між головною і підрядною частинами складнопідрядних речень. Ця класифікація знайшла відображення у нових посібниках для вищої школи, а у дещо спрощеному вигляді — й у шкільних підручниках.

З огляду на поширення цієї класифікації в сучасній синтак­сичній літературі, а також у шкільній практиці, далі зупинімося на ній докладніше. Крім того, в по-дальшому викладі матері­алу про складнопідрядне речення української мови вва-жаємо за доцільне дотримуватися саме цієї класифікації.

На нашу думку, структурно-семантична класифікація склад­нопідрядних ре-чень є найповнішою і всебічною, оскільки вона враховує:

1) до чого відноситься підрядна частина складнопід­рядного речення (до всієї головної чи тільки до окремого її сло­ва);

2) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона приєднується до головної частини;

3) в яких семантичних (зна­ченнєвих) стосунках перебувають предикативні

частини склад­нопідрядного речення.

Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень

За будовою складнопідрядні речення поділяються на два основні структур-но-семантичні типи:

1) речення нерозчленованої структури, або нерозчленовані, одночленні;

2) речення розчленованої структури, або розчленовані, двочленні.

Речення нерозчленованої структури — це такі складнопідрядні речення, підрядна частина яких відноситься до одного слова або словосполучення головної частини, причому зв’язок підрядної частини з головною в них здійснюється за до-помо­гою асемантичних, функціональних сполучників і співвіднос­них (вказівних) слів, які й пов’язують обидві предикативні час­тини такого речення в одне ціле. У складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури підрядна частина відно-ситься до того слова чи словосполучення головної частини, яке потребує допов-нення, уточнення, розширення, конкретизації чи допускає пояснення з метою до-даткової характеристики. Крім того, го­ловна частина таких складнопідрядних ре-чень не може функ­ціонувати без підрядної, оскільки вона потребує уточнення, до-повнення, продовження, яке й знаходить у підрядній частині.

До складнопідрядних речень нерозчленованої структури на­лежать:

1) складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними,

чи просто присубстантивними, які нерідко називають означальними;

2) займенниково-співвідносні;

3) з’я­сувальні.

У шкільній практиці присубстантивно-атрибутивні і займенниково-співвід-носні складнопідрядні речення об'єднують в одну групу — означальні, розрізня-ючи, проте, серед них власне означальні (присубстантивно-атрибутивні) та зай-менниково-означальні (займенниково-співвідносні). У деяких посібниках як для вищої, так і для середньої школи серед складнопідрядних речень нерозчленованої структури також виокремлюються складнопідрядні речення способу дії та міри, ступеня, які, однак, можна розглядати як один з підрізновидів займенниково-спів-відносних.

Складнопідрядні речення розчленованої структури — це такі речення, підрядна частина яких належить до всієї головної час­тини в цілому і пов’язується з нею за допомогою семантичних сполучників, що виражають певні семантичні відношення. Підрядна частина таких складнопідрядних речень, стосуючись усієї головної частини в цілому, виражає певну обставину (часу, причини, умови, на-слідку, мети, місця тощо). В окремих ви­падках можливий зв'язок підрядної час-тини лише з одним сло­вом головної: 3 весною, коли розпочались справжні робо-ти, роз­мови ставали більш різнобарвні і розростались (М. К.). У цьому реченні підрядна частина коли розпочались справжні роботи сто­сується обставини часу головної частини з весною, семантич­ний сполучник зі значенням часу коли вказує на розчленовану структуру аналізованого складнопідрядного речення. У склад-нопідрядних реченнях розчленованої структури зв’язок між предикативними час-тинами не такий тісний, як у реченнях не­розчленованої структури: головна час-тина їх може існувати окремо, без підрядної, яка не є необхідним продовженням го­ловної. Частини складнопідрядних речень цього типу поєдну­ються в одне ціле за допомогою різних семантичних сполучни­ків — часових, причинних, умовних, допустових, наслідкових, порівняльних, зіставних тощо.

До складнопідрядних речень розчленованої структури на­лежать речення з підрядними обставинними — часу, умови, причини, мети, місця, наслідковими, допустовими, порівняль­ними, а також складнопідрядні речення з підрядними су-провід­ними. Обставинні підрядні частини, як і обставинні другорядні члени, вка-зують на різноманітні обставини, за яких відбуваєть­ся дія головної частини, вияв-ляється стан або ознака, несучи водночас додаткові значення чи відтінки. В се-мантичному відно­шенні вони значно повніші, ширші за відповідні їм обставини. Значення обставинних складнопідрядних речень відображено в їх назвах. Так, під-рядні частини складнопідрядних речень часу вказують на час дії головної части-ни, причини — на причину, яка викликала дію головної частини, умови — на умо-ву, за якої вона відбувається чи могла б відбутися, мети — на мету, з якою вона відбувається, місця — на місце дії тощо. Зрозуміло, що все це — узагальнені зна-чення згаданих різновидів, адже кожне кон­кретне речення має своє конкретне, вузьке граматичне значення, характер якого залежить від сполучних засобів, спів-відношен­ня видо-часових і способових форм дієслів-присудків у голов­ній і під-рядних частинах, від інших елементів його структури.

Завершуючи загальний огляд основних структурно-семан­тичних типів складнопідрядних речень, зазначимо, що між складнопідрядними реченнями не-розчленованої і розчленова­ної структури існують істотні відмінності:

1) у реченнях нероз­членованої структури підрядна частина відноситься до

якогось слова головної, а в реченнях розчленованої структури — пере­важно до всієї головної частини;

2) у реченнях нерозчленованої структури зв’язок між предикативними час-

тинами тісніший, ніж у реченнях розчленованої структури;

3) у реченнях нерозчлено­ваної структури предикативні частини поєднані за

допомогою функціональних, асемантичних сполучників та співвідносних (вказів-них) слів, а в реченнях розчленованої структури — за допомогою семантичних сполучників.

Поиск по сайту: