Особливості та стадії розвитку сучасного грошового ринку

Як відомо, в економіці вільної конкуренції грошовий ринок був нерозвинутим унаслідок обмеженості попиту й пропозиції на гро­шовий капітал. Кредитна система була нездатною до накопичення грошового капіталу і грошових заощаджень громадян. Вона була представлена головним чином банками. Попит на гроші пред'являли лише окремі підприємства, а громадяни й державні установи звер­талися на грошовий ринок нечасто. На стадії зародження існував ринок фіктивного капіталу.

Поштовхом до розвитку грошового ринку стало формування великих монополій, що супроводжувалося концентрацією й цен­тралізацією капіталу, виникненням акціонерних підприємств, розвитком нових галузей виробництва. Це обумовило потребу в значних за обсягом коштах і активізувало попит на позичковий капітал. У цей період пожвавився ринок фіктивного капіталу, тобто капіталу, втіленого у цінні папери, що обумовлює право на дивіденд (капіталізований дохід). Емісія цінних паперів є по суті позикою, котру грошові капіталісти надають торговельно-про­мисловим капіталістам і державі. Придбання цінних паперів ін­дивідуальними грошовими капіталістами і численними кредитно- фінансовими інститутами означає накопичення грошового капіта­лу в масштабі суспільства.

На ринку фіктивного капіталу існують дві організаційні форми торгівлі цінними паперами: 1) фондова біржа, де обертаються цін­ні папери попередніх випусків (головним чином акції); 2) позабір- жова торгівля, завдяки якій відбувається розміщення акцій і об­лігацій нових емісій, а також купівля-продаж облігацій минулих випусків.

Необхідно зазначити, що фондова біржа відігравала значну роль у період формування монополістичного капіталу й сприяла цент­ралізації грошового капіталу. Після Першої світової війни значен­ня біржі в торгівлі цінними паперами зменшилося, що обумовлено виникненням міцних кредитно-фінансових інститутів, які зосереди­ли переважну частину торгівлі цінними паперами й не потребують посередництва бірж. Крім того, відбулося майже повне переміщен­ня торгівлі облігаціями на позабіржовий ринок (ще наприкінці 60-х років XX ст. 90—95 % угод з облігаціями здійснювалося поза біржею), що зумовлене низкою обставин:

— по-перше, нездатністю біржі прийняти значну кількість ста­рих і нових емісій облігацій;

— по-друге, тим, що продаж облігацій лише через посередниц­тво бірж значно обмежує доступ чисельних покупців та ускладнює функціонування грошового ринку й ринку цінних паперів зага­лом;

— по-третє, міцні зв'язки між кредитно-фінансовими й торго­вельно-промисловими монополіями дають змогу прискорити й спростити механізм укладання угод, не вдаючися до посередниц­тва біржі;

— по-четверте, зниженню ролі біржі (особливо після світової кризи 1929—1933 pp.) сприяло зростання процента державних облігацій у загальному обсязі цінних паперів, зменшення частки акцій в емісіях корпорацій, посилення державного контролю за біржовими угодами.

Криза 1929—1933 pp., а також Друга світова війна (наслідком чого була хронічна інфляція) значно послабили грошовий ринок і механізм функціонування фондової біржі. Знизилася довіра до цінних паперів, а замість акцій і облігацій приватних корпорацій набули поширення державні облігації.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. розпочався новий етап розвитку грошового ринку, що виявилося в розповсю­дженні практики укладання довгострокових угод (credit line) між кредитно-фінансовими установами і корпораціями. В цих угодах прописували умови кредитування: термін, обсяги, механізм по­вернення кредиту. Значного розповсюдження такі угоди набули в США, де функціонує розвинутий грошовий ринок і розвинута система фінансово-кредитних установ.

Подальше розгортання грошового ринку пов'язане з активіза­цією ролі держави в економіці. За таких умов державний вплив на функціонування грошового ринку здійснюється через встановлен­ня облікової ставки центральних банків. Тим самим уряди країн регулюють попит і пропозицію грошей. Утворення державних кредитних установ сприяло тому, що держава стала як покупцем, так і продавцем грошей.

Незважаючи на суттєві зміни на грошовому ринку, починає відроджуватися біржа (що обумовлено підвищенням курсів акцій), виконуючи роль важливого економічного барометра. Проте еконо­міка 70-х років минулого століття все-таки залишалася нестійкою, що підтверджується так званою біржовою лихоманкою у США в червні 1970 р. Це була найпотужніша лихоманка після біржово­го краху 1929 p. Падіння курсу акцій становило 300 пунктів. Бір­жовий струс у США спричинив падіння акцій на біржах Західної Європи і Японії. Подібна ситуація спостерігалася й у середині 70-х років XX ст. (1973—1975), коли провідні країни світу пере­жили потужну економічну кризу, що супроводжувалася не лише падінням виробництва і високим рівнем безробіття, а й дестабілі­зацією грошового ринку, передусім ринку цінних паперів. Одно­часно значно зросли процентні ставки, скоротилися темпи нагро­мадження грошового капіталу кредитно-фінансових установ, зменшилася емісія акцій і облігацій, курси акцій мали стійку тен­денцію до зниження, внаслідок чого фондові біржі знову пережили струс. Стали банкрутами деякі американські та європейські банки, зросла заборгованість приватних корпорацій, знизилася довіра до ринку цінних паперів. Скорочення обсягів купівлі цінних паперів населенням і приватними установами означало зменшення масш­табів фінансування економіки.

Особливістю сучасного періоду функціонування грошового рин­ку є посилення контролю над чисельними фінансово-кредитни­ми інститутами з боку фінансового капіталу, який монополі­зував грошовий ринок. Невелика кількість банків, страхових та інвестиційних компаній контролює до 70 % вартості обігу акцій. Монополія фінансового капіталу на грошовому ринку виявляється і в тому, що існують різні рівні позичкового процента для великих та малих позичальників. У відносинах між банківськими та тор­говельно-промисловими монополіями все частіше використову­ються позики без забезпечення, які по суті підміняються щільни­ми і тісними діловими зв'язками, що підкріплюються так званою власною унією, системою участі.

Однією з особливостей сучасного грошового ринку є спеціаліза­ція кредитно-фінансових інститутів, котра створила передумови для розвитку конкретних форм монополізації грошового капіталу (що визначаються характером джерел грошового капіталу та спо­собами його використання). Наприклад, комерційні банки аку­мулюють грошові кошти фірм, підприємств і населення та подають основну масу короткострокових кредитів, а також контролюють вклади позичкового капіталу в державні цінні папери. Страхові монополії й пенсійні фонди, збираючи довгострокові заощадження населення, розповсюджують свою владу у фінансуванні різних галузей економіки шляхом випуску облігацій. Інвестиційні банки концентрують частину позичкового капіталу, розміщуючи нові емісії акцій і облігацій торговельно-промислових компаній.

У 70-х роках XX ст. на грошовому ринку розвинутих країн функціонували переважно інвестиційні банки, інвестиційні фонди і фірми, джерелом вкладень яких були залучені кошти підприємств і компаній. У 80-ті роки минулого століття активізувалися такі інституційні інвестори, як пенсійні та страхові фонди й компанії, а також взаємні фонди, котрі залучали кошти приватних осіб. Наприкінці 90-х років XX ст. на грошовий ринок вийшли приват­ні інвестори, що було зумовлено зміною у порівняльній доходи ості фінансових інструментів і виникненням нових технологічних можливостей щодо операцій на грошовому ринку. Наприклад, у Західній Європі їхня кількість зросла у 4—5 разів. У США понад 55 % населення є учасниками грошового ринку або безпосередньо, або через взаємні фонди (у 50-х роках XX ст. цей показник дорів­нював усього 5 %).

Особливість сучасного грошового ринку полягає також у виник­ненні нового джерела пропозиції акцій. Раніше пропозиція акцій на грошовому ринку зростала передусім завдяки приватизації державних і створенню нових підприємств. На сучасному етапі трансформації форм власності відбувається акціонування ком­паній, що перебувають у приватній або сімейній власності. Стрім­ко зростає обсяг первинного розміщення акцій за рахунок нових підприємств, що функціонують у галузі високих технологій. Так, у Європі наприкінці XX — на початку XXI ст. щороку здійснюєть­ся до 700 первинних розміщень акцій.

Особливість сучасного грошового ринку полягає ще й у тому, що його функціонування регулюється державою. Уряди країн впливають на грошовий ринок через кредитну політику. Встанов­люючи облікову ставку центральних банків, визначаючи розмір банківських резервів, купуючи й продаючи цінні папери, уряд намагається зрівноважувати попит і пропозицію на грошовому ринку. Окрім того, створення державних кредитних установ дає змогу державі бути не лише покупцем, а й продавцем капіталу, що посилює роль держави і спрощує її проникнення на грошовий ринок.

Необхідно зазначити: особливість сучасного грошового ринку полягає в тому, що між його інститутами триває гостра конку­рентна боротьба за клієнта, про що засвідчує зростання кілько­сті професійних учасників грошового ринку. Наприклад, в Англії створено дилерський ринок для купівлі-продажу акцій різних країн (SEATO International) і ліцензована інвестиційна біржа (TRADE- POINT); у Брюсселі — Європейська торгова система (ESDAQ), брокерсько-дилерська торгова система (INSTINET). Наприкінці 90-х років XX ст. виникли електронні комунікаційні мережі (ECN), створені за ініціативи і фінансової участі найбільших інвестицій­них компаній США. Вони не тільки розширили можливості тор­гівлі акціями, а й спричинили проблему фрагментації ринку. Нині у США функціонує майже два десятки електронних комунікацій, які збирають, оголошують і виконують заявки клієнтів, конкуру­ючи з біржами і позабіржовими торговими системами.

Для країн, що розвиваються, перспективи грошового ринку пов'язані не лише з проблемою мобілізації ресурсів, формування національних інвесторів, забезпечення прозорості операцій, захи­сту прав інвесторів, підвищення якості інструментів грошового ринку, а й із досягненням макроекономічної та фінансової стабіль­ності.

В Україні стан грошового ринку характеризується низьким рів­нем прозорості й ліквідності, що ускладнює його функціонування як фінансового інструменту перерозподілу ресурсів в умовах су­часної економічної системи. Український грошовий ринок має вузьку монетарну основу, високу вартість і короткострокову особ­ливість, що не сприяє функціонуванню ринку акцій як фінансово­го механізму формування фондів для реальних інвестицій. Слабкий розвиток вторинного ринку акцій позбавляє їх важливої власти­вості — ліквідності й унеможливлює активізацію залучення інве­стиційних ресурсів у виробництво.

Поиск по сайту: