Порядок і умови застосування застави як запобіжного заходу.

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов’язання не відлучатися із місця зареєстрованого проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід (ч. 1 ст. 154-1КПК).

Застава є одним з ефективних засобів, що спирається на економічну заінтересованість у збереженні грошової суми або майнових цінностей і на моральні зобов’язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. За своїм змістом застава спрямована на досягнення конкретної мети — забезпечити явку та належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Але в окремих випадках можливе й відшкодування завданої злочином шкоди із суми застави.

Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем майна, грошей, цінностей, які є предметом застави, у разі невиконання обвинуваченим зобов’язань.

Свобода підозрюваного, обвинуваченого, підсудного при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат, оскільки внесені на депозит суду гроші чи цінності можуть бути звернені на користь держави (ст. 154-1 КПК). Економічні мотиви, що примушують особу виконувати зобов’язання щодо явки за викликом слідчого чи суду та належної поведінки, мабуть, можна назвати найбільш доцільними. Тому, на наш погляд, вона є більш дієвим запобіжним заходом, ніж підписка про невиїзд.

При обранні цього запобіжного заходу слід враховувати такі важливі положення.

Застава може бути внесена як підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, так й іншими фізичними чи юридичними особами. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року № 6 «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу» із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 року № 5, якщо застава вноситься не обвинуваченим чи підсудним, а іншою особою, у протоколі мають чітко фіксуватися дані про неї — прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання та перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її представника і документ, яким підтверджуються його повноваження.

В останньому випадку до протоколу повинні долучатися документи про правомірність виділення підприємством, установою чи організацією відповідної суми для використання як застави. Суди не можуть приймати заставу від державних підприємств, установ і організацій.

Останнє, по суті, є єдиним винятком щодо кола суб’єктів, які можуть брати участь у кримінальному процесі як заставодавці. Проте у спеціальній літературі обґрунтовано звертається увага на те, що третя особа — заставодавець повинна заслуговувати на довіру (за аналогією з поручителем). Інакше заставодавцем може виступити співучасник, організатор злочинної організації тощо.

Предметом застави можуть бути як гроші, так й інші матеріальні цінності, будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності і може бути відчужене ним. Не може бути предметом застави майно (речі), на яке накладено арешт або яке долучене до кримінальної справи як речові докази.

Гроші вносяться на депозит органу досудового розслідування або суду. Що ж стосується майна як предмета застави, то при вирішенні питання про його прийняття слід враховувати потенційну можливістьйого звернення у дохід держави в разі порушення умов дії даного запобіжного заходу. Саме тому Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів, що це майно повинно мати такі характеристики, таку якість і такий правовий статус, щоб виконання судового рішення про позбавлення заставодавця права власності на нього не було поєднано з будь-якими труднощами. Якщо майно є спільною власністю декількох осіб, передати його як заставу вправі лише всі власники разом або ж один із них за згодою решти. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави за умови, що воно виділено і передається в натурі.

Приймаючи як заставу майно, слідчий визначається з таких питань: чи є підозрюваний, обвинувачений або заставодавець власником майна; яка вартість останнього; як забезпечити зберігання майна, переданого як застава; чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори при вирішенні питання про його звернення у дохід держави чи на користь цивільного позивача.

Якщо законом передбачено, що право власності на майно (квартири, будинки, автомобілі тощо) повинно підтверджуватися у спеціальному порядку чи спеціальними документами, цей порядок має бути додержаний, а відповідні документи долучені до справи. Про прийняття такого майна як застави органи розслідування, суд повинні повідомити відповідні органи (нотаріальну контору, бюро технічної інвентаризації, органи обліку автотранспорту тощо) (пп. 5, 6 постанови від 26 березня 1999 року № 6).

Розмір суми застави визначається слідчим (особою, яка проводить дізнання, прокурором чи судом), який обирає запобіжний захід. При цьому враховуються обставини справи, а також дані про особу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (його сімейний та майновий стан).

Крім того, у законі передбачені дві імперативні вимоги стосовно визначення розміру застави. По-перше, у будь-якому випадку він не може бути меншим за мінімальний, встановлений ч. 2 ст. 154-1 КПК: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину — однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо раніше судимої — п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. По-друге, у всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову про відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, обґрунтованого достатніми доказами, — тобтотакими, на які посилається цивільний позивач і які є в справі. Розмір цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, матеріальних вимог потерпілого, не пов’язаних із вчиненим щодо нього злочином, судових витрат тощо на розмір застави впливати не повинен.

У деяких випадках вирішення питання про внесення застави потребує певного часу. Саме тому якщо суд вважає за можливе замість взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого, щодо якого надійшло відповідне подання органів досудового розслідування, застосувати заставу, він на підставі ч. 8 ст. 165-2 КПК вправі продовжити строк затримання до десяти діб, а за клопотанням самого підозрюваного, обвинуваченого — й до п’ятнадцяти діб з метою забезпечення останньому можливості внесення застави.

Виходячи із змісту ст. 154-1 КПК, коло справ, по яких можливе застосування застави, законом не обмежене. Проте, як зазначив Пленум Верховного Суду України, застава замість тримання під вартою щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів чи злочинів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осіб, які раніше намагались ухилитися від правосуддя, може застосовуватись лише у виняткових випадках (п. 2 постанови від 26 березня 1999 року № 6).

Застосування застави як запобіжного заходу, передача та прийняття предмета застави мають бути належним чином процесуально оформлені. Про обрання застави орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять вмотивовану постанову, а суд — ухвалу. Крім того, факт передачі та прийняття предмета застави оформлюється окремим протоколом про прийняття застави, який підписується особою (представником юридичної особи), що внесла заставу, і особою, яка її прийняла, або фіксується у протоколі судового засідання. До протоколу обов’язково повинні долучатися розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця щодо роз’яснення їм обов’язків і наслідків їх невиконання (ч. 3 ст. 154-1 КПК), квитанція чи інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та інші документи (зокрема, про вартість матеріальних цінностей, переданих як застава). Закон не вимагає нотаріального посвідчення передачі предмета застави. Тому внесення як застави майна (у тому числі нерухомого або транспортних засобів) посвідчувати в нотаріальному порядку не потрібно (п. 10 постанови від 26 березня 1999 року № 6).

За загальним правилом при постановленні вироку суд повинен прийняти рішення про повернення застави заставодавцю. Проте коли заставу було внесено самим підсудним, за рішенням суду вона може бути звернута на виконання вироку в частині майнових стягнень, зокрема, на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому. Якщо ж заставодавцем є інша особа, то таке судове рішення можливе лише за умови згоди на це самого заставодавця, оскільки в іншому випадку порушуватиметься його право власності, що є неприпустимим.

Поиск по сайту: