Структура та основні елементи грошового обігу

Грошовий обіг як економічне явище складається з певних струк­турних елементів. Більшість вітчизняних дослідників (А. Демків- ський [7, с. 81], І. Михайловська, К. Ларіонова [12, с. 51], М. Сав- лук [14, с. 78]) класифікують грошовий обіг так:

— грошовий обіг (рух грошей обслуговує відносини обміну, здійснюється на засадах еквівалентного обміну на безповоротній основі);

— фінансово-кредитний обіг (розподіляє вартість національно­го продукту та здійснюється на нееквівалентній основі; має зво­ротний характер руху грошей; обслуговує депозитний та кредитний ринок, ринок цінних паперів та інвестицій);

— фіскально-бюджетний обіг (характеризується нееквівалент­ним рухом грошових коштів на безповоротній основі й пов'язаний з розподілом та перерозподілом грошових доходів економічних суб'єктів; це сплата податків, обов'язкових платежів до держав­ного та місцевих бюджетів, надання субсидій, субвенцій, дотацій з бюджетів різних рівнів).

На думку М. Александрової та С. Маслової, грошовий обіг за­лежно від виду відносин містить такі три елементи [1, с. 39]:

— грошово-розрахунковий обіг, що обслуговує розрахунки за товари, послуги і нетоварні зобов'язання юридичних та фізичних осіб;

— грошово-кредитний обіг, що обслуговує кредитні відносини в господарстві;

— грошово-фінансовий обіг, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Такий підхід науковців має право на існування, проте вважаємо, що грошово-фінансовий обіг за своєю суттю містить такий елемент, як грошово-кредитний обіг, оскільки кредити — це фінансова категорія, в основу якої покладено реалізацію фінансових відносин між економічними суб'єктами. Тому виокремлювати грошово- кредитний обіг як самостійний структурний елемент немає потре­би, оскільки за своїм економічним змістом він входить до складу грошово-фінансового обігу.

Деякі автори (І. Алєксєєв, М. Колісник, О. Вівчар, П. Ільчук. І. Кондрат) поділяють грошовий обіг за характером економічних відносин між суб'єктами ринку на три сектори [2, с. 37]:

— грошовий (обслуговує сферу обміну та характерний еквіва­лентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);

— фінансовий (охоплює фінансові відносини, що зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використан­ня грошових коштів);

— кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єк­тами здійснюється на нееквівалентній, але поворотній платній основі).

Наведена класифікація містить певні некоректні твердження. Не можна погодитися з тим, що всім фінансовим відносинам при­таманний безповоротний та нееквівалентний характер. Так, інве­стування у цінні папери забезпечує отримання грошового доходу, а при настанні строку погашення інвестовані грошові кошти по­вертаються до інвестора. Хибним є також вирізнення окремим елементом кредитного обігу, оскільки він є частиною фінансового обігу.

Виконуючи науковий аналіз існуючих підходів до визначення структури грошового обігу, ми поділяємо позицію тих науковців, які у структурі грошового обігу вирізняють: грошовий, фінансово- кредитний обіг; фіскально-бюджетний. Однак вважаємо за доціль­не елемент "грошовий обіг" назвати "грошово-розрахунковий обіг". Саме цей термін об'єктивно відображатиме економічну сутність цього елемента грошового обігу та сприятиме розмежуванню по­нять "грошовий оборот" та "грошовий обіг". Автори деяких віт­чизняних навчальних видань дуже часто припускаються помилки, ототожнюючи ці поняття. "Великий тлумачний словник сучасної української мови" визначає "оборот" як закінчений цикл опера­цій, пов'язаних з рухом засобів і поверненням у вихідний пункт [З, с. 646]; натомість обіг трактує як "форму обміну продуктів пра­ці та інших об'єктів власності через купівлю-продаж" [3, с. 636]. Отже, запровадивши термін "грошово-розрахунковий обіг", буде вирішена проблема підміни понять.

Ми з'ясували, що грошовий обіг здійснюється через безготівкові розрахунки та за допомогою готівкових коштів. Зважаючи на фор­му грошей, грошовий обіг поділяють на готівковий та безготівковий.

Готівковий обіг передбачає використання готівкових коштів при виконанні платежів та здійсненні розрахунків. Грошовий готівковий обіг перебуває поза банками. Найчастіше готівкові кошти використовуються у розрахунках з населенням, у діяльності фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, у сфері роздрібної торгівлі та послуг. Використання готівкових коштів юридичними особами регламентується чинними правовими актами.

Належна організація готівкового грошового обігу впливає на розмір грошової маси та швидкість обігу грошей, що характеризує стійкість та стабільність грошового обігу.

Емісію готівкових коштів здійснює центральний банк. Він видає нормативні документи і в такий спосіб регулює РУ^Х готівкових грошових потоків у країні, а комерційні банки (банки другого рів­ня) виконують роль уповноважених агентів з готівково-грошового обслуговування клієнтів.

Емісійні операції Національного банку України можна поділи­ти на три рівні: перший рівень — це взаємовідносини між Банк- нотно-монетною фабрикою та Центральним сховищем НБУ; другий рівень — між Центральним сховищем та територіальними управ­ліннями НБУ; третій рівень — між територіальними управління­ми НБУ та комерційними банками.

Обіг банкнот та монет починається з їхнього виробництва на Банкнотно-монетному дворі, передачі грошових знаків до Цент­рального сховища, де вони накопичуються та зберігаються. Згодом відбувається циркуляція грошової готівки зустрічними потоками між Центральним сховищем і територіальними управліннями НБУ та комерційними банками.

Згідно з даними про емісійні операції кожного територіального управління та Центрального сховища, Департамент готівково-гро­шового обігу НБУ щоденно здійснює контроль за забезпеченням територіальних управлінь, аналізує покупюрну побудову готівко­вої грошової маси в обігу кожного регіону й країни загалом, спів­відношення банкнот та монет в обігу, структуру залишків грошової готівки у сховищах територіальних управлінь.

Для забезпечення потреб економіки у готівкових грошових коштах НБУ здійснює прогноз касових оборотів. Прогноз готівко­вого обігу встановлює обсяг і джерела надходЖ^ення готівки до кас банків, обсяг і цільове спрямування видачі готівки з кас банків, обсяг випуску готівки або вилучення її з обігу за регіонами та в краї­ні загалом.

Для обґрунтування прогнозних розрахунків касового обігу здійснюється аналіз:

— змін у тенденціях соціально-економічного розвитку;

— тенденцій, характерних для готівкового обігу;

— джерел надходження готівки до кас банків і напрямів видачі її з кас банків;

— швидкість повернення готівки до кас банків; рівня інкасації торговельного виторгу;

— змін у напрямах використання грошових доходів населення і джерел їх формування.

Порядок формування розрахунків звітного балансу доходів і ви­трат населення визначає Державний комітет статистики України, а прогнозного — Міністерство економіки України- Прогноз касових оборотів в Україні загалом складає НБУ за регіонами, а в регіонах — територіальні управління НБУ. Департамент готівково-грошового обігу використовує прогнозні розрахунки касового обігу для визна­чення необхідних обсягів готівки та подання замовлення Банкнот­но-монетному двору НБУ на виробництво банкнот та монет.

В Україні спостерігається тенденція до зменшення частки готів­кових коштів у структурі грошового обігу. Так, у 2000 р. вона становила близько 68 %, а на початку 2010 р. — ЗО %. Зауважмо, що це доволі значний обсяг. Для прикладу, у високорозвинутих країнах частка готівки в обігу перебуває у межах 3—7 %. Прове­дення подальших структурних реформ в Україні сприятиме змен­шенню готівки в обігу.

Наведені дані засвідчують, що значну частину грошового обігу становлять платежі, котрі здійснюються у безготівковій формі. У сфері безготівкового обігу гроші переміщуються на рахунках у банках, у межах банківської системи. Це зручний механізм для контролю за грошовим обігом органами державної влади, які в та­кий спосіб можуть впливати на суспільне відтворення загалом.

Безготівкові розрахунки виконуються за умови наявності відкритих в установах банків поточних (розрахункових) ра­хунків клієнтів. Банки мають виключне право здійснювати розра- хунково-касове обслуговування суб'єктів ринку. Чинне законо­давство зобов'язує учасників економічних відносин (підприємства, організації, небанківські фінансові установи тощо) зберігати свої кошти на рахунках у банку.

Безготівкові грошові потоки можна поділити на:

— міжбанківські розрахунки, які, своєю чергою, поділяються на розрахунки через прямі кореспондентські рахунки; розрахунки через Систему електронних платежів НБУ; розрахунки між струк­турними підрозділами банку через внутрішню платіжну систему;

— розрахунки клієнтів банку через механізм дії поточних ра­хунків клієнтів (за умови використання таких розрахункових документів: платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива);

— розрахунки клієнтів банку з використанням платіжних кар­ток.

Грошові кошти, постійно перебуваючи в обігу, мають здатність змінювати свою форму: готівка переходить в електронні записи на рахунках у банку, а безготівкові грошові кошти можуть перетво­рюватися на готівку (наприклад, при списанні коштів з рахунку платіжної картки через посередництво банкомата держатель платіжної картки отримує готівкові кошти). Така трансформація грошових коштів забезпечує взаємозв'язок між готівковим та без­готівковим грошовим обігом.

Отже, грошовий обіг — це непростий економічний механізм, що складається з таких елементів: готівково-розрахункового обігу, фінансово-кредитного обігу та фіскально-бюджетного обігу. За­лежно від форми грошових коштів (готівка чи електронні записи на рахунках у банку) грошовий обіг поділяється на готівковий та безготівковий.

Поиск по сайту: