Моделі ринку праці (робочої сили)

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок. Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, американську, шведську та ін.

Японська модель. Характерна система трудових відносин, що ґрунтується на принципі "довічного наймання", за якої гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньофірмових службах, і переміщення їх на нові робочі місця відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує турботи про престиж фірми і внутрішньофірмовий патріотизм. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Американська модель. Характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, що приймається кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена тільки чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведська модель. Характеризується активною політикою держави в області зайнятості, у результаті чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Головний напрямок політики на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів: 1) проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати; 2) проведення «політики солідарності» у заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові — обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей; 3) підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі результати діяльності, проте забезпечували розв’язання соціальних завдань; 4) проведення активної політики на ринку праці по підтримці слабко конкурентних працівників, для цього підприємці одержують значні субсидії.

2. 1. Що являє собою поняття праця?

А) це доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей з метою задоволення потреб;

(За допомогою праці людина створює певні блага, які використовує для задоволення фізичних і духовних потреб)

2. Яке поняття більш широке за змістом?

а) соціальні відносини;

б) трудові відносини;

в) колективні відносини;

г) індивідуальні відносини.

Колективні та індивідуальні відносини є складовою частиною трудових відносин. Трудові відносини є частиною суспільних відносин, оскільки вони виникають між суб’єктами трудової діяльності, які в свою чергу є частиною суспільства.

3. Основні складові праці

Поиск по сайту: