Вироком є остаточним, тобто в такому разі особа засуджена за вчинення злочину,

Відносно даної особи ухвалено вирок в державі винесення вироку і ця особа

Передається для відбуття покарання в державу виконання вироку.

Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року не дає чіткого

Визначення про процесуальний статус особи, яка підлягає екстрадиції. Стаття 1

Даної конвенції вказує на те, що договірні держави зобов’язуються видавати одна

Одній всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої держави за

Вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою

Виконання вироку або постанови про взяття під варту (в деяких перекладах

Конвенції вказується не постанова про взяття під варту, а рішення про затримання).

Згідно з частиною 2 статті 12 цієї конвенції запит про екстрадицію

Супроводжується оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку чи

Постанови (вироку) суду, або постанови про негайне затримання чи ордеру на

Арешт, або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до

Процедури, передбаченої законодавством запитуючої держави.

Аналіз Типового договору про видачу 1990 року свідчить, що екстрадиція

Можлива між договірними державами не тільки в цілях виконання вироку, а і з

Метою ухвали вироку, хоча посилання на ухвалу вироку є обов’язковим не для всіх

Держав (стаття 1). У частині 2 статті 5 типового договору про видачу зазначено, що

до прохання про екстрадицію додається:

Якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину судом або іншим

Компетентним судовим органом – ордер на арешт цієї особи або завірена копія

такого ордера;

Якщо особа засуджена за вчинення злочину – оригінал або завірена копія

Рішення або будь-якого іншого документа з викладом обвинувальної частини і

ухваленого вироку;

Якщо особа засуджена за вчинення злочину в її відсутність, крім згаданих у

Другому пункті документів також додається опис правових засобів, які має в своєму

Розпорядженні ця особа для підготовки її захисту або для здійснення повторного

слухання справи в її відсутність;

4) якщо особа засуджена за вчинення злочину, але вирок не ухвалено, –

Документ з викладом обвинувальної частини і заявою, що підтверджує намір

Ухвалити вирок.

Варто зауважити, що зведення екстрадиції до видачі безпідставно звужує ті

Можливості, які на сьогодні реально має у своєму розпорядженні інститут

екстрадиції, оскільки, частіше за все, питаннями видачі екстрадиційна діяльність не

Вичерпується.

Зокрема, ч. 4 ст. 574 КПК України, екстрадиція включає офіційний запит про

Видачу особи, її встановлення на території однієї держави, перевірку обставин, що

Можуть перешкоджати видачі, а також прийняття рішення за запитом та фактичну

Передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом

Про видачу.

Також до процедури екстрадиції входять наступні процесуальні дії:

 затримання особи, яка вчинила злочини за межами України (стаття 582 КПК

України);

 тимчасовий арешт (стаття 583 КПК __________України);

 екстрадиційний арешт (стаття 584 КПК України);

 екстрадиційна перевірка (стаття 587 КПК України).

Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що екстрадиція відрізняється

Від видачі і передачі, у першу чергу, за своїм змістом, оскільки включає в себе

Стадію порушення ініціативи про передачу (видачу) особи; процес прийняття

рішення з даного питання компетентними органами двох держав; стадію

Оскарження прийнятого рішення; власне процес передачі (видачі) особи; легалізацію

Вироку судом тієї держави, яка прийняла особу тощо.

Принципи екстрадиції.

Принцип екстрадиційності злочину означає, що злочин має входити до списку

Злочинів, за вчинення яких можна вимагати видачі злочинця.

Принцип подвійної підсудності означає, що для видачі необхідно виконання

Наступної умови: діяння повинне бути кваліфікованим як злочинне в законодавстві

Обох країн.

Згідно з принципом спеціалізації, часто званого принципом конкретності,

Видана особа може піддаватися кримінальному переслідуванню за той злочин, у

Поиск по сайту: