Види регіональної економічної політики

Регіональна політика

1. Мета і завдання РП

2. Види регіональної економічної політики.

Економічна інтеграція регіонів України

4. Інституціональні основи РП.

5. Промислова політика: кластери

Мета і завдання РП

Концепція державної РП України затверджена 25 травня 2001 року. Створені агентства регіонального розвитку (АРР). Політика регіонального розвитку є складовою загальнодержавної політики щодо соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень в Україні. Вона спрямована, зокрема, на підвищення ролі регіональних і місцевих органів управління у здійсненні реформ та розбудові незалежної Української держави.

Одним з важелів удосконалення територіальної організації суспільства стає політика регіонального розвитку, орієнтована на встановлення механізмів управління формуванням господарських адміністративно – територіальних систем всіх типів та просторових рівнів. Вона покликана забезпечувати комплексно – пропорційний розвиток територій з максимальним урахуванням місцевих умов і ресурсів.

Державна політика регіонального розвитку – це цілісна сукупність заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально – економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства.

Об’єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Суб’єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально – економічним розвитком регіонів.

Основна мета сучасної державної політики регіонального розвитку в Україніполягає у збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності української держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільнот з загальнодержавними інтересами, створенні відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.

Основними стратегічними орієнтирами економічної політики мають стати:

- орієнтація соціальної стратегії на примноження людського капіталу шляхом розвитку науки та освіти, культури, охорони здоров’я;

- формування національної інноваційної системи і на цій основі загальнодержавна переорієнтація на науково-технологічний варіант економічного зростання, підвищення наукоємності ВВП;

- підвищення доходів, заробітної плати на основі зростання продуктивності праці;

- забезпечення умов для відповідної європейським стандартам реалізації людського потенціалу нації;

- переорієнтація соціальної політики на страхові засади фінансування та підвищення ефективності прямого витрачання бюджетних коштів на соціальні потреби;

- побудова сучасної конкурентоспроможної економіки на основі розвитку інвестиційної діяльності, заохочення спрямування фінансових, технологічних та організаційних ресурсів на інноваційні цілі;

- опанування сучасними бюджетними та податковими стимулами розвитку;

- забезпечення цінової стабільності та подальшої розбудови фінансового сектору економіки;

- визначення оптимального співвідношення форм власності та організаційних моделей господарювання при одночасному підвищенні ефективності управління корпоративним та державним секторами економіки;

- сприяння процесам становлення потужного національного капіталу як основи національної макроекономічної стабільності та конкурентоспроможності;

- детінізація економіки, легалізація тіньових доходів і капіталів на засадах неруйнівного залучення тіньових капіталів та грошових коштів до легальної сфери економіки;

- активізація ресурсного потенціалу регіонів, забезпечення розвитку їх науково-технічного та інноваційного потенціалу, подолання депресивності територій, створення умов для формування в кожному регіоні сучасного виробничого комплексу, об’єднання зусиль місцевого бізнесу, громадськості, самоврядування та держави.

Відповідно до мети та проблем, що накопичилися, визначаються стратегічні завдання політики регіонального розвитку, а саме:

- здійснення реструктуризації економіки регіонів, яка ґрунтується на вимогах забезпечення соціально-економічної ефективності відповідних заходів;

- налагодження ефективних внутрішньо- і міжрегіональних зв’язків, спрямованих на формування національної економіки та регіональних господарських комплексів;

- заохочення розвитку інвестиційної діяльності на території регіонів за рахунок створення пільгових умов в оподаткуванні та здійсненні інвестиційної діяльності;

- формування і розвиток технопарків, технополісів з першочерговим визначенням локальних територій для їхнього розміщення, а також облаштування державних кордонів і налагодження на новій основі системи зв’язків між прикордонними регіонами;

- стимулювання демографічного розвитку регіонів з метою усунення негативних наслідків, пов’язаних з високою смертністю і низькою народжуваністю населення;

- створення сприятливих умов для розвитку малих підприємств виробничого типу, фермерських господарств (пільгове оподаткування, фінансова та технічна підтримка);

- формування регіональних фінансово-бюджетних і кредитно-банківських систем, які мають регулювати надходження та використання грошових ресурсів в межах бюджетних та позабюджетних фондів;

- здійснення заходів щодо стабілізації регіональних ринків праці, товарів та послуг із застосуванням для цього економічних важелів, а також регіональних та місцевих замовлень.

Державна політика регіонального розвитку ґрунтується на таких принципах:

- децентралізація, послідовна передача прав і обов’язків у сфері регулювання регіонального розвитку місцевим органам управління та самоврядування;

- законодавче закріплення за останніми сталих джерел поповнення місцевих бюджетів для використання своїх функцій;

- концентрація зусиль центральних органів на вирішенні завдань національного масштабу, а також гострих проблем, як правило, у крупних регіонах;

- диференційований державний вплив на розвиток окремих регіонів країни для вирішення економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних та інших проблем регіонів;

- превентивність політики регіонального розвитку, зокрема на стадії зародження великих територіальних диспропорцій.

Завдання вирівнювання соціально-економічних потенціальних регіонів реалізується через усунення регіональних диспропорцій в економічній, зокрема виробничій, структурі кожного конкретного регіону.

Серед завдань регулювання структури регіональної економіки можна виділити:

- визначення регіональних, галузевих пріоритетів розвитку, розробку механізму їх реалізації;

- запровадження у практику управління індикативного планування розвитку територій;

- науково обґрунтоване розміщення і розвиток наукоємних виробництв з урахуванням існуючого територіального поділу праці та можливостей його прогресивних змін;

- розширення попиту за рахунок створення нових робочих місць, підвищення вартості робочої сили, збільшення платоспроможності населення і підприємств;

- проведення політики протекціонізму по відношенню до продукції національного виробника товарів та послуг;

- екологізація виробництва, особливо у високо індустріальних регіонах;

- забезпечення і відновлення рекреаційних ресурсів регіонів як важливої складової їх економіки;

- запровадження у практику управління регіональних програм зайнятості з урахування необхідності ліквідації диспропорцій між професійним і кваліфікаційним попитом та пропозицією робочої сили, можливостей самозайнятості, специфіки регіонального трудового потенціалу.

Конкурентна перевага регіону забезпечується:

- на першій стадії - завдяки чинникам виробництва: природним ресурсам, сприятливим умовам для виробництва товарів, кваліфікованій робочій силі;

- на другій стадії - на основі агресивного інвестування (в основному національних фірм) в освіту, технології, ліцензії;

- на третій стадії - за рахунок створення нових видів продукції, виробничих процесів, організаційних рішень і інших інновацій;

- на четвертій стадії - за рахунок вже створеного багатства.

Види регіональної економічної політики

Макроекономічна політиказастосовується для економічного регулювання програми економічного та соціального розвитку регіонів, де враховуються диспропорції у виробництві товарів і пропозиції послуг, проводиться розподіл доходів, сировинних та фінансових потоків, оцінюються та пропонуються зміни міжгалузевих пропорцій.

Цінова політика відповідає за ціноутворення на регіональному рівні, регулювання цін природних монополій за рахунок створення інтервенційних фондів. Регіональна цінова політика дає змогу регулювати ціни на природні (наприклад, земельні) та трудові ресурси, впливати на сезонні ціни для споживчих товарів. Шляхом товарної інтервенції цінова політика може вплинути на високі монопольні ціни на товари чи послуги.

Бюджетна політика полягає в особливості формування доходів та видатків регіональних бюджетів, диверсифікації джерел фінансування (внутрішні, зовнішні). Вона враховує регіональні борги та витрати на їх обслуговування, субсидії, регіональні інвестиції. Регіон може брати певні запозичення під заставу своєї власності (Одеський або Київський муніципальний займи), в залежності від рівня розвитку виробництва – формує прибуткову та витратну частини бюджету, отримує субвенції на окремі програми (реконструкція Одеського оперного театру, боротьба із СНІДом у Миколаївській області).

Податкова політика забезпечує місцеві пільги на оподаткування, пільгову регіональну податкову політику через створення технопарків або територій пріоритетного розвитку, формування регіональної бази оподаткування. В даний час значно розширена місцева база оподаткування. Частина податків з державного рівня спущена на регіональний, що, з одного боку, дає змогу розширити поле оподаткування і збільшити джерела фінансових надходжень, а з другого боку – формує можливість більш ретельного контролю відносно ухилення від сплати податків. Регіони стягують податки з доходів фізичних осіб, єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, податок з власників транспортних засобів, податок на прибуток підприємств та інші.

Грошово-кредитна політика формує регіональний рівень ставок за кредитами та депозитами, підтримує місцеві програми кредитування, визначає статутний капітал банків та рівень розвитку комерційних банків в регіоні, регулює коливання валютного курсу. Чим розвиненішим є регіон, чим більш привабливо він виглядає щодо залучення іноземних інвестицій – тим більше на його території відкривається українських, місцевих та філій великих міжнародних банків, тим більший їх статутний капітал. Банки в таких регіонах пропонують більший спектр послуг і навіть враховують сезонні стрибки курсу валют – влітку на Південь України спрямовуються значні потоки рекреантів не тільки з різних регіонів України, але й з близького та далекого зарубіжжя. В цей час знижується ціна на купівлю долара, євро та російського рубля.

Інвестиційна політика включає внутрішні та зовнішні інвестиції. Рівень амортизаційних відрахувань в регіоні є важелем вирішення економічних та екологічних проблем, розподілу державних капіталовкладень по регіонах, страхування інвестиційних ризиків, державної експертизи інвестиційних проектів. Слід посилювати інвестиційну привабливість регіонів через розвиток соціальної, комунальної та інженерної інфраструктури, вирішувати питання прискорення інституціональних перетворень, екологічного оздоровлення довкілля.

Науково-технологічна та інноваційна політика впроваджується через розробку регіональних програм розвитку, державне та регіональне фінансування науки. Інноваційна діяльність в регіоні повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності видів діяльності, поширених в даному регіоні. Науково - технологічна політика повинна створювати умови для формування технопарків, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

Інституціональна політика відображає особливості приватизації, розвитку малого бізнесу, підприємництва, фермерства в регіоні. Розробляються та реалізуються програма приватизації державного та комунального майна в регіоні. Формується регіональний фондовий ринок та ринок цінних паперів. Стимулюється надходження до бюджету, контролюється розподіл коштів від приватизації.

Зовнішньоекономічна політика на регіональному рівні повинна включати такі її складові, як: прикордонне та транскордонне співробітництво, формування регіональних тарифів та митних зборів, укладання угод про співпрацю різних територій різних країн.

Соціальна політика включає регіональні особливості індексації зарплат, пенсій, допомог. Рівень пенсій, доходів, витрат населення теж суттєво відрізняється на окремих територіях і відображає специфіку регіону. Для цього розробляються специфічні програми щодо системи працевлаштування та розвитку трудового потенціалу. Мають свою специфіку і регіональні витрати на охорону здоров’я, освіту, культуру. Узгоджуються питання етнічні, мовні, культурні для національних меншин, що мешкають на території даного регіону.

Екологічна політика є складовою частиною інвестиційного іміджу регіону, тому значна увага приділяється розробці регіональних програм охорони довкілля. При цьому визначаються джерела фінансування цих програм, їх пріоритетність, визначаються місцеві податки за забруднення довкілля. Плануються витрати з бюджету на охорону довкілля.

Промислова політика включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному рівні. Вона запроваджується через податки, субсидії, мита, тарифи, субвенції. Для цього розробляються програми підтримки підприємництва взагалі і окремих галузей виробництва зокрема.

Поиск по сайту: