Проблеми інституційних перетворень в сучасних умовах.

Негативні тенденції, що відзначаються в розвитку макроструктури української економіки під час переходу до ринкової системи, були обумовлені цілим рядом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Серед них чільне місце займають проблеми, пов'язані з нерозвиненістю інституційного середовища ринкової економіки і політичної демократії, слабкістю інститутів цивільного суспільства.

Розвиток малого і середнього підприємництва в державі став характеризуватися значним поширенням тіньової діяльності, відсутністю системних передумов для позитивного впливу цього сектора на прогресивні структурні зрушення.

Особливу стурбованість викликає поглиблення деформацій у структурі промисловості, прискорений розвиток її низькотехнологічних (за винятком машинобудування) галузей із застосуванням переважно старих технологій шляхом підвищення рівня використання наявних потужностей.

Територіальна організація продуктивних сил передбачає оптимізацію їхньої структури в такому напрямку, щоб галузі народногосподарської спеціалізації забезпечували зростаючий внесок в економіку, при одночасному розгортанні галузей, продукція і послуги яких призначені для споживання усередині регіону, - з метою створення найкращих умов для життя і виробничої діяльності населення. Виходячи з цих вимог, основними концептуальними положеннями розвитку і територіальної організації продуктивних сил можна назвати наступні:

- комплексування, комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання сировини й утилізації відходів, організація виробничо-територіальних комплексів із замкнутим і безвідхідним виробництвом;

- переорієнтація народногосподарського комплексу на пріоритетний розвиток точного і сільськогосподарського машинобудування, електротехніки, легкої і харчової промисловості;

- забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку усіх елементів територіальної структури виробництва і розселення, вирівнювання рівнів господарського розвитку і соціальних умов окремих територій;

- оптимізація галузевої структури, територіально-виробничих комплексів, гармонічний розвиток взаємозалежних галузей промисловості і сільського господарства, їхня спеціалізація на тих видах продукції, для виробництва яких є найкращі природні й економічні умови;

- формування розвинутого АПК і високоінтенсивного сільського господарства, розміщення галузей і культур з врахуванням конкретних природно-економічних умов, впровадження науково обґрунтованих зональних і внутрішньозональних систем ведення землеробства і тваринництва;

- реформація транспортної системи, оптимізація взаємодії морського, залізничного, автомобільного, річкового, повітряного і трубопровідного транспорту;

- максимальне використання переваг міжнародного поділу праці і сприятливого географічного положення України в центрі Європи для інтеграції її економіки з економікою європейських і інших країн світу;

- створення сприятливих умов для закордонних інвестицій і діяльності спільних підприємств і організацій.

Для великих підприємств на перший план виступає проблема залучення вітчизняних і закордонних інвестицій.

5. Промислова політика: кластери

Енергетика, фінансова і транспортна системи, зв'язок, ресурс наукових знань - найважливіші чинники конкурентоспроможності розвинених країн. Усі вони можуть бути задіяні при реалізації кластерного підходу.

Кластери- не рукотворні оазіси в пустелі, вони мають природне походження, їх не можна спроектувати і побудувати «з нуля». Цим вони докорінно відрізняються від штучних продуктів планової економіки - територіально-виробничих комплексів і науково-виробничих об'єднань. Колись було помічено: найконкурентоздатніші компанії живуть за кластерною логікою.

Найвідоміше визначення кластера (англ. cluster перекладається як «гроно») належить Майклу Портеру, засновнику теорії конкурентних переваг нації. Портер розуміє під кластерами групу компаній та організацій, що географічно є сусідами, пов'язані загальною сферою діяльності і доповнюють одне одного.

«Бізнес словник» визначає промисловий кластер так: «це локально взаємозв'язані групи малих, середніх і великих підприємств, що виробляють взаємодоповнюючу продукцію, а також профільних вузів, НДІ тощо».

Незвичайно широкий склад учасників - ще одна риса кластеру. Компанії готового продукту - лише видима частина айсберга, адже разом з ними кластер включає постачальників всього необхідного, зокрема матеріалів, устаткування і сервісу. Сюди ж входять наукові центри, юридичні компанії, банки. Під боком повинен бути і ринок кваліфікованих кадрів, а, значить, в загальну орбіту потрапляють і учбові заклади, і всілякі курси підвищення кваліфікації.

Поиск по сайту: