При регулюванні грошового обігу варто використовувати різні показники аналізу грошової маси. Зокрема, для досягнення найкращого результату регулювати грошову масу доцільно не лише з огляду грошових агрегатів, а й враховуючи прискорення обігу грошових коштів, готівкових та безготівкових. Отже, належну увагу необхідно приділяти швидкості обігу грошей.
Швидкість обігу грошей — це частота, з якою кожна одиниця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів та послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Швидкість обігу грошей характеризує інтенсифікацію їхнього руху під час виконання функції засобу обігу та засобу платежу. Швидкість обігу грошей важко піддається обрахунку, тому для її оцінки використовуються непрямі методи.
У розвинутих країнах обчислюються два показники швидкості зростання обігу грошей:
— швидкість обігу грошей у кругообігу доходів — відношення валового національного продукту (ВНП), або національного доходу, до грошової маси; характеризує взаємозв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку;
— обіговість грошей у платіжному обігу — співвідношення здійснених трансакцій з поточних банківських рахунків та середньої величини грошової маси.
Зміна швидкості обігу грошей залежить від багатьох чинників — як загальноекономічних (циклічного розвитку економіки, темпів економічного зростання, інфляційних процесів, сприятливої кон'юнктури на внутрішніх та зовнішніх ринках), так і суто монетарних (структури грошової маси, структури грошової бази, ступеня розвитку безготівкових розрахунків, рівня процентних ставок на грошовому ринку, рівня розвитку кредитних відносин).
Зміна швидкості обігу грошей впливає на обсяги пропозиції грошей та платоспроможний попит, відображає зміни інтенсивності відтворювальних економічних процесів.
Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні, за умови сталого товарообігу, платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їхню масу, що має позитивне значення при зростанні товарообігу (коли потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску). Проте за умови, що платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стимулює інфляційні процеси. Прискоренню обігу грошей сприяє зменшення готівкових коштів у грошовому обороті, впровадження високих технологій у безготівкові розрахунки, інфляційні процеси тощо.
Сповільнення грошового обігу збільшує попит на гроші, зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінному обсязі товарообігу. Тому сповільнення грошового обігу є антиінфляційним інструментом.
Отже, грошовий обіг — це складне економічне явище, яке важко прогнозувати та регулювати. При дослідженні цього явища було виведено закон грошового обігу.
Закон грошового обігу — це економічний закон, відповідно до якого у певний момент часу в обігу може перебувати лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних та платоспроможних засобів.
Закон грошового обігу виражають рівнянням Фішера:
MV = PQ,
де У — швидкість обігу грошей; Р — середній рівень цін на товари та послуги; Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в цьому періоді; М — середня маса грошей, що перебуває в обігу на цей період.
Наведена формула засвідчує: кількість грошей, що обслуговує грошовий обіг, має дорівнювати номінальному обсягу виготовленого національного продукту (PQ), поділеному на швидкість обігу грошей.
Беручи до уваги сучасний розвиток економічних відносин, необхідно пам'ятати, що частина товарів продається у кредит, тому потреба у додаткових коштах при збільшенні реалізації товарів відсутня. Для погашення боргових зобов'язань потрібна додаткова кількість грошей, і це необхідно передбачати при обрахунку оптимальної величини грошової маси. Зважаючи на вплив додаткових чинників, закон грошового обігу набуває такого вигляду:
м IPQ-Ig+Іп-Евп
V
де М — необхідна для обігу маса грошей; Y.K — сума продажів товарів та послуг у кредит; £/7 — загальна сума платежів, строк оплати яких настав; ХВ77 — сума платежів, що погашаються внаслідок взаємного зарахування боргів.
Актуальною проблемою регулювання величини грошової маси є приведення до рівності фактичної грошової маси, що перебуває в обігу, до об'єктивно необхідної величини грошових коштів, які забезпечують належний рівень обслуговування суспільного відтворення. Таке регулювання можна здійснювати на основі аналізу співвідношення між попитом та пропозицією грошей.