Долинянська ЗОШ І-ІІІ ст

У наступні роки директорами Долинянської середньої загальноосвітньої школи :

· Анатолій Васильович Янаков – 1973-1975 навчальні роки;

· Ганна Павлівна Дяк (Вахула) – 1975 -1977 навчальні роки;

· Михайло Іванович Пакіш – 1977 -1979 та 1987-2002 навчальні роки;

· Степан Михайлович Сапіга – 1979- 1987 навчальні роки.

З 1 вересня 2002 року і по сьогоднішній день є Сапіга Марія Михайлівна, випускниця даної школи.

З 1975 по 2014 рік здійснено 41 випуск , загальну середню освіту здобуло понад 1000 учнів.

Завжди в Долинянах центром національно-духовного життя були хата-читальня, сільський клуб, школа. Тому впровадження призабутих звичаїв та обрядів наших предків, проведення святкових заходів, ранків та вечорів з відзначення знаменних дат дає можливість школі, стати справжнім центром духовного відродження села , національної свідомості його мешканців і гідним наставником молодого покоління. Чимало серед долинянців інженерів, учителів, медиків, працівників обслуговуючої сфери.

Гордість Долинян.

Ярослав Теодозійович Капко – відомий учений, педагог . Він народився 22 лютого 1907 року в селі Долиняни Рогатинського повіту в парохії свого діда , греко-католицького священника – декана Григорія Воєвідки, який був парохом Долинян більше тридцяти п’яти років.

Батко – Теодозій Капко – був священником села Дем’янова , що біля Бурштина , мати – Олена Капко з дому Воєвідки. Закінчивши народну семерічну школу у Долинянах та Рогатинську гімназію , Ярослав Капко в 1925 році вступив у Львівський університет на природничо-математичний факультет.

В цей час там викладали такі математики світової слави , як професор Банах, професор Штейнгауз, професор Жилінський та інші. Ярослав Капко мав щастя навчатися у цих професорів , спілкуватися з ними. З першого року навчання захоплюється астрономією, відвідує додаткові заняття, які проводив професор Мартін Ернст. Професорові сподобався сумлінний та здібний студент і, знаючи з приватних розмов про непросте матеріальне становище (з 1919 року Ярослав став пів сиротою – його батько отець Теодозій помер), він допомагає у призначенні юнаку стипендії.

Ярослав Капко закінчив університет у 1931 році з науковим ступенем магістра філософії у галузі математики. Викладав математику у Малій Духовній Семінарії (1932-1937 роки), у гімназіях Львова, Бродів , Тлумача. Біля тридцяти років вів наукову педагогічну діяльність у Львіському , а потім у Дрогобицькому педагогічних інститутах. 1941 року Ярослав Капко вступив у аспірантуру до професора Євгенія Рибки, тодішнього директора астрономічної обсерваторії, і назавжди поєднав свою долю з Львівським університетом. Творча біографія Ярослава Капка – це одночасно історія Львівської астрономічної обсерваторії, яку він очолював цілих вісімнадцять років з 1959 по 1977 рік. За цей час обсерваторія з малої навчальної станції перетворилася в науковий заклад із базою в Брюховичах, обладнаною сучасними телескопами для спостереження Сонця , Місяця та зірок. Ярослав Теодозійович Капко вписав нетлінні сторінки в українську астрономічну науку, залишивши нащадкам біля сорока наукових праць за результатами спостережень змінних зірок, малих планет, комет, місячних кратерів, сонячної корони під час затемнень Сонця. Він був членом Міжнародної астрономічної ради, членом Комісії дослідження змінних зірок , Астрономічної ради академії наук СРСР. Одержимий дослідник , який брав участь у всіх експедиціях від карпатської гори Піп Іван до Камчатки. Склотека , зібрана працівниками Астрономічної обсерваторії під керівництвом Ярослава Капка, увійшла у п’ятірку кращих у світі. Ярослав Теодозійович був палким пропогандистом астрономічних знань, активним членом товариства «Знання», вів рубрику астрономічного календаря у газеті «Вільна Україна». Зі спогадів колишнього учня Першої Академічної гімназії у Львові, нині професора кафедри української мови Львівської політехніки Левка Полюги : «Професор Ярослав Капко любив своїх учнів , зоряне небо, безмежно-рідну Україну, особливо закоханий був у Карпати. Він залишився взірцем патріота для тих, хто його знав, і прикладом сумлінного вченого, вчинки якого має наслідувати наше молоде покоління. Він навчав студентів любити життя , любити людей, тому що він сам їх безмежно любив. Ярослав Капко схилявся перед величчю людського духу, найвище цінив Добро і Совість . За це йому дяка і вічна пошана.» Помер Ярослав Капко 14 травня 1979 року, похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Дзевін Степан Романович півстоліття дарував людям музику і пісню. Степан Романович народився в 1935 році в селі Долиняни. У дворічному віці разом з батьками емігрував в Аргентину де закінчив школу , а згодом на «відмінно» консерваторію. Але у зв’язку із складним матеріальним становищем змушений був ще підлітком працювати слюсарем на металургійному заводі , майстром на текстильній фабриці, підзаробляти в естрадних оркестрах.

Після повернення в Україну 1956 року активно включився в культурно-громадське життя села. Організовує ансамбль народних музик у складі : Миколи Комара ( колишнього в’язня сталінських таборів) , Івана Хмельницького, Антона Голика, Івана Драганчука, Федора Оршуляка, Степана Грицьківа. На повний голос зазвучали українська народна музика і пісня , які полонили серця не тільки односельчан , але й жителів усіх навколишніх сіл.

У серпні 1958 року його сім’я переїжджає в Рогатин , де Степан Романович всього себе віддав культурно-мистецькому життю краю: створює хор «Галичанка», організовує районний хор вчителів, та чоловічий хор «Сурма», який за високу виконавську майстерність присвоєно звання народного.

Саме Степан Романович у 1960 році при районному будинку культури створює музичну студію, яка згодом стала філіалом Івано-Франківської музичної школи, а відтак і самостійним музичним закладом , який він очолював понад тридцять років. Протягом п’яти років, завдяки Степану Дзевіну у Долинянській школі працює філіал Рогатинської музичної школи. Він сам навчає дітей своїх земляків гри на акордеоні та баяні. Степан Романович постійно надавав допомогу Долинянській школі в доборі репертуару для учнівського хору, обробляв та аранжував українські народні пісні. Степан Дзевін плідно працював у галузі композиторства, написав чимало оригінальних творів , зокрема гімн Рогатина. З відновленням Української держави народний учительський хор , членами якого були вчителі Долинянської школи Михайло Іванович та Теодозія Лаврівна Пакіш, Любов Михайлівна Ігнатюк, та чоловічий хор « Сурма» ,об’їздили з концертами всю Україну та новгородську область Російської федерації. У їх виконанні звучали колись заборонені стрілецькі та повстанські пісні.

Поиск по сайту: