ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

Методологічні основи класифікації форм і видів кредиту.Питання про форми та види кредиту з практич­ного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості пу­блікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм І видів кредиту, ! справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, І навпаки. Деякі автори гово­рять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на прак­тику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Для науково обгрунтованого вирішення цього пи­тання потрібно насамперед виробити єдиний методоло­гічний підхід до визначення критеріїв класифікації кре­диту. На наш погляд, такий підхід повинен враховувати:

— відмінності самих понять форми та виду;

— відмінності у внутрішній структурі кредиту та її окремих
ййементів;

— практичну доцільність та зручність у користуванні.

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, най­більш загальний вияв певного предмета чи явища¹, який хоч і пов'язаний внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскіль­ки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш за­гальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому крите­ріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкриває­ться його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вар­тості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Та­ких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві — товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути багато. Подібні форми можуть мати й Інші економічні інструмен­ти — фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначен­ню форми. Адже вона — лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явиш..

У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифіка­ції) — це підрозділ, що об'єднує ряд предметів, явищ за спільни­ми ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду². Тому видова характеристика застосовується щодо внутрі­шньої структури об'єкта дослідження, у нашому випадку — кре­диту. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони «вписуються» в одну з двох форк кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.

Такий підхід до класифікації форм І видів кредиту видається виправданим І з лозицій практичної доцільності. ВГн спрощує ро­зуміння внутрішнього взаємозв'язку між окремими проявами кре­диту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин.

Форми кредиту.Товарна І грошова форми кредиту є рівно­правними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної фор­ми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і

¹ Див.: Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т.— К., 1999.—

² Див.: Там само. — Т. 1. — С. 279.

доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності¹.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашен­ні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких Із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достат­ньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко ви­користовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучас­ної економіки та перерозподіл ьним призначенням самого кредиту.

Види кредитуможна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (ко­мерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційно­му) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури³, у між­народному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переваж­но до сфер і обсягів застосування — грошова форма застосовується значно ши­рше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі,

² Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. Й. Лаврушина. — М, 1998. — С.Ш.

• Інколи комерційним називають частину банківського кредиту, у якій банк надає позички комерційним структурам,

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

— виробничий кредит, що використовується на формування
основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі,
тобто на виробничі цілі;

— споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особис­
тих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

На перший погляд, складається враження, що тільки виробни­чий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, ос­кільки в результаті його використання створюється нова вартість І передумови для повного повернення позиченої вартості креди­тору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість зни­щується, «проїдається» І тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, спо­живчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів спо­живання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої си­ли, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко­ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до од­ного року), середньостроковІ (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіта­лу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

— кредити в промисловість;

ч — кредити в сільське господарство;

. — кредити в торгівлю;

•' — кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

— кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має прак­тичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адеква­тну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

— кредит на формування виробничих запасів (сировини, ма­
теріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

— кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослин­
ництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витра-

ти на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

— кредит на створення запасів готової продукції (залишки на
складах виробничих підприємств, запаси на складах торговель­
них організацій тощо);

— кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у
платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати плате­
жі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх ма­
ло (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з
бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання по­зичок можна виділяти такі види кредиту:

— забезпечений І незабезпечений;

— прямий і опосередкований;

— строковий І прострочений, пролонгований;

— реальний, сумнівний, безнадійний;

— платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внут­рішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної І грошової форм.

Більш детально окремі види кредиту будуть розглянуті в розділі 9.2.

Функції кредиту.Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, зако­номірностях руху, формах І видах, а й активно взаємодіє Із зовні­шнім середовищем, з Іншими (некредитними) процесами в еконо­міці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні на­прями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окре­мої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише та­кий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми І різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консо­лідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економі­чних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кре­диту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту І економічного середовища,

в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі — три, а тре­ті — шість, вісім, а то й більше функцій кредиту¹.

Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігає­ться щодо переротодільної функції, її загальне визнання, очеви­дно, грунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.

Перерозподіл ьна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значен­ня, а саме:

— кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення,
спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу,
сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільно­
го виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попи­
ту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості
для запровадження новішої техніки прогресивного коригування
всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практич­ного механізму її реалізації має ключове значення для підвищен­ня ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи І за­безпечення економічного зростання в Україні.

Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозна­чного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі — функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинсь­кий), треті — функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська сис-

¹ Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О,И. Лаврушина.— С. 170—174; Га.чьчинськиІІ А.С. Теорія грошей.— С. 188—192; Гроші та кредит / Заред. Б.С. Івасіва.— К„ 1999. — С. 212.

тема. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну дія­льність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сфор­мульованої А.С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами.

Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього пи­тання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справж­ніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержа­вними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функ­ція, ї.1 не кредитна. То чи залишилося «поле» для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтрим­ку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні опера­ції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця фун­кція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулю­вання — істотного уточнення.

На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумо­ви для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах по­вного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і під­тримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: че­рез збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплі­катора, розширенню рефінансування комерційних банків цент­ральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі., а державні органи монетарного управ­ління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливос­тями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитуван­ня забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди»'. Проте наявність такої

¹ Гроші та кредит/ За ред. Б.С, Івасіва. — С. 214.

функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й бага­тьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справе­дливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного Інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом І обмеженістю ад­міністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у конт­рольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольо­вий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності по­зичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укла­дання угоди. На цьому грунті визначаються відповідні умови кре­дитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту — як позичальників, так І кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — на­звати її контрвльно-стимулюючою. Така назва повніше відпові­датиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмін­ність від контрольної функції інших інструментів.

Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Конт­рольно-стимулюючий вплив відчуває на собі І кредитор. Можли­вість вивільнити з обороту кошти І вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капі­талу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витра­чання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійс­нювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприк­лад, позичальник не може контролювати діяльність банку, А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні бан­ки) позбавлені можливості контролювати свого боржника — державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти — як позичальники, так і кредитори.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським,— функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових

нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вар­тість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансфор­мація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має ро­дові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — зворотність і платність. Отже, є достатньо під­став для визнання і цієї функції кредиту.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і законо­мірності Його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки Украши таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій .ролі, кредиту в соціально-економічному житті суспільст­ва, так ^{! на} стан теоретичного осмислення цього складного пи­тання. Т сьогодні питання про функції кредиту залишається дис­кусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологіч­ного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту.

Поиск по сайту: