Порушення кримінальної справи — це початкова обов’язкова для кожної кримінальної справи стадія кримінально-процесуальної діяльності, сутність якої полягає в прийманні, реєстрації, облікові та розгляді уповноваженими на те законом державними органами і посадовими особами заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та події з метою встановлення достатніх підстав для початку провадження у кримінальній справі. Цю стадію не може обминути жодна кримінальна справа. Починається вона з моменту появи приводу до порушення кримінальної справи (заяви, повідомлення про вчинений злочин чи той, що готується, тощо) і завершується рішенням про порушення кримінальної справи чи відмову в її порушенні. За загальним правилом, відповідно до ст. 97 КПК даний етап руху кримінальної справи може мати місце протягом 3 днів, у виняткових випадках — 10 днів.
Безпосереднім завданням стадії порушення кримінальної справи є встановлення достатніх підстав для початку провадження в кримінальній справі або обставин, які виключають таке провадження (підстав для відмови в порушенні кримінальної справи — ст. 6 КПК).
Для даної стадії притаманний власний зміст, який становить діяльність по прийманню, реєстрації та розгляду уповноваженими на те законом державними органами і посадовими особами первинної інформації про злочини та події. Така діяльність проводиться в цій стадії в особливому процесуальному порядку.
У цій стадії процесуальне становище окремих суб’єктів має певну специфіку. Зокрема, у КПК дається вичерпний перелік суб’єктів порушення кримінальних справ (статті 4, 98 КПК): орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (компетенція судді щодо порушення кримінальної справи обмежується тільки справами приватного обвинувачення, передбаченими ч. 1 ст. 27 КПК). У стадії порушення кримінальної справи ще нема потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, підозрюваного чи обвинуваченого. Щодо осіб, які пізніше (вже після порушення кримінальної справи, тобто в стадії досудового розслідування) можуть набути статусу вказаних суб’єктів, чинний кримінально процесуальний закон та слідчо-прокурорська та судова практика використовують терміни: «особа, яка заявила про вчинення злочину», «особа, щодо якої заявлено про вчинення нею злочину», «особа, яка постраждала від вчинення злочину».
Процесуальне значення стадії порушення кримінальної справи полягає в такому:
а) ця стадія являє собою своєрідний фільтр, через який пропускається інформація про різного роду діяння, які потребують реагування у встановленому законом порядку. При цьому відбувається «відсіювання» інформації про діяння, що не містять ознаки злочину. У разі встановлення обставин, які виключають провадження в кримінальній справі (ч. 1 ст. 6 КПК), приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи;
б) ця стадія покликана відмежувати непроцесуальну діяльність (оперативно-розшукову, адміністративну) від кримінально-процесуальної;
в) забезпечуються права учасників цієї стадії (заявника, особи, щодо якої було заявлено про вчинення нею злочину, інших заінтересованих осіб). Вони ставляться до відома про прийняте рішення і вправі його оскаржити (як про порушення, так і про відмову в порушенні кримінальної справи; як прокуророві, так і до суду);
г) тільки після прийняття рішення про порушення кримінальної справи допускається провадження слідчих дій, застосування заходів кримінально-процесуального примусу. До порушення кримінальної справи з метою запобігти злочину може бути застосовано арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 3 ст. 187 КПК), а також у невідкладних випадках допускається проведення огляду місця події, після якого при наявності для того підстав кримінальна справа порушується негайно (ч. 2 ст. 190 КПК);
ґ) визначається, хоча і попередньо, кваліфікація злочину, а також межі дослідження обставин конкретної справи, а також місце провадження досудового слідства.