Болгарія у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

На початку вересня 1944 р. радянські війська з Румунії вступили на територію Болгарії. В ніч на 9 вересня було вчинено державний переворот. Було утворено уряд Вітчизняного фронту (ВФ) — об’єднання антифашистських сил країни, очолюване комуністами. Опорою нового уряду стали радянські військові власті. Болгарія вступила у війну з Німеччиною.

Комуністи після захоплення влади розгорнули тотальний терор проти представників поваленого ладу і взагалі проти всіх потенційних політичних противників.

Після того як комуністи позбулись опозиції в парламенті і сформували цілком підлеглий собі уряд, вони отримали можливість розгорнути наступ на економічні позиції заможних верств населення. У 1946 р. було експропрійовано 2300 підприємств.

Восени 1946 р. було проведено референдум з питання про державний лад Болгарії — залишатися їй монархією, чи стати республікою. Переважна більшість учасників референдуму висловилася за ліквідацію монархічного ладу. Держава одержала назву Народна Республіка Болгарія (НРБ).

Прагнучи забезпечити більшу «легітимність» своєму режимові, комуністи змушені були погодитися на проведення восени 1946 р. виборів до Великих народних зборів (ВНЗ). Цього разу у виборах взяли участь й опозиційні партії. Комуністи та їхні прихильники одержали на виборах 70 % голосів. Новий уряд очолив лідер компартії Георгій Димитров.

У таких умовах ВНЗ наприкінці 1947 р. прийняли конституцію НРБ. ВНЗ прийняли закони про націоналізацію промислових підприємств і банків. Тепер практично все промислове виробництво зосередилось у руках держави. Одночасно почався наступ на заможні верстви селянства.

Було ліквідовано залишки багатопартійної системи. На з’їзді Болгарської комуністичної партії (БКІІ) наприкінці 1948 р. проголосили, що її стратегічною лінією є побудова соціалізму.

Було ухвалено перший п’ятирічний план на 1949-1953 рр., в основі якого лежала програма індустріалізації країни. Одночасно розпочалася колективізація сільського господарства. Комуністичний режим забезпечував своє існування, застосовуючи політичний терор. Створено концентраційні табори, які проіснували аж до поч. 60-х рр.

Політична «відлига» в СРСР позитивно вплинула на Болгарію. У 1954 р. керівництво БКП очолив Тодор Живков. У квітні 1956 р. Живков став по суті єдиновладним правителем Болгарії.

Нове керівництво дещо пом’якшило попередній курс, зокрема в аграрній політиці. Проте воно не відмовилося від проведення колективізації й до 1958 р. завершило цей процес.

Від своїх попередників Живков успадкував безмежну відданість КПРС, Радянському Союзові та їх керівникам. Болгарський лідер старанно копіював усі ідеологічні «новації» КПРС. Так, у 1971 р. з’їзд БКП проголосив стратегічним завданням побудову «розвинутого соціалістичного суспільства».

Болгарське керівництво багато уваги приділяло проблемам економіки, зокрема індустріалізації країни. За роки комуністичного режиму значно зріс економічний потенціал Болгарії. Найважливішими галузями промисловості стали енергетика, машинобудування, хімія, металургія, в останні роки також електроніка та електротехніка. Однак болгарська економіка, сформувавшись як планово-бюрократична за своїм характером, успадкувала всі притаманні цій системі вади. З 80-х років стали спадати темпи промислового виробництва.

Гострі проблеми виникли і в сільському господарстві. Селяни-кооператори були мало зацікавлені у результатах своєї діяльності. З середини 80-х років Болгарія змушена була імпортувати зерно та іншу сільгосппродукцію. В країні відчувалася нестача продовольства. Зростала зовнішня заборгованість. Знижувався життєвий рівень народу.

З початком у 1985 р. політичних змін в СРСР Живков почав маневрувати. Партійне керівництво оголосило програму «докорінної перебудови» болгарського суспільства. Однак ці «перетворення» косметичними. Проводити кардинальні соціально-економічні й політичні зміни режим Живкова не мав ніякого наміру. В країні назрівала глибока криза.

Під впливом політичних подій у Польщі, Угорщині та НДР болгарське керівництво зважилося на зміну свого лідера. 10 листопада 1989 р. пленум ЦК БКП усунув Живкова з поста генерального секретаря. Було вжито заходів щодо демократизації державного ладу, зокрема: скасовано закони, що обмежували громадянські права і свободи, анульовано статтю конституції про керівну роль БКП, реабілітовано громадян, що зазнали політичних переслідувань.

Тоталітарний режим було ліквідовано. При цьому БКП, проводячи демократичні реформи, намагалася докорінно реформувати саму себе, не випускаючи влади зі своїх рук. У 1990 р. партія змінила свою програму, статут і навіть назву — стала йменуватися Болгарською соціалістичною партією (БСП).

Після початку революційних подій почали виникати нові політичні партії й угруповання. Багато з них на початку грудня 1989 р. об’єдналися у коаліцію Союз демократичних сил (СДС). На виборах, що відбулись у червні 1990 p., БСП одержала понад 50 % і сформувала уряд. Однак президентом Болгарії було обрано лідера опозиції Желю Желєва. У липні 1991 р. було прийнято нову конституцію Республіки Болгарії.

Одним з найпекучіших питань були економічні перетворення. СДС, перебуваючи при владі, намагався проводити безкомпромісні ринкові реформи, однак вони наштовхнулися на опір лівих сил і частини суспільства. Водночас парламент прийняв закон про землю, за яким вона поверталася колишнім власникам або їхнім спадкоємцям, а створені в роки комуністичного режиму кооперативи розпускалися.

Тим часом економічне становище Болгарії погіршувалося. Спад виробництва становив 60 % рівня 1989 р. В результаті безробіття, інфляції, що досягала 150 % на рік, різко впав матеріальний рівень життя населення: три чверті болгар перебували за межами рівня бідності. У країні відчувалася нестача продовольства, особливо хліба. Уряд виявився нездатним справитися з труднощами.

Це не в останню чергу спричинило посилення позицій СДС. Його лідер Петр Стоянов у 1996 р. був обраний президентом Болгарії. У 1997 р. було проведено дострокові парламентські вибори, на яких СДС здобув перемогу. Новий уряд узяв курс на прискорення економічних реформ. З 1998 р. відновилося зростання виробництва.

Зовнішня політика нової Болгарії орієнтована на Захід. Вона підтримує добросусідські відносини з країнами Центральної та Східної Європи, а також з новими незалежними державами, у тому числі з Україною. У 1992 р. в Софії підписано Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною та Болгарією, розвиваються економічні та культурні зв’язки. У 2004 р. Болгарію було прийнято до НАТО, 2007 р. - до Європейського Союзу.

Поиск по сайту: