Румунія у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

Тема: Румунія, Болгарія, Югославія у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

План

3. Югославія у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

Література:

1. Всесвітня історія 11 кл. / Г.В. Середницька. - К., 2009.

2. Всесвітня історія: Новітні часи: 1914-1945 / Рожик М.Є. та ін. - К.: Ґенеза, 2000.

3. Всесвітня історія: Навч. посіб. для 11 кл. / Я.М. Бердичевський, Т.В. Ладиченко. – К.: А.С.К.,1999.

4. Всесвітня історія: 11кл. / Т.В. Ладиченко. – К., 2006.

Румунія у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

Навесні 1944 р. радянська армія в ході боїв з німецькими військами вступила на територію Румунії.

23 серпня 1944 р. в умовах широкого наступу радянських військ у Румунії відбувся антидиктаторський переворот. Румунська армія повернула зброю проти Німеччини. СРСР, США і Велика Британія підписали з Румунією угоду про перемир’я. Справжніми господарями в країні стали Союзна контрольна комісія (СКК), очолювана радянськими представниками, а також радянські військові власті на місцях. Під їхнім тиском у березні 1945 р. король змушений був призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні посади.

Важливим етапом політичної боротьби в країні стали парламентські вибори у листопаді 1946 р. Комуністи, які контролювали державний апарат, фальсифікували результати голосування: КПР та її соратники «одержали» близько 80 % голосів.

Посилилися політичні переслідування: опозиційні партії було розпущено, окремих їх керівників засуджено до тюремного ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями.

30 грудня 1947 р. короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати, а Румунію проголошено «народною республікою» (PHP). 1948 р. утворилась Румунська робітнича партія (РРП). Було проголошено курс на «соціалістичне будівництво».

У 1948 р. було прийнято конституцію PHP. Ухвалено закон про націоналізацію основних промислових підприємств, шахт, залізниць, транспорту, зв’язку, банків. Як і в інших країнах «народної демократії», запроваджувалося перспективне планування розвитку економіки на основі п’ятирічок, наріжним каменем якої стала індустріалізація країни. У 1949 р. розпочалася колективізація сільського господарства.

Режим здійснив «ліквідацію куркульства як класу». У 1959— 1962 pp. завершено процес кооперування сільського господарства. У 1965 р. керівником партії й держави став Ніколає Чаушеску. У внутрішній політиці Чаушеску спрямовував свою діяльність на зміцнення тоталітарної держави і своєї особистої влади. У 1965 р. правлячій партії було повернено назву — Румунська комуністична партія (РКП). Того ж року прийнято нову, третю за післявоєнний період, конституцію, в якій підкреслено роль РКП як «керівної сили суспільства». Держава стала називатися Соціалістичною Республікою Румунією (СРР). У 1974 р. встановлено пост президента СРР, його також посів Н. Чаушеску.

Економічний розвиток Румунії в 50-70-х роках відзначався високими темпами. Розбудовано галузі важкої індустрії: машинобудування, металургію, нафтохімію, які посіли провідне місце в економіці. Проте матеріальний рівень життя населення підвищувався дуже повільно.

На зламі 70-80-х років в економіці Румунії виникли серйозні труднощі, рік у рік справи погіршувалися. Насамперед загострилася паливно-сировинна проблема. Відчувалася нестача продуктів харчування. Це викликало вороже ставлення до режиму.

Наприкінці 80-х років незадоволення існуючим станом речей охопило широкі верстви населення. Початок революційних подій у державах Центральної та Східної Європи не спонукав румунського диктатора на проведення бодай найпоміркованіших реформ. І досить було однієї іскри, щоб спалахнула вся Румунія. Нею стали заворушення у трансільванському місті Тімішоарі, що почалися в середині грудня 1989 р. Сутички демонстрантів із силами безпеки набрали кривавого характеру. Заворушення перекинулись на Бухарест, де зав’язалися бої між повстанцями та владою, та в інші центри країни. 22 грудня революція перемогла. У ході боїв у Румунії загинуло понад тисячу чоловік. Чаушеску та його дружину Єлену схопили і віддали до суду військового трибуналу, який негайно засудив їх до страти.

Влада в країні перейшла до сформованого в ході революції Фронту національного порятунку (ФНП), куди ввійшли колишні керівні діячі РКП, що відмежувалися від режиму, військові, представники опозиції. Очолив ФНП Іон Ілієску, якого незабаром було проголошено президентом країни. Тим часом розпалась і припинила існування РКП. Натомість виникли десятки нових політичних партій і громадських організацій.

На парламентських виборах у травні 1990 р. переміг ФНП, який перед тим перетворився у політичну партію, а на президентських І. Ілієску. У листопаді 1991 р. парламент прийняв нову конституцію, яка проголосила Румунію правовою, демократичною державою.

Основною проблемою було економічне становище, яке в післяреволюційний період з року в рік погіршувалося. Уряд зволікав з проведенням назрілих економічних реформ — роздержавленням і приватизацією підприємств, запровадженням ринкового господарства.

Революція 1989 р. змінила характер зовнішньої політики Румунії. Вона прагнула увійти до складу НАТО і Європейського Союзу. Добросусідські взаємини встановилися з Молдовою. У 1997 р. після тривалих і складних переговорів підписано Договір про дружбу, добросусідство і партнерство між Україною і Румунією. У договорі підтверджено непорушність існуючих між обома державами кордонів. Проте територіальні претензії з боку Румунії до України продовжували висуватися і в наступні роки.

У 2004 р. Румунію було прийнято до НАТО. Країна вступила у 2007 р. до ЄС.

Поиск по сайту: