Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Степан Романович Дзевін



12 лютого 2009 року в Рогатині на фасаді будівлі школи естетичного виховання учнів урочисто відкрито та освячено меморіальну дошку пам’яті Степану Романовичу Дзевіну.

Ще однією постаттю , якою по праву можуть гордитися долинянці – є Михайло Іванович Лаврів. Народився він у багатодітній сім’ї Івана Борисовича Лавріва – учасника Першої світової війни , вояка австрійської та Української Галицької армії,брав участь у поході за Збруч. Хоча сім’я і була великою та батьки намагалися дати добру освіту кожній дитині. Сини Микола і Степан пішли шляхом батька – освоївши професію столяра. Майстри високої кваліфікації із «золотими руками». Син Богдан , дочки Тетяна , Ольга та Катерина закінчили Івано-Франківський педінститут ім. В.Стефаника.

2листопада 1936 року народився син Михайло . Навчався у Долинянській школі ,яку успішно закінчив 1952року. Цього ж року вступив на навчання у Рогатинське педучилище, хоча всі мрії юнака були спрямовані у небо. Він з дитинства мріяв стати льотчиком , розтинати крилами небесну широчінь. У 1956 році Михайло Лаврів закінчує навчання і вступає до лав Радянської Армії. Тут він реалізовує свою мрію. У 1957 році вступає до Харківського вищого штурманського училища, яке закінчує у 1960 році . Михайло Іванович залишається на службі .

Із спогадів товаришів по службі : «Михайло був мужньою і надзвичайно справедливою людиною. До фанатизму закоханий у льотну справу. Його вабило все нове , незвідане. Тому брався за те чого боялися інші: випробовування нових літаків. Товариський, веселий , добрий приклад для молодших товаришів.»     Михайло Іванович Лаврів  
 

Військовий штурман 1- го класу, виконував складні військові завдання. 12 лютого 1975 року при виконанні бойового завдання загинув рятуючи життя інших людей. Міг урятуватися сам , але тоді некерований вертоліт упав би на натовп людей. Михайло Іванович Лаврів зумів відвести несправну машину подалі від людей , але сам врятуватися уже не встиг.

  В останню путь проводжали героя усім селом.

У Долинянах вшановано пам'ять Михайла Івановича Лавріва . У школв оформлено спеціальний меморіальний куток, у якому вміщено біографічні матеріали про нього, спогади товаришів по службі, копії бойових нагород, та макет військового гелікоптера на якому здійснював вильоти штурман 1-го класу Михайло Лаврів. Також у школі проводяться баскетбольні турніри пам’яті льотчика у яких приймають участь команди з інших сіл Рогатинського району.

Парпан Василь Іванович народився 6 січня 1945 року в с. Долиняни Рогатинського району Івано-Франківської області в простій селянській родині. Батьки були хліборобами працювали у місцевому колгоспі. Василь Іванович закінчив долинянську семирічку, Ходорівську середню школу, львівський лісотехнічний інститут. У 1986 – 1969 роках працював на виробництві в Миколаївській області. З 1969 року на науковій і педагогічній роботі. У 1969 – 1972 роках – молодший науковий співробітник Карпатського філіалу УкрНДІЛГА; 1972-1975 роках - навчався в аспірантурі на кафедрі ботаніки Львівського сільськогосподарського інституту. У 1975-1982 роках – молодший і старший науковий співробітник Карпатського філіалу УкрНДІЛГА; у 1982-1995 роках - завідувач лабораторії лісівництва і заступник директора Карпатського філіалу і Українського НДІгірліс. З лютого 1995 року Василь Іванович займає посаду директора цього науково –дослідного інституту і завідуючого лабораторії екології. У 1978 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Екологія», а в 1994 році докторську дисертацію , отримавши науковий ступінь доктора біологічних наукза спеціальністю «Екологія». З червня 1998 року завідувач кафедри біології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Василь Іванович Парпан має вчене звання професора. Академік громадської Української екологічної академії та лісівничої академії наук України.

Підготував трьох кандидатів наук і доктора наук.

Василь Іванович Парпан член спеціалізованих учених рад з захисту докторських дисертацій. Член редколегії наукових журналів і наукових записок університетів та науково-дослідних інститутів. Автор 130 наукових праць з проблем лісової екології , охорони і раціонального використання природних ресурсів. Співавтор серії законодавчих документів з використання і відтворення лісових ресурсів України . Спеціаліст у галузі лісової екології та фітоценології. ( Інформація Прикарпатського університету ім. В Стефаника.)

Кожен народ глибоко шанує свою історію, бо вона

душа його ,серце його. Історія це основа нації.

Шануймо ж свою хоч і тяжку історію, любимо її

бо в ній все наше правдиве життя.

Іларіон Огієнко.

 

Ось воно моє рідне село – Долиняни . Мальовниче , співоче, з глибокою історією. Тут моє коріння , тут народився мій батько, мої діди –прадіди по татовій лінії. Все є у ньому: гарна нова школа, Будинок культури, фельдшеро-акушерський пункт, все надбано руками колишніх поколінь моїх односельчан. Та сумне майбутнє у села. Діточок усе менше й менше ходить до школи, бо мало їх народжується, молоді в селі майже немає ,населення з кожним роком зменшується , будинки порожніють, вулиці рідшають. Звичайно, покидає село молодь не з власного бажання, а шукаючи кращої долі . А селу ж так потрібні міцні молоді руки, ентузіазм мешканців села, творчі особистості з новим мисленням і баченням економічного розвитку.

У час , коли ми відроджуємо нову незалежну суверенну державу, особливого значення набуває відродження і розвиток села. Для багатьох із нас воно є оберегом дитинства , духовною колискою, місцем, з яким пов’язані перші кроки пізнання природи , праці, людських стосунків.

Село живе і розвивається доти , доки в ньому живе багатим духовним життям школа. Сільська школа – це не якесь абстрактне поняття. Вона не має багатих спонсорів чи меценатів, ій ніхто не придбає і не подарує ні комп’ютерних класів,ні мультимедійних екранів та проекторів , вона не збирає кошти з учнів у свої фонди , але сільська школа була, є і буде – центром культурного життя села, гарантом його стабільного розвитку. Хороша школа – наочне свідчення добробуту і соціального благополуччя суспільства, мудрості влади, міцності селянської родини. Дуже образливо коли з уст можновладців , а особливо коли це чиновники з міністерства освіти, лунають фрази, про те що сільські школи збиткові, що не дають відповідних знань. Так і виникає бажання запитати : «А які школи закінчували ви, ваші батьки? Яке у вас коріння? Що зробили ви для покращення сільської освіти? Невже я випускниця сільської школи маю гірші знання від моїх міських товаришів?» Важко нині жити селу. Згусток проблем – економічних , соціальних, демографічних – тримають у залізних лещатах українське село. Український селянин має суто символічну плату , яка в тридцять – п’ятдесят разів нижча, ніж в аграрній сфері розвинутих країн.

Вихід із економічної кризи села можливий у переведенні аграрного сектора на промислову основу і створення кооперативів. Але в цьому необхідна зацікавленість держави , її практична допомога не на словах, а на ділі , продумана аграрна політика , щоб не «роздеребанювалися» родючі Українські землі , законодавча підтримка , реальний захист сільських товаровиробників.

Та не хочу закінчувати свою розповідь на сумній ноті. Вірю: все у нас буде добре. І заквітують по новому українські села , наповняться дитячим сміхом їх вулиці , і житиме село ще багато віків.

Запрошую вас у гості. В Долинянах ви зможете побачити і почути багато цікавого. Організовуючи етнографічні експедиції можна зібрати багатий матеріал про старовинні обряди, місцеві легенди , а стільки пісень, старовинних балад скільки знають долинянці ви мабуть не знайдете у жодному селі Рогатинського району. Мальовнича природа села теж приваблива для туристів. Можна вивчати неповторну флору торфових урочищ, що містяться на території села, спостерігати за тим , як місцеві жителі копають торф у вигляді спеціальних брикетів для палива. За 3 кілометри від села є помістя графа Рея , правда в занедбаному стані , але з прекрасним унікальним дендропарком. Якби знайшовся меценат , то ми б мали чудове місце для розвитку туризму.

Хочу закінчити піснею яка народилася в Долинянах і ніхто не знає її автора.

Приїжджайте до на навесні , на весні

Як сади у нас пахнуть медами

Заспіваємо вам ми пісні чарівні

І вгощати будем за столами.

 

Приїжджайте до нас літом ви, літом ви

Коли сонечко в очі цілує

У вишневім садку море є вишняку
Ми його вам усім подаруєм.

 

Приїжджайте до нас восени , восени

Як врожаїв зберемо багато

Ми вам вручимо дари городів, садів

І багате буде у нас свято

 

Хоч зимою село замете замете

І хатинок в селі не пізнати

Ми налиєм горілки , наріжем сальце

Довго будете нас пам’ятати.

 

Приспів

Де на світі я не буду

Долиняни не забуду

Як почую Долиняни

Серце в’яне , серце в’яне.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.